12-та річниця Революції Гідності: 8 матеріалів про Євромайдан

День Гідності і Свободи в Україні відзначають 21 листопада – в річницю початку мирних протестів у Києві й регіонах 2013 року. Їх спричинила відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі. Після силового розгону 30 листопада акція переросла в масові демонстрації. Три місяці по тому внаслідок розстрілів у центрі Києва загине Небесна сотня, а президент Янукович і його оточення будуть змушені тікати з країни. Радіо Свобода згадує матеріали, присвячені початку Революції Гідності.

(Вперше основна частина цієї публікації з’явилася на сайті Радіо Свобода у листопаді 2018 року)

Революція наживоКореспонденти Радіо Свобода були на місці подій від самого початку акцій протесту. Кореспонденти Андрій Дубчак і Дмитро Джулай у 2017 році згадували, що могли вести стрім по 8-10 годин.

​Прямі трансляції вели й інші журналісти Київського бюро, зокрема Левко Стек, Євген Солонина, Тетяна Ярмощук, Анастасія Москвичова, Ірина Штогрін, Жанна Безп’ятчук, Інна Кузнецова, Ігор Ісхаков та Дмитро Баркар.

«Найважче було морально – тоді, коли на Майдані відбувалися страшні речі, а сигнал увесь час зникав й не працював стрім. Тоді ми з усіх сил намагалися вирішити технічні проблеми і відновити трансляцію», – згадує Андрій Дубчак.

Читайте також: Євромайдан і Радіо Свобода

Ісхаков і Баркар були серед тих журналістів, які постраждали від дій «Беркуту» під час виконання своїх обов’язків.

Більше про це: Стрімери Майдану: ми зняли те, що облетіло весь світ

Естетика протестуЯк будь-яка історична подія, Євромайдан мав вплив на творчість своїх сучасників. Світ облетіли кадри піаніно, пофарбованого в кольори українського прапора – воно стало символом ненасильницького спротиву.

До першої річниці початку Євромайдану у 2014 році художниця Марина Соченко підготувала виставку своїх робіт, які писала в тому числі й на місці подій. Вона згадувала, що Майдан змінив її ставлення до своєї ролі як мисткині.

«Мені здавалось, розумієте, що є я, а є якийсь народ. Ні, я завжди на нього працювала, але це для мене було трошки абстрактно. А от на Майдані я відчула, що є народ», – розповіла Соченко.

Більше про це: Треба було не співати так довго на Майдані, а викидати їх із кабінетів – художниця

Точка неповерненняПротести почалися після демаршу Януковича у Вільнюсі, але тих масштабів, які дали підстави говорити про революцію, набули після подій в ніч проти 30 листопада 2013 року. Тоді службовці підрозділу міліції особливого призначення «Беркут» побили учасників мітингу на Майдані Незалежності, переважно студентів.

Саме ця ніч стала каталізатором масштабного руху, згадував учасник революції Ілля Кротенко. На той час студент Педагогічного університету імені Драгоманова, він заснував Страйковий комітет у своєму виші, а згодом увійшов до Ради Майдану як представник студентства.

«Оця ніч 30 листопада і стала каталізатором, який зробив революцію. Це розгін, жорстокий силовий розгін. Потім я приїхав на Михайлівську площу, бачив як люди стікаються туди, готові боронити. Хлопці з палками влаштовувати тренування, пораненим надавали допомогу у соборі. Тоді я зрозумів: усе, революція станеться», – розповідав Кротенко.

Більше про це: Побиття «Беркутом» студентів стало каталізатором революції – активіст

На другу річницю тих подій журналіст Вахтанг Кіпіані висловив думку, що, якби не силовий розгін, Майдан розчинився б. За його словами, тодішня київська влада не прорахувала наслідки силового розгону.

Більше про це: Влада Януковича дала революції «в морду», але Майдан це не проковтнув – Кіпіані

Спільна справаПротести тривали не тільки в столиці, а й в інших містах України, а також за кордоном. Але якщо на заході Україні – наприклад, у Львові – прибічники євроінтеграції мали поруч чимало однодумців, то на сході України такі люди були в меншині.

Член Громадської ради при виконкомі у Покровську Світлана Гавриленко згадує, що людей на акціях було небагато. Але це змінилося з початком російської агресії.

«У 2013-му – на початку 2014 року люди мовчали. Люди спостерігали, сиділи по кутках, дивилися ночами, що відбувається. Хтось сидів і думав, у когось ненависть у серці виникла, коли молодь розігнали, і в них потім внутрішній стержень з’явився. Зрозуміли, що ми – народ, що ми хочемо бути в Європі», – каже Гавриленко.

Більше про це: Сміливці. Яким був Майдан у містах Донбасу (рос.)

В Донецьку акції збирали більше людей, хоча й там ставлення до Євромайдану було неоднозначне. Але ті, хто виступав проти дій чинної влади, щовечора збиралися біля пам’ятника Тарасові Шевченку.

«Хтось приходить із дітьми, хтось приносить бутерброди. В цьому й був весь Донецький Євромайдан. Взаємна допомога, теплота, готовність до діалогу, і головне – миролюбність. Таким я його запам’ятаю», – йдеться в спогадах, які 2017 року оприлюднили журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».

Більше про це: Яким був Донецький Євромайдан (рос.)

Свій Євромайдан був і в Криму. Попри поширену в російському інформаційному просторі думку, що євроінтеграційні настрої начебто були чужими для мешканців сходу і півдня України, на півострові тривали свої акції. Здебільшого – у центрі Сімферополя.

​Більше про це: Хроніки Євромайдану в Криму: півострів, який хотів у Європу: фотогалерея (рос.)

ПідсумкиКожна річниця Євромайдану стає приводом для спогадів і дискусій щодо його результатів.

Найбільшими досягненнями Революції Гідності вважають підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, відмова від якого і спричинилася до цих подій, а також безвізовий режим і активізацію руху громадських діячів і волонтерів.