Найзагадковіша людина Третього Рейху. Він чинив злочини для Гітлера – і уникнув страти

Підпис до фото, Адольф Гітлер і Альберт Шпеер за роботою

• • Author, Грег Маккевітт
  • Role, ВВС
• 40 хвилин(и) тому

У жовтні 1946 року в Нюрнберзі завершився перший в історії міжнародний трибунал. Десять нацистських лідерів засудили до страти через повішання. Серед них — гучні імена: Герінг, Ріббентроп, Кейтель.

Але один з тих, хто стояв поруч із ними, зумів уникнути петлі.

Його звали Альберт Шпеер — друг та особистий архітектор Гітлера, міністр озброєнь Третього Рейху та людина, якій вдалося переконати світ, що він просто “інженер, далекий від політики”.

Після двадцяти років у в’язниці Шпеер повернувся на свободу й створив собі новий образ — “хорошого нациста”.

Його мемуари “Всередині Третього Рейху” стали бестселером, а він сам — улюбленцем преси.

Але чи було це щире каяття, чи блискучий розрахунок?

Архітектор імперії

Нюрнберг для суду обрали не випадково.

Саме тут колись проходили грандіозні нацистські паради. У центрі цих темних вистав стояло дітище Шпеера — знаменитий “Собор світла”, створений із сотень прожекторів, що пронизували нічне небо. У ті миті Рейх здавався вічним, грандіозним, непорушним.

Критик Роберт Г’юз писав, що “Шпеер був, хай і недовго, не лише найвпливовішим архітектором свого часу, а, можливо, й усієї історії”.

Гітлер вірив, що його імперія простоїть тисячу років, а будівлі Шпеера мали стати її кам’яним символом.

У центрі майбутньої “столиці світу” архітектор мріяв звести грандіозний зал із куполом, у шістнадцять разів більшим за собор Святого Петра в Римі.

Підпис до фото, “Собор світла” Шпеера — сотні прожекторів, що пронизували нічне небо на з’їздах нацистської партіїАльберту Шпееру було лише 25, коли у 1931 році він вступив до нацистської партії. Гітлер побачив у молодому архітекторі не просто талант — а відображення самого себе.

“Він був тим архітектором, яким Гітлер мріяв стати”, — писала історикиня Хайке Гертемакер.

“Мене навчили не думати”

На допитах у Нюрнберзі Шпеер поводився холоднокровно й розважливо.

На відміну від інших, він не заперечував провини, але й не визнавав конкретних злочинів. Говорив не як ідеолог, а як “технократ”.

“У 1945 році я був інженером, — пояснював він пізніше в інтерв’ю BBC у 1970 році. — Мене вчили мислити в межах професії, але не в масштабах людства. У школі нас не навчали обговорювати політику. Ми уникали таких розмов. Коли з’явився Гітлер, ми просто не вміли думати про нього критично”.

Він стверджував, що був лише одним з багатьох німців, обманутих Гітлером: “У той час у Німеччині не було надії. І раптом з’явилася людина, яка сказала: “У вас буде майбутнє. Ми відродимо країну”. Це було спокусливо”.

“Гітлер був чудовиськом — але й людиною”

У тому ж інтерв’ю ВВС 1970 року Шпеер називав Гітлера “одним із найзліших людей в історії”.

Але одразу додавав: “Він мав певний шарм. Був… цілком нормальною людиною”.

Шпеер пояснював: “Це важливо пам’ятати. Після війни його часто зображували божевільним, який кричав день і ніч. Це небезпечно. Якщо з’явиться новий Гітлер — але без цієї маски безумства, — його можуть не впізнати”.

Та тривожні сигнали були очевидні.

У 1934 році, під час “Ночі довгих ножів”, есесівці вбили близько 400 противників Гітлера.

Шпееру доручили переобладнати офіс віцеканцлера фон Папена під штаб безпеки.

Пізніше він згадував, як побачив на підлозі кров убитого чиновника: “Я відвернувся — і більше туди не заходив. Я витіснив це із пам’яті”.

“Якби я хоч трохи подумав про це, — визнав він, — я мав би піти. Але я не пішов Це було моє моральне падіння”.

Рабство в ім’я Рейху

У 1942 році Гітлер призначив Шпеера міністром озброєнь. Його талант організатора перетворив Німеччину на гігантський воєнний конвеєр.

Підпис до фото, Гітлер і Шпеер на будівництві Будинку мистецтв у Мюнхені — диктатор і його улюблений архітектор37-річний архітектор став одним з найвпливовіших людей Рейху.

Щоб забезпечити армію зброєю, він використовував працю мільйонів рабів — полонених, в’язнів концтаборів, примусових робітників із окупованих країн.

Люди помирали від голоду й виснаження, створюючи зброю для Рейху.

Історик Г’ю Тревор-Ропер пізніше казав: “Шпеер чудово розумів, що робить. Він мав повну владу користуватися системою концтаборів на власний розсуд — і користувався нею. Він був ефективний – і Гітлер це цінував”.

На суді Шпеер переклав відповідальність за мобілізацію робочої сили на свого заступника Фріца Заукеля, якого обвинувачення назвало “найбільшим работорговцем з часів фараонів”.

Заукеля стратили. Шпеер отримав двадцять років.

Тінь каяття

У 1966 році, вийшовши з тюрми Шпандау, 60-річний Шпеєр крокував під спалахи фотокамер — як колишній “друг Гітлера”, який начебто усвідомив свої помилки.

Підпис до фото, Шпеер вперше з’являється перед пресою після звільнення з в’язниці Шпандау, 2 жовтня 1966 рокуУ 1969 році він видав мемуари й став частим гостем на телебаченні — від BBC до Playboy, зображаючи себе людиною, яка нічого не знала про жахи Голокосту.

Та історики мали сумніви. Уже в 1971 році професор Гарварду Еріх Гольдгаген довів, що Шпеер був присутній (або принаймні знав) про нараду 1943 року, де Гіммлер відкрито говорив про “знищення єврейського народу”.

Біограф Гітта Серені стверджувала: “Був він там особисто чи дізнався наступного дня — неважливо. Відтоді він знав усе”.

Подвійне життя і подвійна мораль

У 1981 році, під час чергової поїздки до Лондона для інтерв’ю BBC, Шпеер помер від інсульту в готельному номері — того самого дня, коли вийшла його нова книга “Держава рабів”.

Поруч була його таємна коханка, про яку не знали ні дружина, ні діти.

Історикиня Гертермакер сказала:

“Навіть у цьому — подвійність, обман, як завжди у Шпеера. Це і є його сутність”.

Підпис до фото, Після 20 років у тюрмі Шпеер став зіркою медіа — його мемуари зробили з нього “доброго нациста”Від його “тисячолітньої архітектури” майже нічого не залишилося.

Більшість споруд союзники зруйнували ще до кінця війни. На місці незавершеної будівлі для з’їздів у Нюрнберзі тепер — музей, що нагадує про страшні уроки історії.

Але, на відміну від його бетонних монументів, сам Шпеер так і не визнав повною мірою, що був не просто архітектором імперії — а архітектором зла.

Підписуйтеся на нас у соцмережах