Джерело: www.volynnews.com
Суспільному захисник розповів про свій бойовий шлях і те, як вчиться жити з ампутацією. Ветеран каже: чекає на протезування і хоче навчитися керувати дронами.
«Для мене війна чітко почалася після Волновахи, коли ми були на Рівненському полігоні і привезли хлопців. Це перші втрати. Ми тоді стояли в строю і кричали гасла: «Слава Україні», «Героям слава». Я почув плач матерів і зрозумів, що це війна», – каже Андрій Соломін.
В АТО він був улітку 2014 року, служив у підрозділі ремонтно-відновлювального батальйону. Ремонтували техніку, їздили в Докучаївськ, у Мар’їнку. Після участі в АТО багато малював, вийшла ціла серія картин «Парадокси війни».
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій потрапив до лав 100-ї бригади, побував на навчанні за кордоном, на Донбас поїхав воювати як командир.
«Я хотів берегти життя. Знаю, що таке бути солдатом. Не міг по-іншому. Я так само боявся, як вони, але мені не можна було показувати страх, – каже ветеран. – Мені треба було запалювати серця і показувати власним прикладом, що так можна робити».
Читати ще: «Якщо вижив, отже, ще щось недоробив»: поранений на війні волинянин відновлюється у Луцьку
На Донбасі спершу воював у Серебрянському лісі, згодом його роту перекинули під Очеретине.
«Щоб змінити формат бригади з «тереошної» на механізовану, потрібно було вивести її в тил, доукомплектувати зброєю і людьми, пройти злагодження. Цього всього не відбулося. І по суті, в мене в роті нічого не змінилося. Ми замінили підрозділ механізованої бригади під Очеретиним. Бригаду, яка отримала бойовий досвід в лісі, кидають у поле, було ясно, що будуть великі втрати. Казали, що наша бригада протистояла шести бригадам російським, я не знаю, чи це правдива інформація, але здавалося, що в них там просто люди безкінечні», – пригадує Андрій Соломін.
Поранення боєць отримав у квітні 2024 року. З його слів, тоді російські війська прорвали оборону, і їм довелося відступати. Андрій Соломін ухвалив рішення виходити з позицій останнім.
«Я буквально від бліндажа відійшов метрів 100 і мені під ноги прилетів скид. Я падаю на спину, розумію, що в мене поранення і йти вже не зможу. Витягли побратими на ношах. По нас стріляв міномет, дрони робили скиди. Ми знайшли якийсь гараж і там почалося довге очікування на евакуацію. Ну, я не чекав евакуацію насправді. Хотів, щоб вони пішли просто, лишили мене там. Але вони не залишили», – розповідає ветеран.
Читати ще: «В Україні є все – не пощастило лише із сусідом», – медик Джаміль із 100-ї бригади
Внаслідок поранення Андрій втратив обидві ноги.
«Для мене набагато гірше було б втратити зір або дві руки. Для когось я без ніг – у значно гіршому становищі. І справді знайти в собі сили жити далі непросто. Допомагають ті самі ветерани. Я їздив на змагання, в червні був баскетбол на кріслах колісних, потім регбі на кріслах колісних. Дуже круто, ти туди приїжджаєш і знайомишся з багатьма ветеранами, черпаєш натхнення», – додає чоловік.
30 вересня Андрій Соломін вирушає до Львова, де його чекає наступний етап реабілітації. Чоловік вже опанував ста біси – короткі протези, які потрібні для вертикалізації і підтримки м’язового корсета. Далі на ветерана чекають тести, після яких його поставлять у чергу на отримання біонічних колінних модулів.
Містом Андрій Соломін пересувається на кріслі колісному. Каже: перепон для людей з ампутаціями багато.
«У Луцьку найбільша проблема – це заїзди на тротуари. Оці бровки, якщо там є якийсь схил, то або неадекватний кут, або за бордюром є така вибоїна і далі асфальт. І в оцю вибоїну, якщо передні колеса крісла колісного потрапляють, то ти летиш просто обличчям вперед. І я не кажу про якісь там дворики. Це вулиця Винниченка, це проспект Грушевського, це проспект Перемоги», – наголошує ветеран.
Також Андрій Соломін відмітив, що більшість пандусів біля магазинів, офісів чи спортклубів непридатні до використання.
Зі слів ветерана, він не шкодує про жоден день у війську і своє рішення стати на захист України.
«Втомилися люди чи не втомилися від війни, ворог не питає. Не буде так, що хай воює той, хай той помре, а я буду собі жити своїм звичайним життям. Так не буде. Насправді ми звинувачуємо владу, це небезпідставно, звичайно, але треба починати з себе. Якщо 33 життя вартували моїх ніг, то хай воно так буде. Є така думка, що раз я не можу бігати з автоматом, то треба навчитися пілотувати дрони про всяк випадок», – додав Андрій Соломін.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
