«Село розбомбили, школу, стайню, коні живцем згоріли». Евакуація мешканців прифронтових сіл Дніпропетровщини

Російська армія продовжує наступ у Дніпропетровській області. Глава угруповання «ДНР» Денис Пушилін заявив, що армія РФ «покращує позиції, створюючи необхідні зони безпеки». Тим часом українські волонтери евакуювали місцевих мешканців із прифронтових сіл. Кореспондент телеканалу «Настоящее время» (створеного Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) бачив, як відбувається евакуація.

Вікторія Сільчук – волонтерка гуманітарної місії «Проліска». Вона обдзвонює всіх і звіряє списки прямо на ходу. Адже охочі виїхати можуть передумати в останній момент.

«У нас сім’я з п’яти осіб з маленькою дитиною вже втретє переносить евакуацію через те, що було поранено рідних, під час атаки КАБами загинув батько, тому вони залишилися, щоб поховати його», – розповідає Вікторія.

Сьогодні на евакуацію із чотирьох сіл Дніпропетровської області записалося майже півсотні людей. Буває й більше охочих.

Ще тиждень тому Вікторія Сільчук займалася розміщенням евакуйованих у Кривому Розі, але її перевели сюди – на кордон із Донецькою областю.

«Не вистачає вільних рук, не вистачає транспорту. На покровському напрямку ми в останній тиждень задіємо щонайменше чотири-п’ять машин, щоб вивезти людей», – каже Вікторія.

У цьому районі ситуація змінюється стрімко. Через обстріл багато хто збирає речі і подають заявки на виїзд.

«У нас учора прилетіло до сусіднього села і вбило чоловіка з жінкою. У них залишилися діти. Троє дівчаток тепер сироти», – розповідає Зоряна, мешканка прифронтового села.

Зоряна із сином та донькою їде до брата в Кам’янське – на правому березі Дніпра. А її сестра Юлія з маленькою дитиною поки що залишається. З селища Покровське та його околиць евакуація для сімей з дітьми поки що необов’язкова. Але все може різко змінитись.

«Страшно. Літає, бахає. Діти знають. Кажуть: «Мамо, шахеди летять, треба бігти». Ховаємося. А що робити?» – каже Юлія.

Довго прощатися часу немає, у списку волонтерів ще низка адрес. З валізою та сумками на іншій точці збору вже чекає Руслана із сином.

«Наше село розбомбили, нашу школу, нашу стайню. Коні живцем згоріли. Це було страшно. Ми у підвалі ночували», – каже вона.

Руслані допомогли знайти нічийний будинок у Полтавській області. Щоправда, це житло ще доведеться упорядкувати.

«Це не свій будинок, але нічого, якось воно буде. Головне, що живі-здорові, а я дітей вивезу», – каже Руслана.

Евакуйованих спершу привозять до одного з транзитних пунктів неподалік Дніпра.

Тут вони реєструються, отримують допомогу, відпочивають, обідають та їдуть далі. Ті, кому немає куди їхати, можуть на кілька днів залишитися тут навіть зі своїми домашніми тваринами, поки їм не допоможуть знайти житло в тилових регіонах.

«Зараз ми працюємо в режимі 2022 року, – каже Марина Передерій, директорка благодійного фонду «Допомагаємо». – Наша область, яка є прифронтовою з усіх боків – Донецька, Запорізька, Харківська – стала великим хабом. Тому зараз ми ще більшою мірою почали працювати та допомагати людям».