Джерело: www.volynnews.com
Лучанин розповів: пішов на фронт із думкою, що може врятувати чиєсь життя, пише Суспільне.
До повномасштабного вторгнення Геннадій Мазилюк будував мости. Піти у військо чоловік вирішив, коли до лав Збройних сил стали його брати та племінники.
«Мені щось не хватало, а коли вдягнув форму ЗСУ, мені стало легше одразу. Діти мої, як взнали, кажуть: страшно за тебе, але не соромно. І я всім мужикам кажу: переборіть себе. Ви там дуже потрібні! Ще одне в мене було бажання – я може там і не крепко чимось поможу, ну хоч якусь дитину врятую, чи захищу, чи прикрию собою, чи поможу їй вийти», – каже чоловік.
Лучанин воював на Курахівському напрямку, його підрозділ базувався в селі Михайлівка. Робота Геннадія полягала у тому, щоб завести побратимів на точку виконання завдань та забрати їх звідти.
«Ми вже люди старші, ми міцніші, я морально витримую обстріли, я бачив як ті пацани, в них очі були злякані, а ми, мужики старші, нам як то кажуть: що було, те буде. Ми думаємо, як вийти, поки вони стріляють, бо коли обстріл закінчується, починає лізти їхня піхота, тоді вже тяжко, тоді починається ближній бій», – розповідає ветеран.
Читати ще: «Якщо 33 життя вартували моїх ніг, то хай воно так буде»: ветеран з Волині чекає на протезування
Умови ведення війни не легкі, каже ветеран. Як йшов на завдання брав з собою повний рюкзак усього: бойовий комплект, більше павербанків та батарей, щоб працювали рації, тепловізор, 2-3 пляшки води та гранати.
«Без води сиділи часом під БМП, вода замерзла, все замерзло, виявити себе не можна було, нічим не нагрієш, то в штани пляшечку води поклав, воно трішки розтануло, сьорбнув водички ледь-ледь, щоб губи змочити, бо перед боєм завжди губи пересихають і горло. Підіймається адреналін, цукор підіймається», – говорить Михалич.
Геннадій Мазилюк каже, що неодноразово доводилось витягати з поля бою побратимів. З його слів, якщо нести на ношах, то потрібно було четверо людей, а він виносив на собі.
«Брав хлопця на «лелеку», в нас спеціальний шнурок-шлея, на плече закинув, його прив’язав і потягнув. І дотягнув до евака. Весь час з молитвою йшов. В нього було перебите коліно, він іти не міг, а я його притягнув. Людина десь живе зараз», – каже ветеран.
Поранення «Михалич» отримав під час обстрілів, забігаючи до бліндажа в лютому 2024 року. Осколками від прильоту покалічило спину, ноги, сідниці і руку. Отримав контузію.
«А та дитина, що сиділа перед мною, потім як мене перев’язував, каже: Михалич, я в шоці, якби ви не сіли переді мною?» Все пішло мені в спину, а йому пішло б в голову», – розповідає ветеран.
Після лікування чоловік влаштувався на роботу і працює в поліції охорони.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
