Андрій Парубій. Політик, який прагнув зруйнувати “російську імперію”

Підпис до фото, Андрій Парубій, липень 2025 року

• • Author, Відділ новин
  • Role, ВВС News Україна
  • X, @BBC_ua
• 30 серпня 2025

Андрій Парубій, якого зухвало розстріляли посеред дня у Львові, понад 30 років був одним із яскравих політиків націонал-демократичного руху України.

Він прийшов у політику в 1990 році. Був одним з творців “Свободи”, належав до партій Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та Арсенія Яценюка і брав активну участь в обох Майданах. Був головою Верховної Ради за президентства Порошенка, прийшовши до парламенту в 2019 році у складі опозиційної “Європейської солідарності”.

Депутат з ізолятора

Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді на Львівщині (нині Шептицький). Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету.

Саме в студентські роки він почав займатися громадсько-політичною діяльністю: у 1988 році став співзасновником та очолив одну з перших в Україні молодіжних патріотичних організацій – “Спадщина”.

Члени “Спадщини” займалися відновленням могил вояків УПА, збирали спогади ще живих повстанців, організовували табори, охороняли антирадянські мітинги у Львові.

“Тоді ми бачили метою діяльності диверсійний супротив Радянському Союзу”, – згадуватиме пізніше Андрій Парубій.

Згодом, коли Парубій стане комендантом на помаранчевому Майдані, він згадуватиме, що здобутий у ті часи досвід став йому в нагоді.

“Ми між собою жартували, що це (організація “штабу революції” в Українському домі. – Ред.) те ж саме, що й організувати табір у горах, – тільки трошки більшого масштабу. Спочатку харчування та медпункт. Наступна функція – інформаційна служба, далі – забезпечення. Сам принцип, система, і сама форма організації – вона є дуже близька”, – каже він.

У березні 1989 року він уперше і не востаннє побував за ґратами за статтею про організацію несанкціонованих мітингів.

У 1990 році Парубій бере участь у перших відносно вільних виборах до місцевих рад.

“У нас навіть не було клею, то ми зривали наклейки опонента-комуніста і на той клей вішали свої листівки. Але за день до виборів нас арештували за несанкціоноване розвішування листівок і агітацію. Про те, що я – депутат обласної ради, я дізнався в камері, у клітці райвідділу”, – згадує він і додає: міліціонерам довелося відпустити не лише його, але й двох його товаришів, яких “закрили” разом з ним – свіжоспечений депутат відмовився виходити з “мавп’ятника” без своїх довірених осіб.

Підпис до фото, Вуличні протести у столиці важко було уявити без Андрія Парубія“Причина всіх бід”

У 1991 році Андрій Парубій став одним із засновників радикально націоналістичної Соціал-національної партії України.

Програмні документи цієї партії були настільки неоднозначними, що Міністерство юстиції не реєструвало їх аж до 1995 року. Зараз це лунає зрозуміло для українців, але тоді влада гальмувала реєстрацію. У першій версії програми СНПУ йшлося про те, що “СНПУ вважає Російську державу причиною всіх бід на Україні”.

У 1999 році Парубій очолив молодіжне крило СНПУ – товариство сприяння Збройним силам і Військово-морському флоту “Патріот України”. Чимало спостерігачів називали “молодіжку” націоналістів “парамілітарним утворенням”, та й самі члени організації згадують, що чимало часу в літніх таборах організації було присвячено “військовим забавам”.

У 2002 році Парубій знову обирається депутатом Львівської обласної ради та стає заступником її голови.

На початку 2004 року СНПУ – після того, як в Україні побувала з візитом група іміджмейкерів французького “Національного фронту”, проводить “ребрендинг”, перейменувавшись на “Свободу”.

А наприкінці року чимало активістів цієї організації долучилися до подій “Помаранчевої революції” у Києві.

Заступник голови Львівської облради Парубій, до того не відомий широкому загалу, став комендантом однієї з ключових точок тих подій – “Українського дому”.

Підпис до фото, 2008 рік. Андрій Парубій разом з тодішніми товаришами по партії “Наша Україна” на ЗакарпаттіНевдовзі після перемоги “помаранчевих”, у січні 2005 року, Андрій Парубій з групою соратників – загалом йдеться про шістьох з 18 членів політради партії – виходить зі складу “Свободи”.

“Наша причина звучить так: відмінності у баченні розвитку партії”, – лаконічно коментував свій крок Парубій.

Тоді він анонсував створення нової правої партії, однак на ділі до цього не дійшло: невдовзі він долучився до свіжоствореного Народного Союзу “Наша Україна” президента Віктора Ющенка.

На позачергових виборах до парламенту 2007 року посідає 80-те місце у списку Блоку “Наша Україна – Народна самооборона” та вперше обирається до Верховної Ради.

Димова шашка

Особливою активністю як законотворець у свою першу каденцію парламентаря Андрій Парубій не запам’ятався. У лютому 2010 року, після того, як Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України Степанові Бандері, а Європарламент критично відреагував на цей крок, Парубій звертався до європейців з закликом переглянути свою позицію.

У січні того ж року Парубій у прямому ефірі шоу Савіка Шустера побився з Олегом Ляшком: той без запрошення з’явився на ефір за участю Віктора Ющенка і вимагав, аби йому дозволили подискутувати з президентом. Парубієві довелося фізично витягувати лідера Радикальної партії зі студії.

А у квітні 2010 року, під час ратифікації “харківських угод” Андрій Парубій приніс до зали парламенту димову шашку, запаливши яку, намагався зірвати голосування.

“Я робив усе можливе, щоб не допустити ратифікації. Якби ми тоді це не допустили, набагато менше російських військ стояло би в Криму, все могло б піти інакше”, – згадував він уже після анексії півострова Росією.

У лютому 2012 року Парубій виходить зі складу “Нашої України”, а в червні того ж року вступає до “Фронту змін” Арсенія Яценюка.

Після об’єднання “Фронту змін” з “Батьківщиною” проходить до парламенту з 21-го місця виборчого списку об’єднаної опозиції.

Начальник сотників

У день, коли стало відомо про те, що українська влада відмовляється підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, Андрій Парубій вийшов на Майдан з мегафоном.

“З того мегафону я почав мітинг. У перші хвилини нас було чоловік 70-80, міліції навколо нас було більше, ніж нас самих. Вони прийшли нас розганяти, а я сказав, що я народний депутат України, що це зустріч депутата з виборцями, а ця форма передбачена і дозволена законом. Я говорив 40 хвилин чи годину, а кількість людей все збільшувалася і збільшувалася, поки вже навколо стало кілька сотень людей”, – згадував він пізніше.

Після того, як біля “Українського дому” з’явилося перше наметове містечко учасників протесту, Парубія зі сцени Майдану проголосили його комендантом.

1 грудня 2013 року Парубій провів першу нараду “сотників”, які відповідали за оборону щойно споруджених барикад. Так почалася історія “Самооборони Майдану” – структури, яка, за оцінками самого Парубія, вже на початку лютого 2014-го налічувала 12 тисяч людей.

Попри те, що Парубій виконував одну з ключових функцій у організаційній структурі Євромайдану, він не брав участі у переговорах, які політичні лідери протесту вели з представниками тодішньої влади, а на штабних нарадах був своєрідним представником “низів Майдану”.

Підпис до фото, Андрій Парубій, керівник Самооборони Майдану біля правоохоронців у Маріїнському парку, 18 лютого 2014 р.Після розстрілу учасників протесту він заявляв, що на Майдані були російські снайпери, які стріляли і по протестувальниках, і по бійцях “Беркуту”.

Натомість глава СБУ в часи Януковича Олександр Якименко в інтерв’ю каналу “Россия” заявляв, що вогонь по людях на Майдані вівся з будівлі філармонії, “за яку відповідав комендант Майдану Парубій”.

На “Фронт”

Після перемоги Євромайдану Андрія Парубія призначили секретарем Ради нацбезпеки і оборони України.

Він був одним з прихильників переходу бійців “Самооборони Майдану” до лав новоствореної Національної гвардії.

Підпис до фото, Андрій Парубій був одним з ініціаторів з залучення добровольців з Майдану до реформованих Внутрішніх військ – НацгвардіїНавесні 2014 року Парубій заявляв, що РНБО ухвалила рішення про запровадження візового режиму для громадян Росії, а також що Україна почне процедуру виходу зі СНД.

Коли проросійські сепаратисти захоплювали державні будівлі у східноукраїнських обласних центрах, Парубій разом з тодішнім головою СБУ Валентином Наливайченком вилетіли до Луганська для “врегулювання ситуації”.

Ця місія закінчилася невдачею: у той час, як у Харкові Арсенові Авакову та Степану Полтораку вдалося практично в зародку придушити “Харківську народну республіку”, в Луганську до вагомих змін у ситуації не дійшло.

Згодом Парубій згадуватиме, що рішення про штурм луганського управління СБУ, в якому базувалися сепаратисти, приймалося п’ять разів, однак штурму так і не сталося – перш за все, через саботаж силових підрозділів.

Утім, у ситуації, коли сепаратисти почали захоплювати райдержадміністрації та відділки міліції міст та містечок східноукраїнських областей, Парубій за допомогою своїх побратимів з колишньої “Самооборони Майдану” вирішив діяти “нестандартно”.

“От я скажу, як ми зупинили їх на півночі Луганщини… Ми бачимо, вони беруть район за районом. Що робити? Кажу: “Хлопці, давайте захоплювати ці районні адміністрації, поки вони ще їх не захопили самі”. І ми почали самі захоплювати наші українські районні адміністрації”, – розповідав він пізніше.

Підпис до фото, Нарада керівників силових структур, літо 2014 рокуНеприхильник Мінських угод

У серпні 2014 року президент Петро Порошенко задовольнив заяву Парубія про відставку з поста секретаря РНБО.

Сам Парубій тоді сказав, що “під час війни коментувати відставку вважає неприпустимим”. Однак згодом визнав, що не поділяв погляди Порошенка на методи вирішення конфлікту на Донбасі.

“Я від самого початку не був прихильником Мінських угод. Я вважав і вважаю, що угоди підписані для України у дуже несприятливих умовах. Я вважаю, що Путін і близько не хоче їх виконувати і його плани щодо України не будуть зупинені через Мінські угоди. Вони можуть бути зупинені тільки силою”, – казав він. Про це у липні 2016 року повідомляла “ТСН. Тиждень” після розмови з політиком.

Після відставки Андрій Парубій разом з групою впливових політиків, у тому числі Арсенієм Яценюком, Олександром Турчиновим та Арсеном Аваковим, вийшли зі складу “Батьківщини” та оголосили про створення нової партії – “Народного фронту”.

За два місяці кампанії до позачергових виборів Ради “Фронт” пройшов шлях від балансування на межі прохідного бар’єру до переможця перегонів. Такий результат дозволив партії Арсенія Яценюка сформувати другу за чисельністю парламентську фракцію, а самому Парубію – посісти крісло першого віце-спікера парламенту та стати неформальним лідером умовної групи “Самооборони” у складі “Фронту”.

У грудні 2014 року на життя Парубія здійснили замах: поблизу депутатського готелю “Київ” у нього кинули гранату. Трохи більше ніж за місяць глава МВС Арсен Аваков відрапортував замовником замаху був колишній командувач внутрішніх військ Станіслав Шуляк.

У квітні 2016 року Парубія обрали Головою Верховної Ради замість Володимира Гройсмана, який очолив Кабінет міністрів України. Він працював на цій посаді до серпня 2019 року, тобто, до приходу до влади команди Володимира Зеленського.

Проти імперії

Підпис до фото, Андрій Парубій з перших днів широкомасштабної війни долучився до Територіальної оборони ЗСУ У 2019 році Андрій Парубій став другим номером партійного списку партії Петра Порошенка “Європейська солідарність”, яка з перших днів роботи парламенту перейшла в опозицію до президентської фракції “Слуга народу”.

Як у усі попередні роки, він палко відстоював українську державність. Приміром коли депутати президентської фракції у 2020 році намагалися включити до порядку денного законопроєкт про зміни до мовного закону, під яким стоїть його підпис як голови парламенту, він обіцяв організувати масові протести на вулиці.

Парубій наголошував: “Генеральний штаб наступу на українську мову розташований у Кремлі”.

З перших днів широкомасштабного вторгнення у 2022 році Андрій Парубій долучився до територіальної оборони. Зокрема, на початку війни він чергував на блок-посту 206 батальйону тероборони Києва.

Політик завжди вважав найбільшою загрозою для України і світу Росію і закликав до руйнування “російської імперії”.

“Нам не треба виходити з ними на якісь так звані переговорні позиції, треба вести переговори, але не виходити на їхні позиції. Це сьогодні шанс української армії і народу знищити цю імперію”, – заявляв він ще у 2022 році.

“Бо якщо вона сьогодні не сконає, то буде надалі залишатися загрозою для нас, наших дітей. А ми повинні нашим дітям лишити мирне небо і закінчити цю війну повним розгромом російської армії”, – був впевнений Андрій Парубій.