Помало – хорватська філософія повільного життя

• • Author, Крістін Вукович
  • Role, BBC Travel
• 18 жовтня 2025

У Дубровнику “помало” – це не просто зміна атмосфери на час відпустки. Це філософія життя, яка визначає все – від морських купань до тривалих обідів.

Коли я сказала чоловікові, що мені потрібна “відпустка для мами”, він одразу знав, куди я поїду. Моя одержимість Хорватією – не секрет: я вже не можу підрахувати, скільки разів відвідувала батьківщину своїх дідусів і бабусь (понад два десятки разів), і навіть написала роман, дія якого відбувається саме там.

Старе місто Дубровника – середньовічне, обнесене мурами, – викрало моє серце ще в 2001 році, коли я вперше побачила його під час відпустки з батьками.

Під час цієї самостійної подорожі у мене була одна ціль – втілити “помало”, глибоко вкорінений далматинський спосіб життя, що передбачає спокій і відсутність поспіху. Мені потрібно було відновити зв’язок із собою, відірвавшись від шаленого ритму життя у Нью-Йорку.

“Ми прокидаємося помало, п’ємо каву помало, їмо помало, проводимо час із друзями помало, живемо помало”, – каже Іван Вукович, мій давній друг і місцевий гід у Дубровнику.

Він застеріг мене не плутати “помало” з “ф’якою” – короткочасним станом, подібним до італійського “dolce far niente” (солодке нічогонероблення).

“Як місцева, я б описала “помало” як щось значно більше, ніж просто “розслабся”, – додає докторка Деша Карамехмедович, доцентка Університету Герцеговини, яка спеціалізується на культурному туризмі.

“Це світогляд і філософія життя. Вона означає уповільнення, присутність у моменті та насолоду простими радощами без поспіху”, – пояснює вона.

Підпис до фото, Страдун, головна вулиця Старого міста Дубровника, була місцем зйомок Королівської Гавані у “Грі престолів”Я прагнула неквапливо провести час на самоті – повернутися до тих днів, коли я 21 рік тому навчалася в Дубровнику, спостерігала за людьми й писала у своєму щоденнику в кафе на Страдуні, головній вулиці старого міста, повільно смакуючи каву.

Я хотіла знову відчути всі свої внутрішні “я”, сховані одне в одному, наче матрьошки: студентку, що закохалася в Дубровник; жінку, яка тут заручилася й вийшла заміж; матір, що святкувала перший день народження доньки в ресторані Magdalena на тій самій терасі, де ми колись влаштовували весілля.

Я звикла мати план і розклад, але цього разу просто купила квиток на серпень і забронювала кімнату в улюбленому готелі. Окрім того, що повідомила кільком друзям про подорож, я не мала жодних конкретних планів. Зрештою, “помало” заохочує плисти за течією.

“У Дубровнику воно впливає на наш щоденний ритм – пити каву не поспішають, розмови не переривають, життя тече у власному темпі”, – пояснює Карамехмедович.

“Помало” має виразно далматинський характер – воно пов’язане з морем, сонцем, лагідним бризом і спокійним острівним та прибережним життям.

Карамехмедович вважає, що це може стати навіть відповіддю на проблему надмірного туризму.

“Замість того, щоб квапливо викреслювати пункти у списках, воно запрошує мандрівників глибоко насолоджуватися одним місцем, однією зустріччю, однією миттю – і цінувати кожну хвилину”, – каже вона.

Я мріяла поплавати в Адріатиці та відчути сіль на шкірі, тож у перший же день ми з Вуковичем рушили на пляж біля Тітової вілли на півострові Лапад, де місцеві в барі неквапливо грали в карти й потягували пиво.

Щойно я пірнула у прозору воду, мій джетлег зник, і я почувалася оновленою, готовою до гарного сну.

Підпис до фото, Помало – це шанована далматинська філософія, яка підкреслює розслаблений, неквапливий підхід до життяЯ зупинилася в готелі, де колись мешкала під час своєї першої самостійної подорожі до Дубровника. Наступного ранку я піднялася на п’ятий поверх до ресторану на даху.

П’ючи каву, я спостерігала, як туристи гуляють мурами, а місцеві кидають м’яч у кошик на одному з наймальовничіших баскетбольних майданчиків у світі.

До мого захвату, на сніданок подали свіжий інжир та органічні яйця з ферми власників. Я могла б сидіти там увесь ранок, спостерігаючи, як місто прокидається, але мені кортіло побачити, як мине день.

Готель за два десятиліття змінив власників, і Вукович познайомив мене з новими господарями – Анною Слабовською та Седі Фетахі, які поділилися своєю дубровницькою історією кохання: вони зустрілися у 2016 році на Страдуні, й це було “кохання з першого погляду”.

Вона народилася в Україні, він – у колишній Югославії. Після років, проведених у Великій Британії та Швейцарії, їм довелося навчитися жити “помало”.

“Виявилося, що саме “помало” нам і було потрібно”, – каже Слабовська.

Вони запросили мене оглянути їхній новий проєкт – віллу для відпочинку в затишній бухті села Кобаш на півострові Пельєшац, за півтори години їзди від старого міста.

“Ми будуємо відпочинок довкола суті “помало”, – пояснює Слабовська. – Напруга тане, ритм сповільнюється, люди починають помічати світло, море, тишу. Саме тоді “помало” починає творити свою тиху магію”.

Підпис до фото, Помало пов’язане з морем, сонцем та ніжним бризом та відображає повільніший ритм життя на узбережжіДорогою ми заїхали до їхнього господарства у Стононі, де вони вирощують овочі та фрукти для ресторану готелю. Ми провели день, купаючись і ласуючи свіжим інжиром, поки їхній син катався на самокаті вздовж набережної.

Вечеряли пастою з фрикадельками, які приготувала мати Слабовської, що приїхала з України. Наприкінці дня я відчула, як “помало” почало діяти: розум сповільнився, плечі розслабилися, дихання стало глибшим, а я просто дивилася на блискуче море.

“У нас у Дубровнику кажуть: “Pomalo, vrag odnio prešu!” – тобто “Повільно, хай диявол забере поспіх!” – каже письменниця Ядранка Нічетич, авторка книжок про гастрономію, традиції та рецепти регіону.

“Повільний ритм життя відображений у нашій щоденності, бо це в нас у крові”, – додає вона.

Трапези в Дубровнику – це втілення “помало”.

“Ми не дозволяємо шаленому темпу міста диктувати ритм за столом,” – каже Нічетич.

У суботу я спонтанно зустрілася зі своєю подругою, письменницею Весною Якшич Лоу, яка виросла тут.

Ми довго обідали в ресторані на півострові Лапад, потягували місцеве біле вино та їли салат з восьминога та сир. Під палючим сонцем ми повільно рушили до її родинного дому й розслабилися на кам’яній терасі з видом на море.

Пізніше ми зустрілися знову в старому місті, у винному барі на затишній, обсадженій листям терасі. У Нью-Йорку ми зазвичай встигаємо поспілкуватися лише між справами, але того вечора ми насолоджувалися розмовою без дедлайнів, повільно смакуючи вино до самого закриття.

Я дізналася, що мій університетський друг Трістан Перич теж у Дубровнику, і ми домовилися зустрітися на купання й вечерю в неділю. Хоч ми обидва живемо в Нью-Йорку, ми не бачилися вже понад десять років.

Підпис до фото, Цавтат, історичне приморське місто на Адріатичному узбережжі Хорватії, відоме своєю мальовничою гаванню та кафе на набережнійУ дусі “помало” я сіла на мальовничий 45-хвилинний пором до Цавтата – історичного приморського міста – і зупинилася на келих вина зі своїм другом Влахо Каревичем, засновником і директором першої у Дубровнику крафтової джинерії.

“Як дистилер, я живу “помало”, – каже Каревич. – Це означає прагнення до балансу, відточування методів і розкриття смаків, що пробуджують емоції. У цьому сенсі “помало” – це і моя життєва філософія, і сутність кожного напою, який ми створюємо”.

Пізніше Каревич відвіз мене до родинного дому Перича в Мікулічах. Ми купалися з його родиною в морі біля Превлаки, поблизу кордону з Чорногорією, а потім вечеряли в ресторані, розташованому на території стародавнього млина біля річки Люта.

Ми з Перичем гуляли лісовою стежкою, слухаючи шепіт води й надолужуючи десятиріччя розлуки. За столом із його дружиною та дітьми ми насолоджувалися свіжоспеченим хлібом із каймаком (густим вершковим продуктом) і запеченою фореллю.

“Такий радий, що ми справді зустрілися після всіх цих років”, – написав мені Перич після мого повернення додому.

І в цьому вся суть “помало” – насолоджуватися життям у неквапливому темпі, знаходити радість у щирому зв’язку й цінувати кожну мить.

Як нагадала мені Нічетич: “Навіщо поспішати, якщо можна просто насолоджуватися життям?”

Підписуйтеся на нас у соцмережах