Джерело: www.radiosvoboda.org
Чому Росія «стирала» Крим з історії, який вигляд мав воїн Кримського ханства і ким бачить себе в Криму після повернення на півострів – полковник ЗСУ та військовий історик Тимур Баротов розповів проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії.
Після закінчення військового училища Баротов наполіг, щоб його як морського офіцера відправили до Криму. До цього він уже проходив там стажування, хотів туди повернутися та іншого місця призначення не розглядав.
«Уже тоді я розумів: Військово-морські сили України – це майбутнє морської держави. Я хотів бути причетним до розвитку флоту, до того, щоб Україна все ж таки набула можливостей як морська держава. Там я відчув, наскільки Крим – особлива територія, унікальний регіон, особлива земля для нашої історії. Історії України, адже історія Криму та України нерозривно пов’язана ще з давніх часів – зі скіфами та сарматами», – каже полковник ЗСУ та військовий історик Тимур Баротов.
Після закінчення навчання перед Баротовим стояв вибір: Одеса чи Крим. Вибір був для нього очевидним
Баротов почав служити в Севастополі на телерадіостудії МО України «Бриз». Крім того, він ходив у походи на бойових кораблях українського флоту, брав участь у міжнародних навчаннях та в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі. Він каже, що «виріс на флоті».
Баротов хотів бути причетним до розвитку українського флоту
Служба в Севастополі не обмежувалася телерадіостудією
У Криму він обзавівся сім’єю, власним житлом і планував жити в Севастополі й у майбутньому. Коли у 2014 році Російська Федерація анексувала Кримський півострів, це не стало для Баротова несподіванкою. Виїжджати з Криму йому було нелегко, але інакше він вчинити не міг.
Баротов любив те, чим він займався
Росіяни примудрялися ходити на вибори й голосувати і за нашого президента, і за свого – у Криму, у Севастополі
РФ систематично поширювала свою пропаганду. Офіцер розповідає, як у Криму мовило так зване «Незалежне телебачення Севастополя», яке фінансувалося з Москви.
«Канал позиціювався як місцевий, але всі новини починалися з подій, пов’язаних із Росією та президентом Володимиром Путіним. Тобто нав’язувалося сприйняття, ніби це «наш» президент. І навіть заставка у них була у триколорі – синій, білий, червоний. Було ясно, що це рупор Кремля, який працює напряму», – каже Баротов.
Крім цього, Кремль поширював безкоштовні газети, через які «нав’язували та формували у місцевих жителів проросійську свідомість». Баротов шкодує, що Україна цьому ніяк не протидіяла.
Генеральна репетиція параду Чорноморського флоту Росії. Севастополь, 2018 рік
«Росія діяла послідовно, впевнено, роблячи все для реалізації свого плану: спочатку захопити Крим, а потім знищити Україну. На щастя, тоді вони зупинилися на Донбасі й не пішли далі. Адже якби у 2014 році вони розпочали повномасштабне вторгнення, України зараз би не існувало», – упевнений військовий.
Піднялися добровольці, встали українці, у тому числі жителі півдня та сходу, які усвідомили, що вони – українці
Він з дитинства добре вивчив історію України, слухав розповіді бабусі, сім’я якої пройшла через «розкуркулення» та Голодомор 30-х років. «Вже тоді у мене з’явилися сумніви в тому, що нав’язувала радянська пропаганда, шкільні уроки історії. Це сформувало мене як українця», – пояснює військовий історик.
Тимур каже, що його батьківщиною завжди була Україна
На початку лютого 2013 року з бази 810-ї бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ у Козачій бухті в Севастополі почала виїжджати бойова техніка з морпіхами – без погодження з українською стороною. «Зазвичай вони мали подавати заявки: на такі-то дати – навчання, пересування техніки тощо. А тут – без попередження. Вони виїжджали, робили кілька кіл і поверталися назад. Просто перевіряли реакцію. Стало зрозуміло: готуються», – згадує Баротов.
810-та бригада морської піхоти Чорноморського флоту РФ. Севастополь, 2011 рік
Поворотним моментом для нього стало прибуття до Севастополя десантного корабля з іншого російського, не Чорноморського, флоту. Ним прибув підрозділ морської піхоти для посилення 810-ї бригади ЧФ РФ. Там же вони розгорнули пункт надання допомоги «пораненим російським громадянам». Усе це відбувалося на початку лютого – досутичок на Майдані «Розстріл на Майдані» – це події 20 лютого 2014 року під час Революції гідності, коли силовики відкрили вогонь на ураження на вулиці Інститутській у Києві, що призвело до загибелі 49 протестувальників. Загалом під час протистоянь 18–20 лютого загинули близько 100 людей.і втечі Віктора Януковича, тодішнього президента України, з Києва до Криму.
Є речі значно цінніші. Насамперед – життя людей, зокрема сім’ї. По-друге – це батьківщина, якою для мене без сумнівів була Україна
У Криму він залишив усе. «Є речі значно цінніші. Насамперед – життя людей, зокрема сім’ї. По-друге – це батьківщина, якою для мене без сумнівів була Україна», – пояснює військовослужбовець.
На початку березня 2014 року він із сім’єю переїхав до Львова. На той момент він уже кілька років був звільнений у запас, але вирішив повернутися до війська – боротися за свою країну та за повернення Криму.
Добровільно – у штурмовикиПісля переїзду до Львова Тимур одразу ж вирушив до військкомату. Документи він залишив у Криму, і на материку довго не знали, що з ним робити. Їхнього рішення Баротов так і не дочекався і у 2014 році пішов добровольцем у 24-й окремий штурмовий батальйон «Айдар». Там він став штурмовиком і брав участь у звільненні кількох населених пунктів у Луганській області.
Баротов, незважаючи на офіцерське звання, у 2014 році пішов солдатом-добровольцем в АТО
«Більшість [добровольців] складали місцеві, з Луганської області – люди стали на захист своєї землі та прийшли в «Айдар». Мета була – захистити свою землю. Не всі одразу усвідомлювали, що воюють за всю Україну. Багато хто думав: «Це моя земля, чому сюди має приходити ворог зі зброєю?» – розповідає військовослужбовець. Він каже, що за роки служби часто зустрічав кримчан, які воювали в лавах ЗСУ.
Тимур Баротов (у центрі, з кримськотатарським прапором у руках) брав участь у звільненні низки населених пунктів Луганської області від російської окупації
Прямо з вокзалу ми забирали сім’ї, вже знали, куди везти, де на них чекають і де розміщують
«Нам вдалося поставити цей процес на конвеєр: прямо з вокзалу ми забирали сім’ї, вже знали, куди везти, де на них чекають і де розміщують, вирішували елементарні побутові питання – дати пральну машину, холодильник, забезпечити продуктами тощо. Це дало кримчанам відчути, що ми – єдина нація, що ми – один народ», – упевнений чоловік.
Тимур Баротов та кримськотатарський режисер Ахтем Сейтаблаєв на зустрічі з переселенцями та львів’янами у квітні 2015 року
Баротов із кримськими активістами у Львові у 2016 році
Крим і материкова Україна пов’язані історично, каже Баротов
«У козацькій армії він набув більш символічного характеру. Більшість людей знає булаву. Гетьман без булави – не гетьман. Це символ влади. Це теж символ влади: у козацькій армії перначі були у полковників», – розповідає Баротов.
Пернач для кримських татар був зброєю, а для козаків – клейнодом
Здалеку по кінському хвості на шоломі можна було визначити, чий це воїн: кримськотатарського чи з іншого війська
«Здалеку по кінському хвості на шоломі можна було визначити, чий це воїн: кримськотатарського чи з іншого війська. У яничарів був свій вигляд, інша амуніція», – пояснює військовослужбовець.
Зброю та амуніцію кримських татар зазвичай прикрашали рослинним орнаментом – без зображення людей, тому що цього не допускав іслам. Також могли використовувати написи, як правило, арабською.
Обладунки були дорогим задоволенням
Умбон – це металева накладка, найчастіше напівсферичної форми, яка кріпилася в центрі щита. Його основна функція – захист кисті руки воїна від ударів, які могли б пробити щит
У кримськотатарському війську умбон часто прикрашали рослинними елементами
Тимур Баротов демонструє каблучку для стрільби з лука
Це особливість східного типу стрільби: європейці під час стрільби з лука каблучку не використовували
Лук і стріли – одні з основних видів зброї того часу. Вони дозволяли не підпускати супротивника на близьку відстань та вражати його здалеку, перш ніж завдати вирішального удару
Баротов показує копію ятагана – довгого ножа. «Історія його появи дуже цікава. За легендою, якось турецький султан звернув увагу, що дуже часто надходять скарги: яничари, коли виходять у місто, влаштовують бійки, а потім ще й когось шаблями зарубають. Тоді було ухвалено указ султана – заборонити виходити до міста з шаблями. Після цього яничари почали змагатися, у кого ніж довший. Так, власне, і з’явився цей тип зброї – специфічний ніж із характерною формою руків’я. Дуже своєрідна зброя, адже він має зворотний вигин на відміну від шаблі», – розповідає військовослужбовець.
Такий вид холодної зброї, як ятаган, використовувався в бою як допоміжний
У Криму існували вправні майстри, у яких замовляли ятагани навіть із Туреччини
У колекції військовослужбовця є й копія шаблі шамшир – найбільш вигнутої шаблі з усіх, що існували в кримськотатарському, турецькому та козацькому війську. «Рубаючий удар із таким вигином давав дуже швидкий ріжучий ефект. Ця зброя була поширена також і в козаків. Одна із шабель Богдана Хмельницького має такий самий вигин», – каже Баротов.
Шамшир – дуже поширений тип шаблі. Його вважали найкращою зброєю для кавалеристів
Шаблі також часто декорували рослинним орнаментом
Верх руків’я цієї шаблі шамшир прикрашений головою змії, що трапляється рідко. Частіше використовувався декор у вигляді голови орла
Тимур Баротов каже, що до сьогодні немає чіткого уявлення про те, який вигляд мало кримськотатарське військо і чим воно було озброєне. Є лише загальні відомості та окремі елементи, але немає цілісного опису – як, наприклад, у Швеції, де з Середньовіччя збереглися всі обладунки, манускрипти та документи, в яких детально описано: із чого шився одяг, яка тканина використовувалася, якого кольору і якої масті мав бути кінь у тому чи іншому підрозділі..
Праворуч – невелика статуетка кримськотатарського воїна, озброєного рушницею «яничарка»
Росія намагалася прибрати слово «Крим» звідусіль – з однієї простої причини: Російська імперія платила данину кримському хану
Багато чого з історичної спадщини кримських татар було втрачено і під час депортації народу з Криму. Баротов вважає, що таким чином Росія намагалася нав’язати наратив «Росія була в Криму завжди».
«Усе, що пов’язувало Крим не з Росією, незалежно від народу, – усе прибиралося та знищувалося. І щоб впроваджувати й нав’язувати це, потрібно було знищувати матеріальні свідоцтва: починаючи з предметів побуту, не кажучи вже про документи, і закінчуючи навіть могилами. Руйнувалися мусульманські кладовища. Навіть зараз, коли будували дорогу«Таврида» Траса «Таврида» – російський проєкт у Криму. Про початок будівництва чотирисмугової автомобільної дороги «Таврида» (від Керчі до Севастополя) у Криму повідомили у травні 2017 року. Здати в експлуатацію трасу спочатку планували у 2018 році, проте пізніше терміни будівництва зсунули на два роки. Для будівництва «Тавриди» було вилучено тисячі земельних ділянок. За роки будівництва її вартість неодноразово змінювалася. Нову трасу «Таврида» у Криму називають «дорогою смерті» через часті ДТП.у Криму, вони пройшли прямо по кримськотатарських похованнях. Не пам’ятаю точно, в якому році, але показували, як у Сімферополі під час ремонту з’ясувалося, що стіни якоїсь лазні побудовані з надгробних плит, на яких арабською в’яззю були вибиті імена померлих. Тобто просто брали могильні плити та використовували їх у будівництві. Це ще за радянських часів було. Ось так і діє Росія», – каже Баротов.
Для нього важливо зібрати якомога більше свідчень про минуле, адже він упевнений, що люди повинні знати свою історію.
«Росія не вічна»Після кількох років служби добровольцем в «Айдарі» Баротова демобілізували. Але й на громадянці він не втрачав зв’язку зі своїм батальйоном – допомагав та займався волонтерством. Крім цього, він їздив Україною зі своєю колекцією, наочно знайомлячи охочих із різними періодами української історії. Також Баротова запросили вести предмет «Захист Вітчизни», а у 2018 році йому разом з однодумцями вдалося домогтися його перейменування на «Захист України». Це уточнення було для нього принциповим.
Тимур Баротов фотографує фотовиставку Еміне Зіятдінової. Львів, лютий 2016 року
Тимур Баротов у Львові у 2017 році
Навіть після демобілізації Баротов продовжував підтримувати зв’язок з військом
Також чоловік почав знімати військово-історичні фільми, а інколи й сам у них знімався. «Будь-яка війна, в якій брала участь Україна, – це війна за державність. Коли ти розповідаєш про українське військо: якщо існувало українське військо, значить, була й державність. Україна мала своє військо в козацькі часи, в часи Русі. Тому військово-історичні фільми показували, що Україна – це держава», – пояснює військовослужбовець.
Баротов у ролі сотника Андрієнка у фільмі «Українська революція»
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Баротов повернувся на службу. Він використав свій бойовий досвід та знання військової історії – спочатку в Центрі дослідження військової історії у Києві, а зараз у Центральному науково-дослідному інституті ЗСУ.
«Поки існує Росія, Україна в небезпеці. У тому вигляді, в якому Росія є зараз, – це тюрма народів», – упевнений військовий історик.
Також він вірить у «деколонізацію» Росії і те, що корінні народи нині Російської Федерації зможуть повернути свою історію та свободу. «Росія не вічна. Українці не усвідомлюють, наскільки прискорили процес розпаду Росії», – вважає Баротов.
«Росія – це екзистенційна загроза для України», – вважає військовослужбовець
Після перемоги потрібно повертатися до Криму, наводити там лад і «повертати» Україну [у Крим]
Баротов дуже хотів би служити на флоті. Крим, а особливо Севастополь, посідають у його серці значуще місце.
«Мені навіть сниться море, і я сумую за ним. Але зараз я перебуваю там, де повинен бути, і роблю те, що повинен робити. Сьогодні тут, завтра – в іншому місці. Це наш обов’язок. Ми одягли погони і присягнули українському народові, щоб виконувати своє завдання. А море? Ну, море почекає», – каже Баротов.
Баротов «виріс на морі»
«Щоб українські батьки змогли повернутися до своїх дітей, а діти, які зараз за кордоном, – до своїх батьків, що повернулися з фронту. Щоб українці нарешті возз’єдналися на нашій українській землі. Ось чого хотілося б – щоб потім ми все це бачили лише в музеях. Я теж хочу, щоб мій син повернувся в Україну. Це можливо лише після нашої перемоги – чого хотілося б побажати всім українцям. Тому що лише після перемоги може настати мир», – упевнений полковник ЗСУ.
Тимур Баротов у студії Радіо Свобода. Київ, жовтень 2025 року
