Джерело: www.volynnews.com
Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України у Рожищі відбулася громадська панахида.
Востаннє віддати шану Герою, уродженцю Хмельниччини, котрий проживав з сім’єю у Рожищенській громаді, приїхали рідні, зійшлися знайомі, односельці, військові, очільник громади Вячеслав Поліщук, духовенство, небайдужі жителі громади, яким болить втрата кожного українського Героя. І біль цей спільний, до сліз, до розпачу, до крику, що виривається назовні риторичним: «Скільки ще молодих життів забере ця клята війна?!»
Біля домовини, вкритої національним стягом, згорьовані батьки, сестра, у невимовному смутку молода дружина Катерина, котра залишилася вдовою з чотирирічним синочком на руках. Їхнє кохання з Миколою зародилося у мирний час, було сповнене надій та планів на майбутнє. Вони створили сім’ю, тішилися народженням сина. Микола прижився на малій батьківщині дружини, його прийняли за свого у Пожарках, бо був щирим, відкритим у спілкуванні, працьовитим, завжди готовим прийти на допомогу. Волинь стала для нього рідною.
«Я тішилася, що син має хорошу сім’ю, друзів. Микола не раз казав: «Я вже – волиняка», – згадує спілкування з сином матір Героя.
З початком повномасштабної війни Микола Мясковський допомагав нашим військовим, волонтерив, а у жовтні минулого року був мобілізований та став у стрій захисників України.
Микола Мясковський був командиром відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки, взводу технічного забезпечення, мотопіхотного батальйону однієї з військових частин Збройних сил України.
Зовсім нещодавно Миколі вдалося вирватися у відпустку, до родини. Не відходив від татка у ті дні маленький синочок. Та швидко спливли відведені на відпочинок дні, прийшов час повертатися до побратимів. І якось в одній з розмов з дружиною, ніби щось передчуваючи, Микола зауважив, що якщо станеться біда, то хоче бути похованим на волинській землі.
Молодший сержант Микола Мясковський до останнього подиху був відданий військовій присязі на вірність Україні, боронив рідну землю та загинув 26 жовтня 2025 року внаслідок удару балістичною ракетою «Іскандер» поблизу населеного пункту Водолазьке Синельниківського району Дніпропетровської області.
Після громадської панахиди велелюдною процесією тіло загиблого воїна Миколи Мясковського провадили до храму Архістратига Михаїла у Рожищі, де відспівали Героя.
Не висловити ніякими словами біль родини, яка втратила найріднішу людину, від цього болю невимовно стискається серце, болить душа. Та однаково тисне в грудях, коли спостерігаєш, як прощаються з загиблими їх побратими. Скупі чоловічі сльози виказують непомірну ціну кожної такої втрати.
Дружина та батьки загиблого виконали волю Миколи Мясковського.
Пожарки зустрічали Героя встеленою зеленню та квітами дорогою, національними прапорами та велелюддям, віддати останню шану односельцеві вийшли від старого до малого.
Спільна молитва, останнє прощання на обійсті, що стало рідним, і під звуки оркестру та церковні піснеспіви Миколу Мясковського провадили в останню земну дорогу.
Залпи військових розірвали тишу осіннього неба, коли холодна земля приймала зболене тіло Героя на вічний спочинок.
Спи спокійно, наш Герою! Ім’я сина Хмельниччини Миколи Мясковського назавжди вписане в історію волинської землі. Назавжди у пам’яті рідних, у серці України, у нашій вічній вдячності.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним. Вічна і світла пам’ять Герою!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
