Джерело: tsn.ua
Руслан Ільчук / © ТСН
Військовослужбовець 81-ї окремої аеромобільної бригади Руслан Ільчук пів року провів на нульових позиціях, чотири місяці з яких — із турнікетом на нозі після підриву на міні. Евакуювати його було неможливо через щільну роботу ворожих дронів, а його неймовірна історія виживання — це історія про волю до життя, чорний гумор та кохання, яке чекало вдома.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.
Руслан зайшов на позицію на околиці села Григорівка на Луганщині у лютому цього року. Вже тоді ця ділянка фронту була надзвичайно складною для логістики.
«Місяць-два ми мали там просидіти, і нас мали поміняти. Найважче було вийти і зайти — дрони та сама артилерія», — згадує Руслан Ільчук.
На двох із побратимом на позивний «45-й» вони облаштували міні-бліндаж, більше схожий на нору. Провізію та боєприпаси скидали дронами, а воду змушені були брати з річки, яку, за словами Руслана, «пили, і не було нічого поганого».
Трагедія сталася у квітні 2025 року, коли Руслан під час вилазки до річки за водою наступив на протипіхотну міну.
«Я тихенько проходив, одного побачив „лєпєстка“ (міну-пелюстку), відійшов сантиметрів 30, і щось бахнуло під ногами. Дивлюсь на ногу — там залишився великий палець і п’ята», — розповідає військовий.
Чотири місяці з турнікетом «45-й» допоміг накласти турнікет, але, попри запит на евакуацію, вивезти Руслана було неможливо.
«Стало зрозуміло, що евакуація найближчим часом неможлива, бо, як у нас кажуть, „грязне небо“, дуже багато дронів, неможливо це було зробити», — пояснює бойовий медик із позивним «Пілюля».
За протоколом, турнікет потрібно зняти упродовж двох годин. У Руслана ж він стояв вже тиждень, і медик по рації пояснив: знімати його не можна. «Продукти розпаду його вбили б», — передав «Пілюля».
Руслан, який три дні чекав на порятунок, згодом «просто змирився». Він ледве тримався від болю, температури та безсоння. Йому допомагав лише побратим «45-й», який бігав за водою, провізією та павербанками.
Довкола літали ворожі дрони. У травні, коли стало спекотно, ситуація ускладнилася: рана почала гноїтися, а в нору зліталися мухи.
«Почалися перші опариші, спочатку 5-7. Першу був страх: нога гноїться, черв’яки з’явилися. А потім почали шуткувати, що з ногою можна йти на раки, а з опаришами на карася», — згадує Руслан.
Не з’їхати з глузду допомагав чорний гумор, прокручування найкращих днів життя і слова дружини Олесі, яка щоразу повторювала в голосових: «Ми чекаємо його додому… Без рук, без ніг — без різниці, голова на місці — ти повертаєшся додому».
Довгі 10 днів до «великої землі» Протягом пів року, до червня, Олеся навіть не знала, що чоловік поранений — короткі повідомлення записували побратими.
«Я не жила, як він поїхав, життя просто стало… Всередині я постійно кричала, у мене в голові стояв постійний вереск. Це найбільша безвихідь», — зізнається дружина.
16 серпня, після чотирьох місяців із турнікетом, Руслан та «45-й» отримали наказ залишити позиції. Руслану дроном скинули милиці, павербанки, їжу та антитепловізійний плащ.
«Я з цим почав крокувати, не зміг. Впав. Треба було вибирати: або милиці, або автомат. Залишив автомат», — розповідає Руслан.
Далі він повз посадками, керуючись вказівками дрона, яким керував пілот на псевдо «Фартовий».
«Переживав, щоб він не стік кров’ю, щоб він був живий… Медикаменти, вода, їжа. Ти повзеш, хочеш воду, їжу», — згадує пілот «Фартовий».
Він подолав неймовірні 8 кілометрів. У дорозі він впритул зустрів окупанта, з яким «п’ять хвилин поговорив», а «Фартовий» швидко відпрацював по ворогу.
Коли побратими його знайшли, вони не вірили, що він зміг пройти таку відстань. Під час спроби змінити пов’язку на рані, залишки ноги почали розпадатися: «Під кожним витком бинта черв’яки випадали, викручую-викручую, і кусок ноги в мене просто випадає, в мене остається просто п’ятка».
26 серпня, після пів року, Руслан побачив «велику землю».
«Він мені написав — я вийшов. Я кажу: набери мене. Він пише: я не буду набирати, бо я буду плакати. Я дзвоню і кажу: плач», — згадує Олеся.
Руслан схуд на 20 кілограмів. Зараз він проходить реабілітацію з протезом: «Мета поточна — адаптація кукси до навантаження, тренування навантаження, балансу».
На жаль, людина, яка допомагала йому триматися і рятувала його — побратим «45-й» — наразі значиться зниклим безвісти.
Руслан каже, що вижив завдяки «везінню і Богу», а його дружина, яка пережила всі ці місяці на транквілізаторах, залишила роботу, щоб бути поруч.
«Він до мене повернувся, я почала дихати, я почала жити, у мене світ набув красок, я ходжу, улибаюсь, і він весь час посміхається», — каже Олеся.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: ТСН 20:00 новини 21 листопада. Мирний план Трампа! Звільнень через корупцію – не буде?
