Джерело: www.bbc.com
-
- Author, Ніколас Барбер
- Role, BBC Culture
- 20 хвилин(и) тому
У новій драмі Олів’є Ассаяса “Чарівник Кремля”, прем’єра якої щойно відбулася на Венеційському кінофестивалі, Джуд Лоу грає президента Росії Володимира Путіна.
Але фільм може розчарувати тих, хто очікував побачити Лоу у гніві, коли він принижує підлеглих, як це було в “Гамбіті королеви” (Firebrand, 2023), де він грав іншого історичного правителя – Генріха VIII.
Його Путін – це спокійний, врівноважений персонаж, і навіть не головний герой стрічки. Водночас “Чарівник Кремля” – доволі правдоподібна інтерпретація того, як постала путінська Росія після розпаду СРСР.
Фільм зняли за мотивами однойменного бестселера Джуліано да Емполі 2022. У центрі сюжету – тихий і розсудливий Вадим Баранов (Пол Дано), вигаданий персонаж, натхненний реальною постаттю Владислава Суркова, який протягом кількох років був особистим радником Путіна.
Якщо знову провести паралель із Генріхом VIII, то “Чарівника Кремля” можна порівняти з романами Гіларі Мантел “Вовча зала”, адже йдеться не стільки про монарха на троні, скільки про хитромудрого стратега за кулісами.
Баранов розповідає американському науковцю (Джеффрі Райт), що він був студентом на початку 1990-х – коли занепав комунізм, а Москва вирувала молоддю, яка насолоджувалася новими свободами, що здавалася непорушними. Він мріяв стати актором і театральним режисером, але швидко вирішив, що матиме більше впливу як телевізійний продюсер, показуючи людям дешеві розважальні шоу.
Саме на цій посаді його помічає Борис Березовський (реальний бізнес-олігарх, якого тут грає британський актор Вілл Кін) і запрошує допомогти з передвиборчою кампанією постарілого президента Бориса Єльцина.
Один із трюків – прив’язати Єльцина до крісла, щоб він сидів рівно, а не згорблювався над столом, і підставити уривки з його старих промов замість теперішнього нерозбірливого бурмотіння. І Березовський, і Баранов чудово розуміють: у політиці зовнішність може значити більше, ніж реальність.
Єльцина переобирають, але Березовський знає: час президента майже вичерпаний – так само як і його режиму. Капіталізм перетворив Росію на супермаркет, каже олігарх, тоді як її громадяни прагнуть повернення до феодальної системи, яку вони знали раніше.
І вони не хочуть чергового статистичного політика, їм потрібен хтось прямолінійний і “сильний”. Кандидатом на прем’єра, а згодом і президента, Березовський бачить чиновника Володимира Володимировича Путіна.
“Він не геній, але зараз цілком підійде”, – каже олігарх.
Помилка Березовського, як натякають у фільмі, полягала в тому, що він вважав: Путін і після приходу до влади потребуватиме його порад. Насправді ж росіяни віддають перевагу агресивним “сильним чоловікам”, а не показним бізнесменам.
Невдовзі Березовський опиняється спершу поза Кремлем, а потім і поза країною. Натомість Баранов достатньо кмітливий, аби дати своєму новому босу саме те, що той хоче, спираючись переважно на досвід роботи у театрі та на телебаченні.
Його доктрина така: вирішальне значення має зовнішня картинка, тож слід підлаштовувати вигляд подій під запити пересічних людей. Організовуй публічні заходи яскраві й кітчеві, а не стримані й гідні – аби привабити якомога ширшу аудиторію.
Дозволяй найгучнішим опонентам висловлюватися, адже їхня поведінка лише посилюватиме твою позицію. Використовуй антиурядову риторику протестувальників, але вкладай її у вуста прихильників влади: тоді підтримка тебе виглядатиме бунтарством.
Не витрачай сил на поширення проросійської пропаганди в інтернеті – достатньо посіяти достатньо плутанини, щоб люди втратили відчуття реальності. А якщо телеканал тебе критикує – забери під контроль цей телеканал.
Подібно до свого головного героя, “Чарівник Кремля” стриманий і методичний, тож навряд чи стане гучним хітом: Баранов міг би зауважити, що в ньому замало яскравості й кітчу.
Але, хоч у ньому й багато вигадки, цей фільм вартий перегляду, якщо ви хочете зрозуміти, як Путін прийшов до влади і як він досі цю владу зберігає.
Він може допомогти глядачам збагнути тактики, які нині використовують і в інших країнах. Фільм показує, як формувався популізм XXI століття. Це історія не лише про народження сьогоднішньої Росії, сказав Ассаяс в інтерв’ю Variety минулого тижня, а й про народження сьогоднішнього світу.
Підписуйтеся на нас у соцмережах
