Крижане море, що надихнуло Франкенштейна. Найпохмуріше місце на Землі

Підпис до фото, Льодовик Мер-де-Глас у 1823 році

• • Author, Річард Фішер
  • Role, ВВС
• 30 хвилин(и) тому

Високо у французьких Альпах, біля підніжжя Монблану, колись розкинулося справжнє диво природи — льодовик Мер-де-Глас (фр. “крижане море”), один з найбільших у Європі.

У ХІХ столітті його називали “безмовним, величним і водночас тривожним видовищем”. Біло-блакитна безодня, що мерехтіла холодним блиском льоду й бірюзи, нагадувала застиглий океан, де хвилі та вирви ніби спинилися в часі.

Цей крижаний велетень надихав митців різних поколінь — від живописців і фотографів до письменників.

Його малювали Тернер, фотографували асистенти Раскіна, а нині за ним стежать супутники й сучасні художники.

Підпис до фото, У XIX столітті Мер-де-Глас був настільки великим, що, як видно на цій картині 1820-х років, ледь не торкався поселень Саме тут, серед крижаних тріщин і сліпучого сяйва, молода Мері Шеллі знайшла натхнення для свого безсмертного творіння — Франкенштейна.

Однак картини митців XIX століття і сучасні супутникові знімки показують, наскільки сильно змінився цей край відтоді, як Шеллі вперше зустрілася з його крижаною величчю.

Народження легенди

1816 року Мері — тоді ще Мері Годвін — вирушила в мандрівку Альпами разом зі своїм коханим Персі Біші Шеллі та зведеною сестрою Клер Клермон. Їхній шлях пролягав до Монблану — туди, де льодовики торкаються хмар.

Вони піднімалися вузькими крутими стежками, де серед сосен дзвеніли струмки талої води. Один із мулів оступився — і мандрівники ледь не зірвалися в прірву. Чим вище вони йшли, тим суворішим ставав краєвид, аж поки перед ними не розкрилося Крижане море — безкрає й сліпуче.

“Це — наймертвіше місце у світі, — писала Мері у своєму щоденнику. — Навколо лише крижані гори, і жодного сліду життя. Розтрісканий лід, що сяє блакиттю, і поверхня — тьмяно-біла”.

Персі був не менш вражений. Він назвав побачене “потойбічним дивом” — “долиною, де буря ніби раптом застигла під владою морозу”.

Підпис до фото, Ось як Вільям Тернер побачив Мер-де-Глас у 1802 році — справжнє живе море криги, що дихає, рухається й заворожує своєю силоюТа подорож закарбувалася в пам’яті обох. Згодом Персі Шеллі присвятить Альпам поему “Монблан”, а Мері перенесе крижану пустку в одну з найсильніших сцен “Франкенштейна”.

У десятому розділі роману Віктор Франкенштейн, виснажений почуттям провини, піднімається до льодовика, шукаючи розради:

“Переді мною простягалося море — чи, радше, велика крижана річка, що вилася між горами. Їхні блискучі вершини відбивали сонце крізь хмари. Моє серце, стомлене від смутку, наповнилося чимось подібним до радості”.

Та спокій обертається жахом: по кризі до нього стрімко наближається створене ним чудовисько.

Так мертва велич природи стає дзеркалом людського відчаю.

Підпис до фото, Франкенштейн і його творіння зустрічаються на льодовику — саме тут розгортається одна з найвідоміших сцен роману Мері Шеллі

Підпис до фото, Знакова зустріч ученого та його творіння на льодовику надихнула не одне покоління художниківКрижане диво Франції

У ХІХ столітті льодовик Мер-де-Глас був настільки великий, що майже сягав поселень у долині Шамоні (гірська долина у французьких Альпах, розташована біля підніжжя найвищої вершини Європи, Монблану. А також один із найстаріших та найвідоміших гірськолижних курортів світу, що приймав перші Зимові Олімпійські ігри у 1924 році. – Ред.)

Письменники, художники й мандрівники з усієї Європи — серед них Діккенс, Раскін і Тернер — приїздили сюди, аби побачити це диво природи.

На картинах того часу — велетенські язики льоду, що нависають над долиною, наче застиглі хвилі.

Підпис до фото, Мер-де-Глас — одне з небагатьох місць на Землі, зміни якого задокументовані не лише наукою, а й мистецтвомЧарльз Діккенс після свого візиту 1847 року писав:

“Льодовик та інші краєвиди Шамоні перевищують найсміливіші очікування. Я не можу уявити нічого в природі більш величного чи грандіозного. Якби я зараз почав про це писати, я б просто постійно захоплювався — такі враження не залишають байдужим”.

Від крижаного моря до пустки

Літом 2023 року я вирушив на Мер-де-Глас, щоб пройти слідами Мері Шеллі. Довелося йти пішки через лісисту долину, де струмки талої води прорізали схили, нагадуючи про теперішню крихкість льодовика.

Я знав, що він відступив через зміни клімату, але шокував масштаб цього відступу. Стоячи на тому самому місці, звідки колись Шеллі спостерігала за льодовиком, я дивився в долину, сподіваючись побачити колишній крижаній океан. Та його не було. Переді мною лежала не біла безодня, а пустка: сірий схил, струмки талої води, а десь за вигином гори — вузький, майже зниклий язик льодовика.

На відміну від багатьох льодовиків світу, відступ Мер-де-Гласу документувався не лише науковими методами, а й мистецтвом та літературою.

Порівнюючи старі зображення, можна побачити, що ще сто років тому це було справжнє крижане море.

У 1926 році льодовик займав майже всю долину, на початку XXI століття його язик опустився нижче, тріщини зменшилися. Після 2002 року відступ прискорився.

Підпис до фото, Сто років тому льодовик усе ще був суворим, немов крижане мореУ 2018 році британська художниця Емма Стіббон створила ціанотипію, що перегукується з першим знімком льодовика XIX століття, прагнучи показати зміни краєвиду, який надихав покоління.

Підпис до фото, До 2014 року льодовик уже ледь нагадував себе колишньогоЗа два століття Мер-де-Глас відступив більш ніж на два з половиною кілометри.

Сьогодні, щоб оглянути льодовик зблизька, потрібна канатна дорога, встановлена лише у 2024 році.

Вчені прогнозують: до 2050 року льодовик відступить ще на 2 км, а в найгіршому випадку — повністю зникне до 2099 року, якщо кліматичні зміни залишатимуться надзвичайно негативними.

Підпис до фото, Вид на льодовик у 2014 роціЯкби Мері Шеллі побачила Мер-де-Глас сьогодні, її чекала б зовсім інша картина: крижаного моря вже немає, натомість — деформований, антропогенно змінений ландшафт, що наочно демонструє наслідки кліматичних змін.

Підписуйтеся на нас у соцмережах