Від Вовка до Неїжборщу. Хто, коли і як створював українські прізвища

Підпис до фото, За прізвищем українці можуть зробити висновок про своїх пращурів

• • Author, Світлана Дорош
  • Role, ВВС News Україна, Київ
• 19 жовтня 2025

Розмаїтість українських прізвищ здавна зачаровувала фахівців. Вони, як і прізвища в багатьох інших народів, створювалися переважно від імені батька. Однак серед них є багато таких, що мають зовсім інше походження або й взагалі не піддаються поясненням.

Назагал, кажуть мовознавці, за прізвищами можна зрозуміти, звідки походили пращури українців чи до яких верств суспільства вони належали. А також у який історичний час вони могли з’явитися.

Ми розбиралися у цьому разом із дослідницею українських прізвищ, доктором філології Інституту української мови НАН України Ларисою Масенко.

Ім’я, прізвисько, прізвище

У давні часи прізвищ не було. Тоді послуговувалися іменами і прізвиськами. Саме вони через століття стануть основою для появи прізвищ.

Слов’яни-язичники називали новонароджених дивними іменами. Для того, аби захистити дітей від нечистої сили, вони обирали назви звірів – Ведмідь, Вовк, Віл, або негативні риси – Нехорош, Мал, Крив, розповідає Лариса Масенко.

А вже після запровадження християнства почали з’являтися імена грецького, латинського, староєврейського походження, хоча і давньоруські існували ще тривалий час. Імена давав священник, і обирав він не лише імена святих, а іноді й вигадував якісь нові слова. І лише після Жовтневої революції 1917 року з’явилася свобода вибору імені.

Перш ніж говорити про час появи прізвищ, треба розуміти, що означає поняття “прізвище”. Головна ознака, каже Лариса Масенко, – це спадкове найменування, що передавалося у незмінній формі від батька до сина чи доньки. Тобто, коли вони вже мали однакові прізвища.

Науковці кажуть, що ця спадковість остаточно сформувалася лише у ХІХ столітті. До цього кілька століть поспіль людей ідентифікували по-різному: це могло бути лише ім’я, або ж ім’я і по батькові чи прізвисько. І це залежало передусім від походження людини і від її статусу.

Проте початок процесу закріплення прізвищ датується XVII століттям: після 1632 року за розпорядженням київського митрополита Петра Могили у церквах почали вести записи про народження, шлюби та смерті.

Підпис до фото, Київський митрополит Петро Могила започаткував закріплення прізвищ у церковних книгах, наказавши вести записи про народження, смерті та шлюби По імені називають, по батькові величають

Багато українських прізвищ з’явилися завдяки тому, що особу почали називати не лише на ім’я, але й по батькові.

“По імені називають, по батькові величають. Величали лише осіб із вищого стану суспільства. Ще у давньоруських літописах нащадків князя Ігоря називають Ігоревичами, князя Мстислава – Мстиславичами, Ізяслава – Ізяславичами. Тобто поява суфіксів -ич, -ович, -евич, уже в період Київської Русі мав виразний становий характер. Ним мали право користуватися лише представники соціальної верхівки суспільства”, – наголошує Лариса Масенко.

У наступні століття ця традиція збереглася, і з по батькові утворилися прізвища – Андрухович, Антонич, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич. Вони також були соціально маркованими, оскільки по батькові могли мати тільки привілейовані особи, каже науковиця.

Подібна ситуація була пізніше і з прізвищами, що закінчувалися на – ський, -цький. Князів, власників землі і маєтків називали за місцем, де вони правили чи володіли майном: Вишневецький, Пориський, Радомський і подібні.

Як зазначає Лариса Масенко, такі закінчення у прізвищах властиві всім слов’янським мовам, але найбільше – польській. Але вважати, що українці з прізвищами на -ський -цький, обов’язково мають польське коріння, неправильно, все залежить від того, де саме розміщувався маєток власника.

Вчені вважають, що виникнення і усталення прізвищ на -ський і -цький саме як спадкових назв з’явилися раніше ніж інші види прізвищ.

Вони посідають зараз в Україні третє місце за чисельністю, що може бути ще одним доказом того, що вони виникали серед вищих верств суспільства.

Від батька до сина

А перші два місця посідають прізвища, що закінчуються на -енко (-єнко) та -ук (-юк).

Вони створювалися від імені батька шляхом додавання суфіксів, що означали зменшувальну форму. Так син Петра ставав Петренком, а донька Івана – Іваненко. Прізвища утворилися з двох суфіксів: -еня (за прикладом хлопченя, пташеня) і -ко (Іванко, Василько). Такі прізвища були поширені передусім у центральних та східних українських землях.

Прізвища із суфіксами наприкінці слова -ук та -юк були більш поширені в західній частині українських земель і теж позначали молоду особу за батьком.

Часто прізвища з’являлися за таким самим словотвором від роду діяльності батька – Мельник – Мельниченко або Мельничук, Коваль-Коваленко, Писар-Писарчук, Бондар-Бондаренко.

Від імені батька чи його заняття утворилися також прізвища із закінченнями -ак (-як) – Андрусяк, Грицак, Бариляк.

Підпис до фото, Дітей називали у минулі століття за іменем батька. Так утворилися найвживаніші українські прізвищаА від імені матері дітей називали дуже рідко, головним чином у тих випадках, коли жінка ставала вдовою і главою сім’ї. Звідси – Вдовиченко, Удовиченко, а також Марусенко, Гандзюк, Маланчук, Паращук.

“Козацькі реєстри, що укладалися у 60-х роках XVII століття, продемонстрували, що прізвища на -енко становили 60% від загальної кількості”, – зазначає докторка філології Лариса Масенко.

Часто розмовні імена, що мали здрібнілі форми, такими й лишалися у церковних книгах: Гринько, Данько, Зінько, Ясько, Грицик, Данилик, Якубець, Петрунь, Федунь та інші.

Як прізвиська ставали прізвищами

Окрім батькового імені чи його ремесла, було багато інших способів творення прізвищ.

Наприклад, за етнічною приналежністю: Литвин, Литвинчук (литвинами на українських землях називали не лише литовців, але й білорусів), Турчин, Москаль, Москаленко, Циганенко, Ляшенко, Татарчук, Німчук. І це не означає, що перший носій прізвища походив з Московії, з циган чи німців. Так могли назвати земляки людину, яка була у мандрах на тих територіях.

Це і назви звірів та птахів, які були прізвиськами у чоловіків, а згодом стали прізвищами – Ведмідь, Заєць, Вовк, Лисиця, Орел, Соловей. Назви місцевості – Загребельний, Залужний, Садовий, Лановий, населених пунктів, звідки походила людина – Уманець, Полтавець. Особливості вбрання – Рябошапка, Білоштан, Кривошапка.

Досить великий пласт прізвищ утворився від вуличних прізвиськ. Особливо це було притаманно селам. Куліш, Пиріг, Буряк, Сало, Ковбаса, Редька, Шабатура, Вареник – встановити достеменно, чому пращурам давали такі прізвища, неможливо.

“Нерідко причиною виникнення вуличних найменувань людини, часто дуже дошкульних, були недоліки у мові, особливості поведінки, звичка повторювати якесь слово чи вигук”, – розповідає Лариса Масенко.

Так з’явилися прізвиська, а потім і спадкові прізвища Цокало, Пикало, Шокало, Цюкало, Гакало.

Звідки взявся Задерихвіст

Але є окрема група прізвищ, які не мають аналогів в інших мовах і за які треба дякувати козакам Запорізької Січі.

Підпис до фото, Козаки вигадували дотепні прізвища, аналогів яким немає в інших мовах Коли до запорізьких козаків приєднувалися нові охочі стати до війська, був звичай змінювати їхні прізвища. Як вказував дослідник історії українського козацтва Дмитро Яворницький, це робилося для того, щоб підкреслити їхні нові якості як вояків або щоб приховати минуле.

Так виник тип прізвищ, у тому числі за структурою, якого не мають інші слов’янські мови і які свідчать про дотепність козаків: Затуливітер, Неїжборщ, Непийвода, Підкуйвухо, Задерихвіст, Паливода, Убийвовк, Перебийніс, Тягнирядно та багато інших.

“Часто на запит урядів, чи є в Січі якийсь Іванов або Войнович, запорозький кіш відповідав, що людей з такими іменами немає, а існують Задерихвіст чи Загубиколесо”, – писав Яворницький у книзі “Історія запорізьких козаків”.

Прізвище, отримане на Січі і яке носять українці і зараз, дозволяло дізнатися про ремесла та заняття козаків: Пушкар, Джура, Курінний, Хорунжий, Сотник. А також про особливості характеру чи зовнішності козаків: Горбоніс, Зануда, Головатий, Швидкий, Побігайло, Свистун.

Як Кравець став Кравцовим

Вплив Росії на українські прізвища був дуже потужний. Найбільше він проявлявся на території центральної і східної України у другій половині ХІХ століття, коли українські землі перебували під владою Російської імперії.

Прізвища українців свідомо чи через невігластво чиновників змінювали на російські, додаючи суфікси -ов та -ін.

Однак оскільки на територію України у наступні десятиліття переміщали росіян, то зростання кількості російських прізвищ відбувалося не лише через їх переписування чиновниками.

Проте деякі з прізвищ можна розпізнати, чи були вони русифіковані. Якщо, приміром, корінь у прізвищі український, то це швидше за все, зрусифіковане прізвище. Наприклад, Кравцов: в російській мові немає слова кравець, російською це “портной”. Тому Кравець чи Кравців став Кравцовим, а Швець – Шевцовим, бо російською було б “сапожник”.

Але яке б прізвище не мав кожен з нас, воно має свою історичну вагу. Оскільки віддзеркалює характер, побут і культуру прабатьків українців.