Джерело: www.volynnews.com
Її історію розповіли на сторінці 100-ї бригади у Фейсбуці.
Альбіна добре пам’ятає емоції, які заполонили душу 24 лютого 2022 року.
«Звичне життя для мене неначе зупинилося. Я чітко зрозуміла: коли в моїй країні біда – не можу і не хочу стояти осторонь», – розповідає жінка.
Перше, що вона зробила, – принципово перейшла у спілкуванні на українську мову. Попри те, що із самісінького дитинства розмовляла російською.
А в листопаді 2022-го Альбіна стала до лав ЗСУ. Спершу служила у роті охорони Луцького ОМТЦК та СП, де з власної волі обрала собі грізний позивний Акула.
«Протягом 2022-2023 років наша рота охорони проводила багато навчань для цивільних. Залучали студентів, учителів, викладачів університетів. Виїжджали з ними на полігони, вивчали основи тактичної медицини та поводження зі стрілецькою зброєю (звісно, зі стрільбами!), – захоплено згадує військовослужбовиця. – А 2024 року такі навчання потроху зупинилися і мені стало нецікаво».
Тож у січні 2025 року Альбіна перевелася до бойової бригади – легендарної сталевої сотки, про яку на Волині чула багато хорошого.
Вже в 100-й омбр бійчині надали первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта. Нині вона є офіцером відділення персоналу бригади.
«Роблю усе від мене залежне і вірю в нашу Перемогу, – щиро каже Альбіна. – А вже після того, як віддухопелимо клятого окупанта, можна буде знову повертатися до мирного життя та його звичних радощів: подорожувати, насолоджуватися спілкуванням з рідними тощо».
Найбільше ж на повернення мами з війни чекає її справжня гордість – 14 річний син-дев’ятикласник Максим. А також батьки, у яких вона єдина донька: Валерій Андронович та Світлана Григорівна.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
