Червоними, білими, синіми, чорними нитками. Рушники в українській традиції

ЛЬВІВ ‒ Український рушник для українців є символом збереження традиції, обрядовості, родинним оберегом. Він присутній на найважливіших родинних святах і подіях. Рушниками прикрашали і прикрашають ікони і портрети видатних українців, це є одним із виявів української ідентичності. Особливо у радянський час репресій, заборони.

Кожен український регіон вирізняється своїми рушниками, що є свідченням різноманіття і багатства української вишивки і людської фантазії.

Велику колекцію українських рушників зібрав майстер народного мистецтва з вишивки, колекціонер, етнолог Юрій Мельничук. Він розповів, яке значення має рушник для українського народу, які смисли вкладають у нього?

Рушники використовують молодята, коли одружуються. На вишиваний чи тканий рушник ставлять хліб, ним прикрашають великодній кошик, образи в хаті.

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки

Народження, одруження, смерть – ці три моменти в житті людини обставляються тканиною, зокрема рушниками

«Тому що всі ці речі, напевно, якогось божественного порядку. Коли починають дискутувати на тему, а хто ж перший придумав, то, мабуть, це нам дали з небес. Рушники – це священні речі. Це освячення нас, людей, священними предметами, якими є рушники. Тому що рушники використовуються у безлічі обрядів, ритуалів упродовж життя кожної людини. А назва рушник етимологічно походить від слово «рука», є таке поняття і на Поліссі, далі в Білорусі, називають «ручник». Але ж корінь усе таки руш, тобто рушати, це символ шляху, дороги, благословення. Він має початок і кінець, два кінці. І тому його роль неймовірна і неперевершена у важливих відрізках життя людини. Наприклад, народження, одруження, смерть – власне, ці три моменти в житті людини обставляються тканиною, зокрема рушниками. Давня народна мудрість каже, що людина тричі буває дивною: коли народжується, одружується, помирає.

Полотно гарне, якісне, тонке, вибілене, коли сама людина виткала і на ньому й вишивали. Його використовували у безлічі обрядах. Рушник супроводжує все життя українця в прямому сенсі цього слова», ‒ розповідає Юрій Мельничук.

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки

«Такий рушник мала вишити або виткати вагітна жінка»Українці зберігали рушники у скринях. І саме звідти витягнула одна літня жінка з Переяславщини один із рушників. Він був довгий, і від неї етнолог дізнався про «проводжальний» рушник і що не є його підтекстом проводжати людину у вічний світ, а навпаки.

Українці вкладали у рушник інформацію

«Такий рушник мала вишити або виткати вагітна жінка. І встигнути з роботою треба було до пологів. Це довжелезний рушник. Сім ярусів, чотири фігурки, які нагадують оранту, тобто з піднятими вгору руками. Сім колін предків. Вони двобічні, так акуратно вишиті. Коли приходив час пологів, приходила баба-повитуха, чи, казали, пупорізка, по-різному називали в різних регіонах. Коли народилась дитина, її помили, то клали посередині рушника. І тоді бажали удачі, щастя, тішились, що прийшла у цей світ. Потім цей рушник складали і зберігали. Рушник скручували і тримали сторцем. Українці вкладали у рушник інформацію, немов такий енергоінформаційний рушник був, матриця», ‒ каже Юрій Мельничук.

Стільки дітей було в родині, стільки й було вишитих чи витканих рушників.

Весільних рушників було кількаДругим важливий рушником був весільний. Його вишивала дівчина. Бо якщо не мала рушника, то про яке одруження могла бути мова. За українською традицією, коли дівчина вишиває рушник, то його чужа людина не могла бачити.

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки

Видима сторона – це видиме життя, людські вчинки, діяння, а невидима ‒ думки і почуття

«У весільному обряді українці використовували різні рушники. Полтавська народна пісня оповідає, що «в коморі сволок, там рушників сорок, і підіте, винесіте, бояр прикрасіте». Не такими зашитими рушниками їх прикрашали, як собі дівчина вишивала. А вона вишивала два: на сватання і весілля, на який ставала з нареченим. Зазвичай на багатьох весільних рушниках бачимо пару голубів. Обидва боки рушника дуже акуратні. Це досягається використанням двобічних швів, двобічна гладь, стебнівка, штапівка. Баба вчила внучку, що з вивороту не повинно бути вузлів і перетяжок.

Тобто, видима сторона – це видиме життя, людські вчинки, діяння, а невидима ‒ думки і почуття. Але, як психологи кажуть, що якщо наробити там неакуратно вузлів і перетяжок, то дівчина у заміжжі вигрібатиме всі ці проблеми в житті. А все має бути чисто, як відкрита книга.

Зараз маємо спотворення і подвійну мораль, що має бути про людське око, що скажуть люди, тому має бути гарно. А як там живе це подружжя, то немає значення. В українській культурі через рушники простежується, що в житті людини має бути гармонія. Перед Богом ми відкрита книга, ми нічого не сховаємо перед ним, ані наші тривоги, ані думки. Власне, ця тема і вкладена у рушниках.

Рушники були цільними, полотно не перерізали, не зшивали. В українській культурі домінували білий і червоний кольори. Ткані рушники повсюдно були по українських регіонах, а вишиті далеко не скрізь», ‒ говорить майстер.

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки

Колекція рушників майстра народного мистецтва з вишивки Юрія Мельничука (на фото)

Розуміння традиціїБагато рушників вишиті червоними і синіми нитками. Таке поєднання кольорів було поширене в Україні. На українських рушниках часто ткали чи вишивали свічник. Але дослідники зауважують, що це є зображення праматері, язичницький символ жінки з піднятими руками.

Українські рушники мають два кінці, це гармонія – баланс і рівновага

«Вишиті квіти маку – це поминання. Внизу вже гачком зроблене мереживо, на полотні робили пташки, які йдуть чергою одне за одним, як покоління предків. І це все можна прочитати з рушника. Українські рушники мають два кінці, це гармонія ‒ баланс і рівновага. На весільний рушник не шили одну пташку чи кілька пар, в це вкладалося, що або дівчина буде самотня, або розлучатиметься. Кількість пар вкаже на кількість шлюбів. Софія Терещенко, етнолог, в Звеногородському повіті Київської губернії на початку 20-го століття нарахувала використання рушників 20 разів. Це не один той самий рушник туди-сюди носять, а це 20 повинно бути різних рушників.

Нині спотворене розуміння, для прикладу, весільного рушника. Дбають не про те, щоб сама собі дівчина його вишила, дотримуючись традиції, правил, техніки, а дивляться, хто швидше стане на цей рушник», ‒ зауважує колекціонер, етнолог Юрій Мельничук.

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки

Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки, та Галина Терещук, кореспондентка Радіо Свобода

Попри те, що в Україні є День вишиванки, але у День Незалежності українці одягають вишивані сорочки чи народні строї. Виймають і рушники, якими прикрашають помешкання. Тобто, цієї традиції не масово, але поодиноко дотримуються.

Колекція Юрія Мельничука є дуже цінною, тому що він зберігає рушники, сорочки, строї з тих місцевостей, які тимчасово опинились під російською окупацією. Величезна кількість цих народних речей втрачена через війну. Є люди, які старались бодай щось вивезти і врятувати з Донбасу, несли ці сорочки і рушники під обстрілами для того, щоб зберегти для історії, щоб не втратити зв’язку між покоління, бо кожен орнамент допомагає зчитати минуле українців, показує особливості і багатство того чи іншого регіону.

Скільки втрачено народних колекцій за час війни, починаючи від 2014 року, на Донбасі з 2014 року ‒ невідомо.

У 2015 році Наталія Каплун, яка до окупації Росією працювала у Луганському обласному краєзнавчому музеї, розповіла Радіо Свобода, що жодного експонату з музею не вдалось евакуювати, а фонд налічував понад 200 тисяч одиниць.