Джерело: www.volynnews.com
Сергій народився 15 січня 1983 року в Ковелі. Тут навчався до п’ятого класу у школі № 6, згодом переїхав із мамою до Шацька. Закінчивши дев’ятий клас, повернувся до рідного міста й вступив до ПТУ № 5, де його батько, Іван Сидорович, працював майстром. Сергій, за його прикладом, обрав фах різьбяра по дереву, однак заробляв, ремонтувавши автомобілі й працюючи на будівництві.
У Ковелі доля звела його з Марією. У 2010 році в їхній родині народився син Максим. Сергій був турботливим чоловіком і люблячим батьком. Особливо цінував час, проведений із рідними: разом вони часто відпочивали на природі, біля озер, а найбільше любили Світязь – місце, з яким були пов’язані найтепліші спогади дитинства.
Життя Сергія було наповнене сімейним теплом, любов’ю до близьких і справою, яка була йому до душі. Понад тринадцять останніх років Сергій працював водієм-далекобійником. Подорожі Європою, дороги, міста – усе це його надихало. Він мав чудову пам’ять і вміння орієнтуватися: здавалося, що всі карти Європи були в його голові.
З початком повномасштабної війни маршрути змінилися – тепер він возив важливі вантажі у східні й південні регіони України для наших захисників і мешканців прифронтових територій. Та водночас Сергій розумів: настане день, коли він сам стане до лав оборонців.
29 червня цього року його було мобілізовано. Після проходження навчання 30 серпня 2025 року Сергій прибув до військової частини А4862 і розпочав службу в 425-му окремому штурмовому полку «Скеля». Він потрапив на одну з найгарячіших ділянок фронту – туди, де земля здригається від вибухів, а ворог не шкодує ні сил, ні засобів, стираючи все з лиця землі.
6 жовтня 2025 року стрілець-санітар 2-го штурмового відділення 2-го штурмового батальйону військової частини А4862, солдат Сергій Панасюк загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білицьке Покровського району Донецької області.
Він повернувся до рідного дому «на щиті». Сьогодні ковельчани, стоячи на колінах, дякували воїну за захист, мужність і відвагу.
«Висловлюю щирі співчуття дружині Марії, сину Максиму, мамі Надії Адамівні, батькові Івану Сидоровичу, брату Андрію, рідним, друзям, усім, хто берегтиме у спогадах Сергія, – сказав міський голова Ігор Чайка. – Його подвиг – це пам’ять, обов’язок і вдячність, яку неможливо виміряти словами».
На жаль, ми продовжуємо втрачати найкращих. На Алеї Героїв міського кладовища, де поховали Захисника, ще один синьо-жовтий стяг злетів над могилою – як символ жертовності, відданості та боротьби за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним. Вічна і світла пам’ять Герою!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
