“Маленька міс Ніхто”. Моторошна справа дівчинки, яку знайшли похованою в килимі через 8 років

Підпис до фото, Ніхто не шукав 15-річну Карен Прайс протягом восьми років після її зникнення

• • Author, Чарлі Бакленд
  • Role, BBC Wales
• 21 хвилин(и) тому

Карен Прайс було лише 15, коли вона зникла у 1981 році – і якби не випадкова знахідка двох будівельників, її тіло, можливо, ніколи б не виявили. Бо ніхто її не шукав.

Прізвисько “Маленька міс Ніхто” вона отримала після того, як через вісім років після зникнення її останки, загорнуті в килим, випадково знайшли двоє будівельників в центрі Кардіффа 7 грудня 1989 року.

Її тіло, виявлене у неглибокій могилі біля підвального помешкання на набережній Фіцхемон, настільки розклалося, що було неможливо встановити причину смерті.

Тепер, через понад 40 років – і після звільнення її вбивці – новий документальний фільм досліджує, як поліція складала пазл, щоб розкрити вбивство “нікому не відомої” дівчинки, і як це розслідування стало проривним у застосуванні новітніх методів, які дозволили притягнути до відповідальності двох чоловіків.

“Неймовірно подумати, що дівчина такого віку, 15 років, може зникнути, і ніхто цього не помітить, ніхто не подбає”, – каже Том Бедфорд, кримінальний репортер, який працював під час розслідування.

“Я висвітлював багато історій за 40 років, але цю я не забуду ніколи”, – розповів він у документальному фільмі Channel 5 “Поховані таємниці: Тіло в килимі”.

“Той факт, що їй дозволили втекти з дитячого будинку і ніхто не оголосив її у розшук, ніхто не розпочав розслідування, – це дуже сумно. Вона не була внесена до списку зниклих безвісти, ніхто не знав, що вона зникла, ніхто не знав, хто вона така”, – додав він.

Підпис до фото, Поліція заявила, що більшість речових доказів знищили під час будівельних робітЦя історія містить подробиці, які можуть засмутити

Батьки Карен були розлучені, а її дитинство пройшло у суперечках щодо опіки, внаслідок чого у 10 років її відправили під державну опіку.

Вона неодноразово тікала з дитячого будинку, у якому жила з 11 років, а у липні 1981 року утекла з центру Маес-Ір-Еглуїс у Черч-Віллідж, Рондда-Кайннон-Тав, – і більше ніколи не повернулася.

Події її життя між втечею і смертю було важко відновити.

Підпис до фото, Будівельник Пол Боденгем був одним із двох чоловіків, які знайшли тіло КаренВзимку 1989 року будівельники, які проводили ремонт неподалік місця, де згодом зведуть стадіон “Принсіпаліті”, на глибині близько метра натрапили на згорнутий килим.

В інтерв’ю після знахідки один із будівельників, Пол Боденгем, згадував, що вони спочатку пожартували: “О, може, там тіло”. Але коли побачили, що всередині, одразу викликали поліцію.

Тіло Карен було зв’язане за зап’ястки електричним дротом, а на голові все ще був пластиковий пакет.

Оскільки про її місцеперебування до смерті було відомо мало, а камер спостереження тоді не існувало, розслідування спиралося на судову експертизу.

Найкращим свідченням того, коли померла Карен і як довго її тіло там пролежало, стали личинки, знайдені в килимі.

Мухи не відкладають яєць на похованих рештках, тому активність личинок підтвердила, що вбивство сталося між липнем 1981 і березнем 1982 року, перед тим як тіло закопали у неглибоку могилу.

Це дозволило детективам скласти список осіб, які проживали в тому підвальному помешканні в цей період.

За аналізом зубів судовий стоматолог професор Девід Вітакер визначив стать і вік тіла. Рожевуватий відтінок у капілярах зубів підтвердив підозри поліції: смерть Карен настала внаслідок насильства.

Підпис до фото, Її вбивство на той час вважали “незвичним” Прорив у криміналістиці

Її вбивство вважали “незвичним” для Кардіффа того часу, зазначив колишній детектив поліції Південного Уельсу Джефф Норман.

Він розповів, що до цього займався лише дрібними злочинами: “У Кардіффі не було так багато вбивств. Я ніколи раніше не бачив скелета – це був справжній шок”.

Без заяв про зникнення, які б збігалися з рештками, слідчим довелося збирати історію по частинах, використовуючи методи, які до цього практично не випробовували.

Вперше у криміналістиці відомий художник Річард Нів створив реконструкцію обличчя Карен за її черепом.

Отримане зображення виявилося надзвичайно точним. Те, що вважали “ризикованим експериментом”, стало проривом і привернуло увагу громадськості.

Підпис до фото, Реконструкцію обличчя Карен вважали передовою для криміналістики того часуПісля демонстрації реконструкції на телепрограмі Crimewatch 15 лютого 1990 року дві соціальні працівниці з Понтіприда, міста за 16 км від Кардіффа, упізнали Карен і повідомили її ім’я.

Згодом інша новаторська технологія – вилучення ДНК із людських кісток – підтвердила збіг між Карен і її батьками, вперше остаточно встановивши її особу.

Підпис до фото, Аніта Едвард, мати Карен, розповіла журналісту, що не хотіла, щоб її донька покида дім у 1981 роціПрограма Crimewatch не лише допомогла дати ім’я невідомій жертві, а й спонукала людину зізнатися у причетності до її смерті.

Ідріс Алі, який дивився випуск, прийшов у поліцію й розповів, що разом із чоловіком на ім’я Алан Чарлтон, вихідцем із Сомерсета, займався сутенерством неповнолітніх дівчат, які тікали з дитячих будинків.

Чарлтон мешкав у підвалі будинку №29 на набережній Фіцхемон із червня 1981 по лютий 1982 року, і, за матеріалами суду, тіло Карен знайшли “всього за кілька футів від його дверей”.

Алі розповів, що бачив, як Чарлтон наказав Карен і ще одній 13-річній дівчині роздягнутися для оголених фотографій. Коли молодша відмовилася, Чарлтон напав на неї, а Карен втрутилася, щоб її захистити, після чого Чарлтон спрямував свою агресію проти неї.

Чарлтон, якого прокурори назвали “психопатом”, штовхав і бив Карен, а коли Алі спробував зупинити його, той ударив і його.

На суді зʼясували, що “під загрозою насильства” Алі тримав Карен за руки “дуже недовго”, поки Чарлтон продовжував бити її.

Коли той зупинився, “з рота Карен текла кров, і вона не реагувала”.

Підпис до фото, Звернення у програмі Crimewatch спонукало Ідріса Алі зізнатися у своїй причетності до смерті КаренПісля цього Чарлтон дістав килим, і Алі допоміг йому загорнути тіло. Тіло Карен зберігали у шафі чотири дні, перш ніж поховати його – саме за цей час мухи встигли відкласти яйця.

Алі сказав, що Чарлтон наказав йому прийти до квартири, щоб допомогти поховати тіло в імпровізованій могилі у саду за вікном кухні.

Це був останній раз, коли хтось бачив Карен Прайс протягом наступних восьми років.

У 1991 році Чарлтона та Алі засудили до довічного ув’язнення з мінімальним терміном 15 років, але у 1994-му вирок Алі за вбивство скасували після того, як він визнав себе винним у ненавмисному вбивстві.

Алі стверджував, що пішов на угоду лише для того, щоб вийти з в’язниці. Чарлтона, який завжди заперечував свою провину, звільнили умовно у 2017 році після 26 років за ґратами.

Підпис до фото, Алан Чарлтон був засуджений до довічного ув’язнення за вбивство Карен у 1991 році та провів 26 років за ґратами, перш ніж був звільнений у 2017 роціПісля засудження батько Карен, Леонард Майкл Прайс, розповів у документальному фільмі BBC, що думав, ніби Карен вийшла заміж і має власну родину, і більше не переймався її долею, доки справа не спливла.

“Це сумно для нашої сім’ї, але принаймні вона нарешті спочиває з миром, а ті, хто це зробив, отримали, що заслужили”, – сказав він.

За повідомленням South Wales Echo, востаннє він бачив доньку у лютому 1981 року на судовому засіданні щодо її опіки.

Мати Карен, Аніта Едвард, у єдиному своєму інтерв’ю сказала, що намагалася зупинити доньку, коли та сідала на автобус після сварки через викрадений магнітофон. Вона “намагалася її втримати”, але не змогла, і більше ніколи її не бачила.

Едвард писала до соціальних служб у 1984 році, питаючи про Карен, але відповіді не отримала. Вона померла у віці 54 років 26 грудня 1992 року від гострої алкогольної інтоксикації після того, як знепритомніла на Різдво.

Однак питання досі залишаються: чому ніхто не шукав юну дівчину, яка зникла, перебуваючи під опікою держави.

Хоч убивство Карен, якій у вересні цього року мало б виповнитися 60, було жорстоким і трагічним, фахівці з криміналістики зазначають, що її пам’ять живе “й досі” завдяки внеску, який ця справа зробила у розвиток судової науки.

“Я висвітлював тисячі історій, але це одна з найсумніших у моїй кар’єрі, – сказав Том Бедфорд. – Коли життя молодої дівчини обривається у 15 років, це занадто сумно, щоб описати словами”.