Джерело: www.bbc.com
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Тетчер обіймала посаду прем’єра з 1979 по 1990 рік
-
- Author, Грег Маккевітт
- Role, ВВС
- 3 хвилин(и) тому
Вона була першою жінкою-прем’єркою Великої Британії і обіймала цю посаду 11 років — довше, ніж будь-хто з прем’єрів XX століття. За непоступливість її прозвали “залізною леді”. Її політичний стиль не допускав поступок: одних це захоплювало, інших — дратувало.
У листопаді 1990 року світ став свідком кінця епохи Маргарет Тетчер.
“Залізна леді” пішла у відставку й залишала резиденцію прем’єра на Даунінг-стріт зі сльозами на очах, зраджена власною партією.
Що могло похитнути її владу?
Останній вихід
Коли 28 листопада 1990 року Тетчер востаннє вийшла на поріг резиденції прем’єр-міністра Великої Британії, її засліплювали спалахи фотокамер журналістів із усього світу.
“Ми залишаємо Даунінг-стріт після одинадцяти з половиною чудових років і передаємо країну в значно кращому стані, ніж отримали”, — промовила вона.
Та в її очах не було радості. Менш ніж за тиждень до цього вона залишила посаду лідерки Консервативної партії — не здобувши достатньої підтримки, щоб продовжити боротьбу.
Ледь стримуючи сльози, Тетчер махає журналістам і вирушає до Букінгемського палацу — на свою останню аудієнцію з королевою Єлизаветою ІІ.
Іронія долі була в тому, що саме жорстка, авторитарна манера керування Тетчер зрештою відвернула від неї соратників.
“Анаконда”
Перша в історії Британії жінка-прем’єр, вона тричі приводила консерваторів до перемоги на виборах. Мало хто з політиків мав таку владу — і викликав настільки сильні, а часом суперечливі емоції.
Вона вигравала битви проти естеблішменту, профспілок, лейбористів і, можливо, найзапекліші — проти власного уряду. Але фінальний удар завдали свої ж колеги.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Тетчер на Даунінг-стріт, в офіційній резиденції британського прем’єраОдин з її міністрів, Кріс Паттен, у 2005 році розповів BBC, що Тетчер визнавала: трохи страху в політиці — корисна річ, якщо хочеш досягти свого.
Вона вміла починати наради з гучних оцінок – і відразу кидала колегам виклик, чи зможе хтось спростувати її слова.
Паттен зізнавався: “Завжди було відчуття, ніби над тобою висить анаконда у люстрі — варто зробити помилку, і все закінчено”.
Тетчер же наголошувала: як людина науки, спершу збирає факти, а вже потім робить висновки.
“Прем’єр має вміти лякати. Немає сенсу бути слабким у кріслі”.
Початок кінця
Перемога на виборах 1987 року стала рідкісним досягненням — третім терміном прем’єрства Тетчер. Однак незабаром вона оголосила про запровадження спірного місцевого податку — “податку на громаду” (community charge), чи “податку на кожного дорослого” (poll tax).
Він мав стати новим джерелом фінансування місцевих органів влади. Розмір податку був фіксованим і не залежав від доходу чи матеріального становища громадянина.
Навесні 1990 року Лондон вибухнув заворушеннями, а консерватори забили на сполох: податок загрожував їм втратою мандатів, і лідерство Тетчер уперше опинилося під реальною загрозою.
Але остаточного удару завдала зовсім інша проблема — європейська.
Удар “мертвого барана”
Мало хто очікував, що доленосну роль у поваленні “залізної леді” відіграє лорд Джеффрі Гау. Він був відомий як тихий, м’який і ввічливий чоловік.
Сам Гау зізнавався, що віддає перевагу “настирливому повторенню”, а не крику — що часом дратувало прем’єрку.
Тетчер недооцінила його — і даремно.
Їхні стосунки зіпсувалися у 1989 році, під час перестановок в уряді. Тетчер змістила його з посади міністра закордонних справ і призначила віцепрем’єром — цю посаду колеги сприймали як формальність, що не могло не образити Гау.
30 жовтня 1990 року Тетчер виголосила знамените “Ні, ні і ще раз ні!” — так вона відповіла на пропозиції Європи щодо глибшої інтеграції.
Для Гау це стало останньою краплею. Він подав у відставку — і так завдав вирішального удару.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Маргарет Тетчер і Джеффрі Гау13 листопада, виступаючи у парламенті, Гау холодно й руйнівно розкритикував позицію Тетчер щодо Європи. Його слова стали закликом до внутрішньопартійного бунту.
У гру втрутився Майкл Гезелтайн — яскравий, амбітний політик, який чотири роки тому пішов через суперечку з Тетчер. Він чекав свого часу — і дочекався. Гезелтайн оголосив про намір висунути свою кандидатуру проти Тетчер. Почалися внутрішньопартійні перегони.
У день першого туру голосування Тетчер вирушила до Парижа на саміт — замість того, щоб домогтися підтримки серед колег, які ще не визначилися.
Вона перемогла Гезелтайна, але успіх був сумнівний: голосів не вистачило для автоматичного переобрання.
Другий тур став неминучим, а її авторитет танув у запеклій боротьбі за лідерство у партії.
Битва за владу
Повернувшись до Лондона, Тетчер заявила: “Я буду боротися. І боротимуся, щоб перемогти”.
Але міністри бачили ситуацію інакше. Вона вирішила викликати їх по одному на бесіду. Ті, очікуючи своєї черги, перешіптувалися — і розуміли, що настав час приймати рішення.
Пізніше Тетчер згадувала, що кожен з міністрів заходив до кабінету майже з однаковими словами: “Якщо ви вирішите йти на вибори — я підтримаю. Але перемогти ви не зможете. Тож краще поступитися місцем”.
Вона вирішила “переспати” з цією думкою. І вже вранці, на засіданні уряду, оголосила про відставку.
За словами високопоставленої чиновниці Керолайн Слокок, ця сцена була сповнена сліз. Тетчер ледь могла говорити.
Чоловіки-міністри теж витирали очі — хоча деякі, як пізніше зазначали колеги, робили це не без частки лицемірства.
Новий лідер
Тетчер підтримала Джона Мейджора, який переміг на виборах і став новим лідером консерваторів 27 листопада.
Наступного дня вона попрощалася з Даунінг-стріт.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Тетчер відмовилась брати участь у виборах, поступившись лідерством у партії Джону МейджоруПісля аудієнції у королеви вона разом із чоловіком переїхала до нового будинку на півдні Лондона.
Колишня прем’єрка оголосила, що вранці повернеться до парламенту — нехай дорога буде довшою: працювати було єдиним, що вона вміла.
Хоча публічно Тетчер обіцяла підтримувати Мейджора, насправді вона залишалася “водієм із заднього сидіння”, як сама себе жартома називала, і неабияк ускладнювала йому роботу.
Рана, що не загоїлася
Відчуття зради не залишало Тетчер до кінця її днів.
У 1993 році вона сказала: “Це була зрада з усмішкою на обличчі. І, мабуть, саме це було найстрашнішим”.
Померла “залізна леді” 8 квітня 2013 року – в неї стався інсульт. Їй було 87 років.












