Джерело: www.radiosvoboda.org
Радіо Свобода розповідає про шлях редакторок книги, лінгвісток Ольги Дьолог та Ганни Ситар з їхніх перших днів у Чехії до наукових досягнень у новій країні.
«Я вірила, що повернуся влітку»Ольга Дьолог до війни була звичайною харків’янкою, яка раніше вже приїжджала до Праги як туристка.
«З Києва це був лише двогодинний переліт», – згадує вона. Коли почалася повномасштабна війна, її поїздка до Чехії тривала близько тижня.
«Чоловік відвіз мене на вокзал. Я подзвонила мамі, і мама запитала: «Ми колись ще зустрінемося?». Я сказала: «Звичайно, побачимося, я повернуся влітку». Бо це ненадовго. Як це може бути війна за якусь територію? Це неможливо, це зараз неможливо, тому що ми живемо в 21-му столітті. Але я живу тут вже більше від трьох років і розумію, що продовжуватиму працювати», – розповідає Ольга на презентації монографії в Празі.
Але коли почалися бомбардування з літаків, вона зрозуміла, що що їй краще покинути Україну на час масштабної війни.
Ольга Дьолог (посередині) досліджує питання української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині
У березні 2022 року Ольга Дьолог почала розсилати своє резюме в чеські наукові установи. Вже у квітні отримала листа зі Слов’янського інституту Академії наук Чеської Республіки із запрошенням на співбесіду, а в травні почала працювати.
Тепер вона працює над проєктами, пов’язаними з українською еміграцією у міжвоєнній Чехословаччині. Під час презентації монографії, дослідниця сказала, що вбачає певні паралелі між сучасною хвилею біженства з України та історичною українською еміграцією.
«Тоді емігранти також сподівалися, що вони поїдуть, і що це не буде довго. Вони створювали українські університети, українські інститути, бо мали готувати спеціалістів для України», – зауважує вона. Щоб ці фахівці повернутися додому і там застосовувати свої знання і вміння. Дещо схоже відбувається і зараз, вважає дослідниця.
Двічі переселенка з ДонецькаПовномасштабне вторгнення Росії 2022 року змусило Ганну Ситар переїжджати вдруге. Лінгвістка з Донецька вперше стала переселенкою у 2014 році, коли з родиною втекла від окупації рідного міста.
«Важко тікати від війни і важко тікати кілька разів від неї», – каже Ганна, згадуючи той період. Після окупації Донецька родина переїхала до Києва, а згодом до Вінниці, куди евакуювали Донецький національний університет імені Василя Стуса.
На самому початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році чоловік Ганни пішов добровольцем до ЗСУ і служить досі. Їй довелося подбати про безпеку доньки та мами. «Після того, як вщент розбомбили вінницький аеропорт, стало зрозуміло, що безпечних місць в Україні немає», каже дослідниця.
У Чехію Ганна потрапила завдяки колезі з Білорусі Оксані Шилловій, з якою вони разом працювали у міжнародному проєкті, де аналізували прийменники. Оксана на той момент вже працювала в Інституті чеської мови у Празі, на початку повномасштабного вторгнення вона зателефонувала Ганні і запропонувала допомогу. Так Ганна опинилася в Чехії..
Ганна Ситар (посередині) разом із сім’єю рятувалась від війни двічі: у 2014 і 2022 роках
Уже в березні 2022 року Ганна пройшла співбесіду і за місяць почала працювати в Слов’янському інституті, де долучилась до створення електронної версії українсько-чеського словника та продовжила дослідження української мови, розпочаті в Україні.
Ми маємо просувати нашу мову у світі. Ніхто замість нас цього не зробитьГанна Ситар
Сьогодні переселенка також бере участь і в міжнародних лінгівістичних проєктах, таких як InterCorp, PhraConRep та UniDive, у яких серед інших, представлена і українська мова.
«Я вважаю, що маю шанс робити щось хороше для того, щоб наша мова була представлена в міжнародних проєктах і в зіставних дослідженнях. Ми маємо просувати нашу мову у світі. Ніхто замість нас цього не зробить», – наголошує лінгвістка.
Від семінарів до монографіїПрограма Researchers at Risk Fellowship стартувала у березні 2022 року під гаслом «Українська наука живе!» з ініціативи тодішньої голови Академії наук Чеської Республіки професорки Еви Зажімалової.
«Ми пам’ятаємо історичний досвід Чехословаччини, а потім Чеської Республіки, також дуже яскраві спогади мого покоління і навіть поколінь, що передували окупації Чехословаччини в 1968 році. Тож ми можемо дуже добре співпереживати почуттям людей в Україні», – пояснює професорка Зажімалова, чому установа не вагалась і швидко запустила програму.
Ініціатива підтримала понад 50 українських дослідників з різних галузей, які змогли долучитися до чеських і загальноєвропейських проєктів.
«Звичайно, ця програма існувала і раніше. І насправді вона була призначена для вчених з будь-якої точки світу, яких переслідують. А потім, коли справа дійшла до вторгнення, ми подумали, що Україна насправді найбільш релевантна в цей момент, тому ми фактично переробили це для українських вчених, і ми дуже раді, що так склалося», – розповідає колишня голова Академії наук.
Директор Слов’янського інституту Вацлав Черак (праворуч) і колишня голова Академії наук Чеської Республіки Ева Зажімалова (посередині) розповіли, як Чехія підтримала українських науковців
У вересні 2022 року директор Слов’янського інституту Вацлав Чермак запропонував регулярні зустрічі українських науковців гуманітарного профілю.
«Ми знали, що в інших гуманітарних інститутах [у Чехії] є інші українські науковці… І ми розуміли, що нам знадобляться такі зустрічі, щоб розвивати ці зв’язки. Через деякий час ми вже сприймали Ганну та Ольгу як своїх колег, які працювали в нас споконвіку», – розповідає директор.
На цих семінарах у 2022–2023 роках відбулися лекції про формування українського кінематографа, постать Олександра Довженка, «русский мир» як громадянську релігію, кулінарну історію України, феномен козацької кухні та інші важливі теми.
«Закономірним підсумком цих наукових зустрічей і жвавих, подекуди гострих і тривалих дискусій стала підготовка колективної монографії», – зазначається у вступі до книги. Її назву запропонував Вацлав Чермак, і вона не випадкова, вона має тяглість, оскільки відсилає до чеської ініціативи – Věda žije! («Наука живе!»): 15 років тому чеські дослідники вийшли на акції протесту проти скорочень фінансування академії.
«Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно»Колективна монографія обсягом у майже 400 сторінок містить три тематичні розділи. Перший присвячений українсько-чеському діалогу культур через перекладознавство та кінематограф. Другий розглядає динамічні процеси в сучасній українській мові під час війни. Найбільший третій розділ аналізує проблеми еміграції та вимушеного переселення з політично-філософського та історичного поглядів.
Ганна Ситар написала дослідження про крилаті вислови часів російсько-української війни, проаналізувавши тексти українських електронних медіа та соціальних мереж з 2014 по 2023 рік.
Вона показала, як «поява нових і перетворення вже відомих крилатих висловів є виявами мовотворчості українців як реакції на трагічні події в Україні, способом стисло і влучно висловити ставлення до подій війни, висміювання ворогів у різних формах, зміцнення віри в перемогу, підтримки один одного та єднання навколо української ідеї».
Серед досліджених висловів – знаменита фраза українського прикордонника з острова Зміїний «русский военный корабль, иди на*уй!», а також слова колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного: «Україна тримається на наших плечах» і «Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно»..
У монографії є дослідження Ольги Дьолог про життя та діяльність Василя Іваніса, одного з професорів Української господарської академії в Подебрадах у 1920–1930-х роках. У своєму дослідженні науковиця використала документи, які зберігаються в архіві Полабського музею.
Бачу, що моя робота важлива для чеської науки та для української наукиОльга Дьолог
«Мій проєкт дослідження еміграції у міжвоєнний період демонструє, що тодішні українські емігранти впоралися. Це означає, що ми теж можемо це зробити. Вони не заблукали. Це означає, що ми теж не заблукаємо… І я також зрозуміла, що ці емігранти багато зробили для України. І для Чеської Республіки також. Я також бачу, що моя робота важлива для чеської науки та для української науки», – підсумувала Дьолог.
Фото з презентації монографії
Редакторки планують видати ще дві монографії. Обидві – чеською мовою. Одна з них буде присвячена змінам в українському дискурсі через війну. В ній будуть зібрані дослідження як українських, так і чеських науковців.
«У нас є ідея, і ми вже деякий час працюємо над проєктом, у якому ми хочемо показати, як Україна змінилася через війну… пояснити чеським читачам, що Україна – сильна європейська держава з довгою історією та багатою культурою», – каже Ганна Ситар.
На презентацію монографії завітав і посол України в Чехії Василь Зварич, який зазначив, що «українська наука не лише вижила, а й знайшла новий простір для розвитку та є частиною європейського наукового та культурного простору. Співпраця між чеськими та українськими вченими має глибоку традицію», – наголосив дипломат, додавши: «Українська наука живе!»
(У матеріалі використаний доробок Катерини Фарбар)
