Серйозна загроза для України і нові виклики? Що відомо про російські реактивні дрони «Герань-3»

Цього літа Росія почала частіше використовувати реактивні дрони «Герань-3» (аналог іранських Shahed-238) для ударів по Україні. Вони мають високу швидкість і літають на великих висотах, через що багато українських засобів ураження дронів-камікадзе не можуть їх збити.

Поки виробництво БПЛА «Герань-3» не є масовим, але експерти побоюються, що Росія може його розширити, якщо нові дрони добре себе покажуть в Україні, незважаючи на високу вартість і складність такого виробництва, порівняно з класичними «Геранями-2», якими Росія масово атакує українські міста.

Російська служба Радіо Свобода поговорила з військовими аналітиками про те, чим небезпечні ці безпілотники і чи може Росія почати їх виробляти у великих кількостях.

За іранськими лекалами, але з китайським двигуномІранський університет аерокосмічних наук і технологій «Ашура» представив новий реактивний ударний безпілотник «Шахед-238» у листопаді 2023 року. Тоді на виставці показали три версії дрона:

• класична версія з автономною навігацією за допомогою GPS-сигналу та інерційної системи (внутрішні прилади, що оцінюють положення об’єкта у просторі) – на фото в центрі;
• версія з інфрачервоним/оптичним наведенням, яка може використовуватися для теплоконтрастних цілей, зокрема техніки у тилу противника – справа на фото;
• версія з радіолокаційною головкою самонаведення, яка може використовуватися проти радіолокаційних систем – зліва на фото.

Однак із документів, отриманих хакерами, пов’язаних із компанією Sahara Thunder, яка співпрацює з Корпусом вартових ісламської революції, стало відомо, що «Шахеди-238» з оптичною головкою самонаведення були представлені російській делегації ще у квітні 2023 року.

Російська делегація «високо оцінила» представлену продукцію та повідомила іранським партнерам, що в «Алабузі», де розгорнуте виробництво аналогів іранських дронів «Шахед» – «Герань», створені необхідні умови для локалізації реактивних дронів, оскільки їх можна виготовляти на тих же лініях, що й класичні «Герані-1/2».

Згідно з звітом, під час демонстраційних випробувань новий реактивний безпілотник розвинув швидкість 600 км/год, що більш ніж утричі перевищує швидкість масово застосовуваних сьогодні «Гераней-2».

У документах, крім швидкості, також описані інші технічні характеристики дрона «Шахед-238»:

• дальність польоту: 1000–2000 км (дані в різних документах відрізняються), що співставно з дальністю польоту класичних «Шахедів»;
• висота польоту: 9000 метрів, що більш ніж удвічі вище, ніж у нереактивної версії;
• розмір бойової частини: 50 кг, що менше, ніж у новітніх версіях дронів «Герань-2», бойова частина яких була збільшена з 50 до 90 кг.

Іран хотів отримати за один дрон «Шахед-238» 1,4 млн доларів. І хоча йдеться про стартову ціну, яка могла бути знижена під час переговорів, а згодом Росія могла б локалізувати виробництво, що ще більше зменшило б витрати, вартість реактивних дронів у багато разів перевищує ціну класичних «Шахедів-136»/«Гераней-2».

Спочатку Іран запропонував Росії ціну 375 тисяч доларів за один «Шахед-238». Під час переговорів ціну знизили до 193–290 тисяч доларів, залежно від обсягу замовлення. Повна локалізація виробництва в Росії, за даними хакерських документів, дозволила б знизити витрати до 50 тисяч доларів за одиницю, що у сім разів менше за початкову ціну, названу Іраном. Очевидно, що навіть враховуючи більшу складність виробництва реактивних «Шахедів», реальні витрати на їх виготовлення можуть бути нижчими, особливо якщо Росії вдасться налагодити випуск «Шахедів-238» на своїй території.

Але є нюанс: реальні характеристики «Гераней» можуть відрізнятися від зазначених у документахПерше застосування іранських Shahed-238 в Україні зафіксоване у січні 2024 року: тоді дрон був збитий засобами ППО, але представники ЗСУ не коментували інцидент. Після цього іранські реактивні дрони, ймовірно, не застосовувалися в Україні протягом півтора року.

У лютому 2025 року українська військова розвідка (ГУР) повідомила, що Росія налагоджує виробництво аналога іранського дрона «Шахед-238» під назвою «Герань-3». У ГУР зазначили, що дальність його польоту може досягати 2,5 тисяч кілометрів, а швидкість – 550–600 км/год.

Перше офіційно підтверджене застосування таких дронів зафіксоване на початку червня 2025 року: тоді були опубліковані фотографії збитого безпілотника. Наприкінці червня виявили уламки «Герані-3» із серійним номером У-36, що, на думку видання «Мілітарний», свідчить про те, що на кінець червня 2025 року виробництво дронів було дрібносерійним. Цю інформацію підтверджує український військовослужбовець і спеціаліст із протидії дронам Сергій «Флеш» Бескреснов.

У червні російські джерела опублікували відео випробувань «Герані-3». Цей безпілотник дійсно схожий на іранський «Шахед-238», але має деякі відмінності: наприклад, реактивний двигун російської «Герані» розміщений відкрито, а не захований у корпусі, як у іранського «Шахеда». Опублікована в мережі інформація дозволяє оцінити й інші характеристики дрона, які відрізняються від тих, що зазначені у хакерських документах, і вони, ймовірно, були спочатку завищені.

У російській локалізованій «Герані-3», за останніми даними «Флеша», застосовуються неназвані китайські двигуни, тоді як в іранській версії використовували неліцензовані копії чеських двигунів TJ150 – іранські Tolou-10 або Tolou-13.

Один із цих двигунів був виявлений у збитому українською ППО на початку 2024 року реактивному дроні, але тоді, ймовірно, йшлося про випробувальний запуск іранського «Шахед-238», і не виключено, що за півтора року Росії вдалося локалізувати їх виробництво, здешевити його за рахунок китайських компонентів і почати дрібносерійне виробництво.

Про те, що Росія застосовує для виробництва реактивних дронів саме іранські двигуни Tolou-10 або Tolou-13, у лютому повідомляли й у ГУР, але за цей час дані могли застаріти. Більше того, українська розвідка у своєму звіті, ймовірно, спирається на ті самі компоненти, знайдені в збитому 2024 року «Шахед-238», тому ми схильні довіряти «Флешу» та іншим свіжішим джерелам, які вказують на застосування китайських двигунів(1, 2).

Одразу низка російських ресурсів повідомляє, що «Герань-3» має збільшену бойову частину вагою 300 кг, що неможливо з кількох причин: по-перше, злітна маса «Герані-3» оцінюється в 250–370 кг, а щоб нести бойову частину в розмірі 300 кг вона мала б важити щонайменше близько тонни.

У одному з перших (січень 2024 року) повідомлень про збільшену до 300 кг бойову частину «Герані-3» згадується двигун Tolou-4, який не згадується в контексті «Шахеда-238» ні в іранських джерелах, ні в повідомленні ГУР.

Він справді має більшу тягу, ніж Tolou-10/Tolou-13 або їхні китайські аналоги (370 кг/с проти 120 і 130), і за значних технічних змін, тобто фактично при створенні нового важкого дрона на новій платформі, міг би нести заявлені 300 кг бойової частини. Але це, очевидно, сильно змінило б розміри й розмах крил безпілотника, чого насправді не сталося: «Герань-3» за розмірами лише незначно відрізняється від нереактивної версії «Герань-2».

По-друге, усі ключові характеристики – вага бойової частини, швидкість і дальність польоту – взаємопов’язані: щоб досягти заявленої дальності в кілька тисяч кілометрів, потрібно жертвувати швидкістю і/або вагою бойової частини, оскільки реактивні двигуни на високій швидкості споживають значну кількість палива.

Відповідно, щоб підтримувати заявлену швидкість протягом усього польоту, дрон має пролетіти значно меншу відстань і/або суттєво зменшити вагу бойової частини. Збереження всіх характеристик на високому рівні, тим більше з бойовою частиною 300 кг, просто неможливе, тому реальна вага бойової частини «Герані-3», ймовірно, залишилася такою ж, як у представленій Іраном версії Shahed-238: 50 кг, або, можливо, досягла 90 кг, як у нових «Гераней-2», але ніяк не 300 кг.

Наступними проблемами, що випливають із взаємозалежності характеристик, є швидкість і дальність польоту. За заявленими характеристиками, швидкість польоту «Шахеда-238» досягає 600 км/год, а дальність польоту – до 2–2,5 тис. км. Бескреснов підтверджує, що українські військові дійсно фіксували польоти реактивних «Гераней-3» на швидкості близько 500 км/год, але виключно для «коротких» ударів по прикордонних районах України. Їхня середня швидкість, за словами Бескреснова, при цьому становить 300 км/год, що, втім, все ще вище, ніж у «Гераней-2» (150–200 км/год).

З цією оцінкою погоджується й авіаційний експерт Валерій Романенко. Він називає раніше заявлені параметри безпілотника «рекламними»: «Фізика процесу така, що 600–800 км/год такий БПЛА розвинути не здатен, максимум 400–450 км/год, більше не дозволяє аеродинаміка. Також сумнівно, що безпілотник долає раніше заявлені 2000–2500 км. Це абсолютно нереально, дальність мала б зменшитися, порівняно з «Шахед-136» («Герань-2»), оскільки реактивний двигун споживає значно більше палива, ніж поршневий. Параметри швидкості покращують ціною дальності».

Таким чином, вважає експерт, максимальна дальність польоту дрона точно не перевищує тисячу кілометрів, а, ймовірно, становить 600–700 км.

Ці дані збігаються з аналізом Радіо Свобода: ми перевірили низку повідомлень як російських, так і українських джерел про застосування Росією реактивних дронів «Герань-3»: жодного разу відстань від російського кордону або від умовних меж окупованих територій України до цілі не перевищувала 425 км, а середня відстань склала 205,5 км. При цьому швидкість дронів на всьому етапі польоту залишається невідомою, тому з’ясувати, чи доводиться російським операторам знижувати її для ударів на більші відстані через високий розхід палива, неможливо.

Виходячи з того, що принаймні поки середня швидкість зафіксованих над Україною реактивних дронів становить 300 км/год, а також знаючи тягу їхніх двигунів, можна припустити, що висота стійкого польоту реактивних «Гераней» в заданих умовах наразі може бути нижчою за заявлені 9 кілометрів: ймовірніше за все, вона ближча до 5–6 км, при цьому не можна виключати, що під час польоту на невеликі відстані БПЛА «Герань-3» справді здатен підніматися на висоту 9 кілометрів. Для порівняння: гранична заявлена висота «роботи» «Герані-2» – 4 кілометри.

І хоча характеристики дрона «Герань-3», описані у російських та українських ЗМІ, очевидно, завищені, він все одно становить серйозну загрозу для України та ставить перед українськими Силами оборони низку нових викликів, вважають експерти.

Менше засобів, менше часуСергій «Флеш» Бескрєстнов вважає, що у російської реактивної «Герані» є багато недоліків: висока ціна, низька маневреність і дальність польоту, а також погана керованість. Ще одним недоліком є підвищена помітність дронів: вони випромінюють більше тепла і видають більше шуму, ніж «Герані-2» на поршневих двигунах.

«Флеш» називає єдиною перевагою цих дронів їхню швидкість. Він вважає, що Росія почала застосовувати ці безпілотники у відповідь на українську розробку: зенітні дрони, якими ЗСУ активно збивають російські дрони-камікадзе під час масованих атак.

Реактивні БПЛА, у свою чергу, можуть опинитися поза досяжністю українських дронів-перехоплювачів через високу швидкість, але все залежить від реальних показників «Гераней-3», які ще не повністю відомі.

Якщо «Герані-3» виявляться низькошвидкісними, українські розробники зможуть трохи пришвидшити перехоплювачі, а українські військові – змінити тактику їхнього застосування, вважає «Флеш».

Фактично деякі моделі українських зенітних дронів, зокрема Sting української компанії Wild Hornets, вже гіпотетично можуть «догнати» реактивну «Герань». Такий дрон коштує всього 2,5 тисячі доларів, але здатен розвивати швидкість до 300 км/год у стійкому польоті, що наразі співставно із середньою швидкістю «Герані-3».

Якщо ж російські реактивні дрони зможуть стабільно літати на високих швидкостях, зазначає експерт, українським фахівцям доведеться шукати нові варіанти протидії, наприклад, створювати спеціальні системи на кшталт переносних зенітних ракетних комплексів Stinger.

Бескрестнов зазначає: чим вища швидкість реактивних «Гераней», тим менше часу у ЗСУ для реагування та їхнього збиття. Крім того, мобільним групам, які займаються знищенням дронів-камікадзе, буде «фактично нереально» влучити в ціль, що летить низько та на великій швидкості.

Швидкість і заявлена висота польоту реактивних «Гераней» не дозволяють збивати їх із звичайних кулеметів (зараз цим озброєнням важко збивати навіть «Герані-2»). Безсилими залишаються й деякі «великі» українські системи ППО, а боєприпасів для тих, що можуть збити реактивні дрони, катастрофічно мало.

Американський військовий аналітик Джон Рідж у розмові з Радіо Свобода зазначив, що частиною рішення проблеми з реактивними дронами може стати ще більше прискорення FPV-перехоплювачів, але тут виникає інша проблема: для збиття цілей на швидкості 500–600 км/год необхідно встановлювати на перехоплювачі потужні турбовентиляторні двигуни, які Україна наразі не здатна виробляти у великих масштабах.

Щоб підвищити ефективність мобільних груп у боротьбі з реактивними БПЛА, зазначає Рідж, командування має перевести їх на крупнокаліберні гармати для збільшення дальності стрільби. Але одного цього буде замало: додатково потрібно інтегрувати на гармати спеціальні датчики для виявлення цілей і систему управління вогнем.

Заступник директора американського Фонду захисту демократій Джон Харді в коментарі для Радіо Савобода зазначає, що одним із можливих рішень проблеми могла б стати інтеграція недорогих американських комплексів APKWS II, які перетворюють невеликі некеровані ракети на високоточні, на передані Україні винищувачі F-16. Один такий літак здатний нести до 42 ракет із комплектами APKWS.

20 тисяч комплектів APKWS мали бути передані США Україні, але в результаті адміністрація Дональда Трампа їх перенаправила на Близький Схід.

Український аналітик і керівник групи Frontelligence Insight, який пише у соцмережі X під ніком Tatarigami_UA, не вважає «Герані-3» нерозв’язною проблемою. Він зазначає, що кілька українських компаній деякий час тому почали працювати над її вирішенням, але загальнодоступної інформації про хід робіт вкрай мало, тому оцінити прогрес важко.

Tatarigami підкреслює, що цей реактивний дрон є гібридом звичайного безпілотника та крилатої ракети, що означає можливість адаптувати існуючі засоби боротьби з крилатими ракетами для боротьби з дронами.

Серед існуючих засобів протидії він називає німецькі зенітні комплекси Gepard і британські Gravehawk, а також згадані Харді системи APKWS і ПЗРК, згадані «Флешем», хоча Tatarigami зазначає, що останні можуть гірше справлятися з перехопленням «Гераней-3» через обмеження по дальності та висоті польоту.

Масштаби виробництва«Герань-3» не перебуває на етапі масового виробництва, а у наявних зразках використовуються, ймовірно, закордонні компоненти, зокрема китайські реактивні двигуни, тобто про повну локалізацію також не йдеться.

Tatarigami зазначає, що для неї Росії доведеться виробляти набагато складніші, ніж на «Герані-2», двигуни самостійно. Це експерт не вважає неможливим, але більш затратним за часом, зусиллями та ресурсами. До того ж, нова виробнича лінія додасть додаткових витрат до і без того масштабного виробництва звичайних безпілотників «Герань-2».

Так, за даними української розвідки, Росія виробляє п’ять тисяч далекобійних дронів різного типу, з них половина – ударні дрони «Герань-2», а інша половина – дрони-приманки «Гербера»спрощені аналоги «Шахедів», зазвичай без бойової частини або з мінімальною БЧ, використовуються для розвідки та перевантаження ППО.

Вища складність виробництва, порівняно зі звичайними «Геранями», побічно підтверджується й опублікованими хакерами документами: у квітні 2023 року іранський виробник пропонував постачати Росії 100 реактивних дронів «Шахед-238» на місяць, починаючи з третього кварталу від дати замовлення. У ті ж терміни Іран пропонував постачання 300 звичайних дронів «Шахед-136» щомісяця.

Звісно, якщо Росія вирішить почати масове виробництво «Гераней-3», місцеві розробники можуть закуповувати проблемні деталі – двигуни та електроніку – у Китаї, як це відбувається з «Геранями-2» і «Герберами». Для оптимізації закупівель і постачання з КНР у промислових масштабах Росія створює там численні фірми та наймає різних посередників, з’ясувала команда Frontelligence Insight.

Проте навіть якщо Росія вирішить серійно виробляти реактивні безпілотники, незалежно від обраного шляху розвитку – повна чи часткова локалізація – масштаби виробництва «Гераней-3» будуть значно менші, ніж у масово застосовуваних «Гераней-2», вважає аналітик Джон Харді.