“Окрім всіх інших проблем, пов’язаних із війною та мобілізацією, в Україні існує також проблема закритих кордонів. Зауважимо, що закриті вони геть не для всіх: до Європи та будь-яких інших країн (окрім, звичайно, Росії та Білорусі) можуть вільно виїздити майже всі жінки, хлопці до 18 років, чоловіки старше 60 років, а також окремі категорії заброньованих та”, — повідомляє: ua.news
Окрім всіх інших проблем, пов’язаних із війною та мобілізацією, в Україні існує також проблема закритих кордонів. Зауважимо, що закриті вони геть не для всіх: до Європи та будь-яких інших країн (окрім, звичайно, Росії та Білорусі) можуть вільно виїздити майже всі жінки, хлопці до 18 років, чоловіки старше 60 років, а також окремі категорії заброньованих та інших осіб, які мають право на виїзд. Однак для переважної більшості звичайних чоловіків вільне пересування світом залишається недоступною розкішшю.
Ще декілька тижнів тому президент Володимир Зеленський повідомив, що він би волів спростити перетин кордону для певної соціальної страти громадян. Йдеться про молодих чоловіків віком від 18 до 22 років. І ось буквально за тиждень рішення було ухвалене та вступило в силу, про що окремо заявив голова держави. Відтепер хлопці до 22 років включно можуть вільно покидати Україну — звичайно, при наявності актуальних військово-облікових документів.
Цей крок був досить неочікуваним та на перший погляд навіть нелогічним. Адже саме критична нестача особового складу в ЗСУ називається експертами та військовими ледь не головною проблемою української армії. При цьому одним указом дозволили покинути Україну сотням тисяч молодих хлопців, а на кордонах одразу ж з’явилися кілометрові черги.
То в чому ж логіка такого рішення влади, які ключові версії того, що сталося, навіщо молодих українських чоловіків раптово випустили за кордон і до чого тут НАБУ і САП? Видання UA.News розбиралося в питанні.
«В бой идут одни старики»
На перший погляд та за холодною, цинічною логікою війни дане рішення виглядає відверто алогічним. З одного боку так — оскільки вік мобілізації складає від 25 років і вище, то виходить, що людей, які цього віку ще не досягли, можна випустити за кордон: все одно вони непризовні та армії від них жодної користі немає. Однак коли ці хлопці досягнуть 25 років та підпадуть під мобілізацію, цілком ймовірно, що в країні їх уже давно не буде. Виходить певний парадокс.
Ще один парадокс — війна в Україні фактично ілюструється назвою відомого радянського фільму: в бій у нас зазвичай дійсно йдуть одні «старики». Так, середній вік, наприклад, американського солдата — 28 років. Саме середній: тобто в армії служать і куди молодші хлопці та дівчата. В Україні ж, для порівняння, середній вік бійця — приблизно 45 років.
Для більшості західних армій це вже давно «невійськовий» вік. Принаймні, 45-50-річні штурмовики, десантники чи диверсанти — справжній нонсенс для будь-якого західного аналітика чи генерала. Однак для ЗСУ — як, до речі, і для окупаційної армії РФ — це абсолютна норма.
Звідки береться цей парадокс? Тут є цікавий факт: західні вчені ще з 50-х років минулого сторіччя фіксують, що десятиліття за десятиліттям нові покоління психологічно дорослішають все пізніше , ніж попередні генерації. За новими дослідженнями, людина до 40-45 років ще вважається молоддю, а підлітковий вік взагалі триває ледь не до 25 років.
В сьогоднішній суспільній свідомості 20-річна людина — це досі дитина. «Куди його на війну, він щойно школу закінчив, це ще хлопчик»: приблизно так мислить більшість людей. Тоді як ще 80-100 років тому громадянин у цьому віці вже вважався повністю дорослим та сформованим чоловіком, часто вже мав сім’ю та дітей, якусь робочу спеціальність, тощо. Та, авжеж, мав бути готовий вирушити на війну — а обидві світові війни і безліч війн до них найчастіше велися переважно дуже молодими людьми.
Загалом же сьогоднішнє ставлення до цього віку — гарний знак, який демонструє, що в суспільстві залишається стійкий попит на гуманістичне відношення до молоді. Саме тому призов зовсім молодих людей (наприклад, 18-20 років) залишається соціальним табу, і порушити його влада досі не наважилася. Це межа, за якою може послідувати велика напруга та суспільний вибух: «наших дітей забирають» — так це виглядатиме в очах широкої громадськості.
При цьому молоді люди об’єктивно мають куди більшу перевагу перед «стариками», які сьогодні йдуть в бій. 20-річний, зазвичай, суто фізично буде сильнішим, витривалішим, спритнішим та більш адаптивним, ніж 45-річний. Однак поки що в Україні мобілізація цієї категорії громадян залишається як під законодавчою, так і під моральною забороною через всі вищезгадані причини.
Виїзд 18-22-річних: версії та пояснення
Стовідсотково достовірної інформації, чому саме влада дозволила цим сотням тисяч хлопців вільний перетин кордону, немає. Скоріше за все, це було поєднання одразу кількох причин і мотивів. Тим не менш, існує декілька найбільш правдоподібних та логічних версій.
Перша і найбільш оптимістична версія — можливо, у Києві допускають, що війна (або як мінімум її активна фаза) завершиться вже незабаром. А тому вже зараз є можливість послаблювати обмеження на виїзд для окремих категорій громадян. Звичайно ж, саме в цю версію хочеться вірити найбільше, однак насправді немає жодних ознак, що бойові дії завершаться хоча би до кінця цього року.
Друга версія , яку до того ж озвучував і сам президент — таким чином влада намагається навпаки втримати людей всередині країни. І особливо це стосується хлопців 16-17 років, адже саме їх батьки найчастіше вивозять з України до настання повноліття, одразу після закінчення школи. Мотивація проста: за 1-2 роки вони стануть невиїзними на невизначений термін. Зараз же право на виїзд їм дали, а отже, молоді не треба нікуди тікати з країни і можна залишатися — офіційно уряд керується саме такою логікою.
Третя версія — можливо, таким чином реалізується класична стратегія «батога і пряника», тобто коли якісь негативні чи спірні рішення «перебивають» позитивом. Серед потенційних «батогів» — кримінальна відповідальність за незаконний виїзд або ж потенційне зниження мобілізаційного віку до 23 років. «Пряник» же, вочевидь, це лібералізація виїзду для більш молодих українських чоловіків. Втім, станом на зараз це всього лише припущення, і жодних доказів наявності планів по зниженню віку призову немає, хоча це рішення, враховуючи ситуацію на фронті, було б доволі очікуваним.
Нарешті, четверта версія — після серйозної кризи довкола НАБУ і САП влада вирішила «каналізувати» протестну активність молоді, дозволивши їй покинути Україну і таким чином відвівши від себе загрозу масових мітингів. Цей варіант, хоча і є частково конспірологічним, тим не менш знайшов широку популярність в політичних та експертних колах.
Спроба влади забрати у антикорупційних структур їхню незалежність не знайшла в суспільстві широкої підтримки. Все з точністю до навпаки: це обурило більшість представників громадянського суспільства, від активістів до волонтерів і військових. Деякі з них навіть казали, що це особиста образа і загроза. Врешті, протестна активність вилилися у «картонний майдан» — перші за всі роки війни масові протести у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпрі та багатьох інших містах України.
Ситуація довела: Банкова чує голос української вулиці та, схоже, дійсно його побоюється. Тож після кількох днів масових протестів президент заявив, що поверне все, як було, і збереже незалежність антикорупційних структур. Станом на зараз ця обіцянка виконана, і повноваження НАБУ і САП залишилися.
Однак фарш, як відомо, неможливо провернути назад і знову перетворити його у цільний шматок м’яса. Соціологія від КМІС та інших організацій, що займаються опитуваннями громадян, продемонструвала серйозне падіння рейтингів Зеленського після скандалу навколо антикорупціонерів. Так, варто визнати, що це зниження популярності геть не катастрофічне — але при цьому дуже і дуже відчутне.
Тож можливо, що після непублічних нарад і обговорювань в ОП вирішили: молодь у віці приблизно 20 років (а саме вона була головною рушійною силою протестів на підтримку НАБУ і САП) — це потенційна загроза. Зробити з нею фактично нічого не можна: у армію не відправиш за віком або статтю (якщо це дівчата), переслідувати активістів по суті немає причин, тощо. Але щось робити все одно треба.
То чи не краще відкрити кордони для виїзду молодих чоловіків, яких все одно поки що не мобілізують, але при цьому вони самі здатні швидко «мобілізуватися» на протестну акцію? Як показала практика, молодь дійсно масово кинулася на пропускні пункти, а слідом за молодими хлопцями, цілком ймовірно, поїдуть і їхні дівчата або подруги. При цьому дана соціальна страта явно позитивно оцінить лібералізацію перетину кордонів: ще б пак, вони безвилазно сиділи в Україні понад 3,5 роки, а тут — воля, їдь куди хочеш і роби як знаєш, тільки на мітинги не ходи.
Ще раз зазначимо: це лише версія, а справжні причини рішення про спрощення виїзду для 18-22-річних не відомі на 100%. Але цілком ймовірно, що логіка влади була саме такою. Головне ж тут те, що всі в плюсі: молодь отримала право поїхати в Європу, а офіційний Київ убезпечив себе від потенційних протестів у майбутньому. Як-то кажуть, «сторони розійшлися полюбовно».
Резюмуючи, складно визначити, яка з версій є найбільш близькою до істини. Скоріше за все, рішення президента носить комплексний характер і обумовлене одразу низкою причин. Але в будь-якому разі той факт, що за кордон випустили досить значну кількість людей, нехай це і обмежена категорія громадян, сам по собі позитивний.
Це дозволить зменшити соціальну напругу та покращити імідж України та української влади як всередині країни, так і зовні. Також дане рішення дає бодай невелику, але надію на те, що згодом аналогічні послаблення запрацюють і для інших категорій українських чоловіків: наприклад, до 30 років чи після 50-ти. Адже свобода пересування — невід’ємне право громадянина і особистості, що закріплено в тому числі й в Конституції нашої держави.
Поки триває війна з агресором, деякі заборони та обмеження виглядають логічними, і суспільство загалом готове з ними миритися якийсь час, розуміючи нагальну необхідність. Однак жити в умовах постійних заборон і обмежень все життя та цілими поколіннями (а це десятки років) точно не вийде: ані в народу, ані в держави.
