Джерело: www.volynpost.com
Про це повідомляє Суспільне.
“Ветерани повертаються і їх тяжко підняти з дому, вивести кудись” — таку проблему бачить у реабілітаційному процесі Олег Дучимінський. Щоб захисники, які пройшли фронт, полон, поранення і ампутації повірили у себе, їх залучають до реабілітаційного процесу, яке переростає в спортивне захоплення.
У другому випуску проєкту “Спорт після бою” його авторка, журналістка Оксана Євпак поспілкувалася із захисниками про стрільбу з лука і як цей адаптивний вид спорту допомагає вивільнити негативні емоції та повернутися до цивільного життя.
Лучанин Олег Дучиміський розповів, що працює в дитячо-юнацькій спортивній школі №1, обласному центрі з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю “Інваспорт” та в одному з волинських вишів.
Стрільбою з лука із ветеранами війни, з його слів, почав займатися в місті з 2022 року. Нині до цих занять залучені також декілька медичних центрів.
“З того часу регулярно щотижня проводимо такі заняття. Заняття в нас проводяться в вівторок і в четвер, як правило, зранку. Євген Михайлович Макар — мій колега. Ми з самого початку створення нашого осередку працюємо разом. Фахівець високого класу, технічно грамотний, майстер спорту”, — сказав тренер-викладач.
42-річний ветеран війни Олег Слободенюк стрільбою з лука почав займатися на запрошення. Чоловік родом із Житомирської області. У Луцьку займається в реабілітаційному центрі.
“Любе заняття уже саме по собі відновлення стимулює: що мозок стимулює, що м’язи, тому що надо прикладати багато зусиль… Енергію передає сім’я і робота. Працюю кур’єром зараз. Відразу, як звільнився, то не це не хотіли брати військового. Я даже не знаю, що потрібно в головах людей поміняти…” — сказав чоловік.
Реабілітологиня Центру реабілітації учасників бойових дій Ірина Романюк розповіла, що буває непросто зібрати охочих бійців і ветеранів долучитися до таких занять, тому доводиться залучати різними методами.
“Інколи максимальний квест пройти по палатах, зібрати цих хлопців, бо вони такі відразу кажу: “Їдемо”. Ні-ні-ні, я не можу, я боюся, в мене не вийде. І це думаєш, як же його переконати, що придумати, як все ж таки ту людину забрати з собою. Інколи тако: “Ви просто сядьте зі мною в машину, а далі ми вже вам розкажемо і покажемо”, — говорить фахівчиня.
З її слів, військові, які повертаються у цивільне життя, зіштовхуються як з фізичними, так і з психологічними бар’єрами.
51-річний ветеран війни Юрій Гиревець — уродженець міста Біла Церква. До лав ЗСУ потрапив у 2023 році по мобілізації, воював у складі 21 окремого батальйону спеціального призначення. Поранення ніг отримав під час евакуацїі пораненого бійця.
“Не ховався, нічого, пішов воювати. Був там водієм, спасав життя хлопцям. І я дуже радий, що чимало мало хлопців звідти вивіз. Під час під час евакуації вивозив хлопця. Залетів дрон і пішов собирати міни по мінному полі. Дві міни, дві ноги нема почти”, — сказав ветеран.
Зі слів Юрія, під час реабілітації в Луцьку, зокрема стрільбою з лука отримав багато вражень, хоч і перший час цьому було непросто навчитися.
“Я приїхав сюда, не очікуючи того, що я получу. Я думав, що лук це тако, як в дитинстві: зігнув ту палку, взяв другу і стріляєш. А так дуже складно на перший час було. Але вже можна трохи їхати на змагання, ще підучитись. Головне — живий, стараємося ставати вже на ноги і буде все добре”, — додав чоловік.
42-річний Сергій Колошва, який родом із Володимирського району і проживає в Луцьку, нині проходить реабілітацію в обласному госпіталі ветеранів війни. У війську чоловік воював у складі 53 бригади на Авдіївському напрямку.
У травні 2023 року потрапив у російський полон — провів у неволі 2 роки і 2 тижні. 10 червня 2025-го його звільнили і повернули в Україну.
“Був поранений — і так потрапив в полон. Цілими ми не здавалися. Я не хочу про це говорити… З лука я ніколи не стріляв. Ми от виїхали потренуватися. Воно розслабляє, емоції зовсім другі, ніж сидіти в палаті чи даже вдома. Хотів би сказати, щоб не закривалися в собі, щоб більше спілкувалися”, — додав волинянин.
Зі слів клінічної психологині обласного госпіталю ветеранів війни Марії Омельчук, реакція на стрес у всіх різна, і комусь потрібно більше часу для адаптації. Бійці і ветерани, котрі долучаються до занять зі стрільби з лука, з її слів, відгукнулися на пропозицію такого реабілітаційного процесу доволі швидко.
“Дуже часто хлопці потребують в певний період часу дійсно усамітнення і переварити те, що з ними відбулося самостійно. І часто я, наприклад, за певними людьми просто спостерігаю і намагаюся, щоб вони бачили, що я є поруч”, — сказала психологиня.
22-річний військовослужбовець Максим Шуригін проходить реабілітацію у психотерапевтичному відділенні Волинського обласного госпіталю ветеранів війни.
“Після бойових дій в голові проісходить певний пошук якихось подальших осмислених дій. Я працював з психологом, от, і мені поступила пропозиція спробувати щось нове. Здається, що стрільба з лука — це легко, але це зовсім не легко. Три точки опори, і ти відволікаєшся”, — говорить захисник.
Стрільба з лука, розповіла реабілітологиня Ірина Романюк, вважається адаптивним видом спорту, тому підходить для усіх ветеранів, незалежно від рівня ампутації.
“Підходить всім, незважаючи, є в тебе всі верхні чи нижні кінцівки, чи немає. Вони, так само як, стріляють зубами, а якщо є слабкість верхньої кінцівки руки, то навіть є додаткові обладнання”, — говорить реабілітологиня.
Викладач зі стрільби з лука Олег Дучимінський зазначив, що під час заняття і тренування людина повинна добре керувати своїми м’язами, пам’ятати рухи, бути стійкою, правильно дихати.
“Тут поєднання йде і силових вправ, і концентрація саме важливо, спокій, врівноваженість — стабілізується нервова система. Працювати з хлопцями і складно, і легко. Складно тому, що саме треба адаптувати під кожного лук, стріли і побачити, яким способом він може здійснити ці постріли”, — говорить лучанин.
25-річний ветеран війни Владислав Матвіюк із Луцького району стояв на захисті країни в складі 82-ї десантно-штурмової бригади. Мінно-вибухове поранення і як наслідок — ампутацію ніг, отримав на Запорізькому напрямку. Це, з його слів, його як людину не змінило.
“Взагалі не відчуваю змін. Ну, тільки що коляска і все. Я живу далі своїм життям. Я лежав в госпіталі ветеранів війни і там є психолог. Запропонували приїхати на тренування. Ну, я приїхав, два рази потренувався і це попав на змагання. Це третій раз взагалі, що я стріляю в житті”, — зазначив волинянин.
39-річний військовослужбовець Олександр Різник займається стрільбою з лука в Луцьку, аби бути активним і не сидіти “в чотирьох стінах”. Родом чоловік із міста Ромни Сумської області.
Служив у складі 71-ї окремої єгерської бригади. Пройшов базову військову підготовку, був у роті матеріально-технічного забезпечення і мав 3 дні бойових виходів, де в останній з них отримав поранення в ногу.
“Те, що в мене відсутня нога, не заважає в стрільбі. Ну, я весь час сиджу під час стрільби, то воно майже непомітно. Спочатку не дуже получалося, але потім трошки краще. На даний момент в мене був кращий результат за весь час тренувань. В десятку попадав кожним другим з пострілом”, — зазначив чоловік.
43-річний ветеран Сергій Дудік із Нововолинська воював у складі 14 механізованої бригади. Отримав у важкому бою поранення отримав під Бахмутом. Евакуація тривала більш як 4 години. У результаті медикам довелося ампутували ліву руку.
В обласному госпіталі, з його слів, проходив реабілітацію, де отримав запрошення на заняття зі стрільби з лука.
“Навчаюся вже більше року. Стрільба з лука багато дає: стабільність, урівноваженість, тому що азарт хочеться вибити найкраще, але получається не завжди. Є змагання і хочеться покращувати результат”, — зазначив волинянин.
Військовослужбовець Сергій Філіпов наразі перебуває у відпустці, під час якої потрапив на лікування у військовий госпіталь. Так долучився до тренувань зі стрільби з лука.
“Коли ти береш автомат, стріляєш голосно, а тут береш лука: він тихенько — шльоп-шльоп, стріла туди залітає тихо-тихо… Різні емоції, хлопці з ампутаціями. Ти, як то кажуть, розумієш, що якби потренувався, довше походив, може б ще і результат мав. Змагаються вони на рівних, це дуже прекрасно”, — додав захисник.
Не падати духом, бо життя продовжується — так закликає ветеран війни Сергій Дудік. Волинянин додав: Бог дає життя і не потрібно опускати руки.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
