Крізь газ, кулі та бомби. Як під час Першої світової волинкар урятував свій полк

Підпис до фото, Деніел Лейдлоу проявив велику мужність і відвагу, ведучи свій полк у бій.

• • Author, Кемерон Баттл
  • Role, BBC Scotland
• 16 листопада 2025

Під час Першої світової війни було багато проявів мужності, але мало хто міг зрівнятися з волинкарем Даніелем Лейдлоу.

Озброєний лише волинкою, цей шотландець ішов просто в небезпеку, коли його полк охопили хаос і паніка.

Його швидка реакція згуртувала солдатів Королівського шотландського прикордонного полку під час битви під Лусом у Франції.

Його хоробрість відзначили найвищою військовою нагородою за відвагу на полі бою – Хрестом Вікторії (VC). Тепер лунають заклики вшанувати його також і статуєю.

Підпис до фото, Даніеля Лейдлоу вшановує пам’ятна плита Був 1915 рік, і підрозділ Лейдлоу перебував на передовій, застрягши в нейтральній зоні.

Отруйний газ просочився в траншею, а кулі з німецьких кулеметів свистіли над головою.

У неймовірному прояві відваги, серед хаосу та безумства, Лейдлоу зірвав із себе протигаз, виліз на бруствер і почав грати на волинці.

Коли пролунав полковий марш Blue Bonnets Over the Border, солдати зібралися з силами й кинулися в атаку на ворога.

Лейдлоу припинив грати лише тоді, коли його вдруге поранили.

Зрештою, атака зазнала невдачі, але за свої дії Лейдлоу отримав Хрест Вікторії. Цією відзнакою нагородили лише трьох волинкарів в історії.

“Холоднокровність і зневага до небезпеки”

Опис до його нагороди опублікували в London Gazette 18 листопада 1915 року.

У ньому йшлося: “За найвидатнішу відвагу напередодні штурму німецьких траншей біля Луса 25 вересня 1915 року.

Коли атака мала розпочатися, волинкар Лейдлоу, побачивши, що його рота була дещо дезорієнтована наслідками газу, з абсолютним спокоєм і зневагою до небезпеки піднявся на бруствер, маршував туди-сюди та своєю грою вивів роту з траншеї.

Вплив його чудового прикладу був миттєвим, і рота кинулася в атаку”.

Під час битви під Лусом воювали близько 30 000 шотландців із 45 батальйонів, і приблизно 7 000 із них загинули.

Підпис до фото, Кевін Лейдлоу, правнук волинщика Лейдлоу, хоче, щоб його памʼять вшанували пам’ятникомВолинкар Лейдлоу народився в Літл-Свінтоні, Бервікшир, у 1875 році та служив в армії після 20 років, зокрема в Індії.

Коли почалася Перша світова війна, він знову вступив до Королівського шотландського прикордонного полку.

Біля підніжжя сільського воєнного меморіалу встановлена пам’ятна плита на його честь – як це робили по всій країні для всіх кавалерів Хреста Вікторії.

Тепер дедалі більше людей закликають вшанувати хороброго волинкаря також і памʼятником.

До відповідної кампанії приєднався і його правнук Кевін Лейдлоу. Він виріс, слухаючи історії про свого знаменитого прадіда.

“Приємно знати, що для багатьох людей волинкар Лейдлоу має значення. Я, звісно, виріс із цією історією, і вона для мене дуже особиста”, – каже він.

Кевін згадує, як йому показували медалі прадіда, і поступово в нього з’явилася жага до знань.

“У підлітковому віці я зрозумів, що таке Хрест Вікторії, прочитав про нього, запитував тата – і тоді усвідомив, що він був справжнім героєм, – каже він. – Уся родина ним дуже пишається, це унікальна історія”.

“Було б чудово бачити, що його пам’ятають, і, думаю, це також допоможе краще зрозуміти, ким був волинкар Лейдлоу і чому він там був”, – додає Кевін.

Підпис до фото, Кураторка Сьюзен Гіггінз із волинкою Даніеля ЛейдлоуМедалі Лейдлоу експонуються в Національному музеї в Единбурзі.

Його волинка зберігається в музеї Королівського шотландського прикордонного полку в Бервіку.

Кураторка музею Сьюзен Гіггінз підтримує ідею вшанування його мужності.

“У той момент, коли панували хаос, газ, обстріли, коли всі панікували й були розгублені, він вибрав мелодію, яку солдати добре знали й з якою себе ототожнювали, щоб заспокоїти їх і згуртувати”, – каже вона.

Підпис до фото, Волинкар Кевін Маклін на церковному подвір’ї в Норхемі, де похований ЛейдлоуПісля війни Даніель Лейдлоу важко переживав славу та увагу, що прийшли разом із Хрестом Вікторії.

Багато років він не міг знайти роботу й оселитися на одному місці.

Зрештою він переїхав до Норхема, Нортумберленд, неподалік від кордону Шотландії та Англії.

Працював помічником поштаря та помер у 1950 році у віці 74 років.

Окрім меморіалу, також планують створити стипендії імені Лейдлоу, щоб заохочувати нове покоління волинкарів.

“Я вважаю, що історія Лейдлоу неймовірно надихає. Якщо вона приведе хоча б одну дитину до гри на волинці – я вже зробив чудову справу”, – каже волинкар Кевін Маклін.

Волинкарям більше не дозволяють вести солдатів у бій. Даніель Лейдлоу був одним із небагатьох, кому вдалося вижити.

І люди, які пам’ятають його дивовижний вчинок, сповнені рішучості зробити так, щоб його не забули.