Джерело: www.radiosvoboda.org
«Троє моїх бійців клали взвод окупантів протягом десяти днів»«Втрати з їхнього боку в рази вищі. Співвідношення мінімум один до десяти. Це факт. В мене є маса прикладів, коли троє моїх бійців клали взвод окупантів протягом десяти днів. Це без втрат – навіть без поранених – з нашого боку. Тобто ми спокійно собі працювали – але це контроль, це напруга постійна, і це важко. Дуже» – оцінює ситуацію офіцер 31 бригади Богдан.
Іноді російська піхота посеред дня йде по полю в наступ і швидко гине. Але є й профі.
«Переміщуються скритно, інколи ми навіть не встигаємо їх помітити. Рухаються в антидронових плащах, тихенько «по сіряку». Можуть впритул наблизитись. Так що вже наші хлопці-піхотинці в якийсь момент передають з позиції: «Чуємо голоси, рух. Десь досить близько». І ми тоді вже просимо дронщиків-розвідників уважно спостерігати за цією ділянкою» – розповідає офіцер 31 бригади Костянтин.
Якщо офіцер добре знає поле бою – він в змозі вичислити маршрути, якими піхота РФ може йти на штурм. Насправді їх не так багато. На тих ділянках вживаються відповідні заходи. По-перше – щільне мінування. Дистанційне працює непогано, але не завжди точно.
«Ефективніше дати піхоті відповідні засоби, попередньо навчивши їх ними користуватись. Тоді боєць, сидячи в бліндажі, по команді натиснувши кнопку, може нейтралізувати невеличку групу ворога в 3-4 людини. Я не кажу, що вони одразу всі помруть. Після цього починається кропітка робота. Це декілька годин, це увага, це концентрація, це ураження тими ж самими FPV, скиди» – зазначає Богдан.
З десяти випадків руху російської піхоти в напрямку українських позицій, лише в двох-трьох випадках є безпосередній вогневий контакт із українськими бійцями. Причому нерідко через те, що вояки окупантів просто не знають, куди йдуть або їх примушують виходити прямо на позиції Сил оборони України.
«І це за умови, якщо вчасно наші «пташки» не спрацювали або артилерія. Тоді вже хлопці їх самостійно знешкоджують. Не пригадую, щоб ворог підіймав руки з метою здатися в полон. Йдуть свідомо на смерть», – дивується Костянтин.
«Поранений боєць більш небезпечний, ніж цілий»Поранений боєць більш небезпечний, ніж цілий. Цілий далі виконуватиме конкретне завдання. Поранений – може десь залягти. Навіть якщо він не може рухатись – він продовжує функціонувати як бойова одиниця і наражати на небезпеку логістику ЗСУ. Під час доставлення провізії, БК, води дронами – українська піхота вимушена виходити з укриттів і забирати «посилки». І тут той поранений може про себе нагадати.
Знищення російського БТР з екіпажем бійцями 31 ОМБр під час штурму армії РФ
«Немає гарантії, що ворог стече кров’ю і помре – пояснює Богдан. – Коли він отримує поранення безпосередньо в бою, то миттєво накладає собі джгут і лежить. Так, в нього немає, наприклад, ноги, але в нього є зброя, в нього є БК, в нього є гранати. Врешті-решт він може повзти і це небезпечно.
З практики скажу – він може впасти і не рухатись добу. Взагалі. Як розбереш – він загиблий чи поранений? Для них немає проблеми взяти мертве тіло свого побратима без голови і накритись ним. Якщо це тіло ще тепле – ми того піхотинця в тепловізор просто не побачимо. Дуже багато таких підводних каменів».
«Влітку в них була така ідея фікс – вивішувати свої прапори на руїнах якогось села, за яке йшли бої. Тобто вони йшли з прапором, знаючи, що це дорога в один бік. Показались – ми їх побачили і ліквідували. такий собі показовий виступ з логічним завершенням» – згадує Костянтин.
«Війна дронів має як переваги, так і недоліки. Наприклад, я бачу, що за 10 кілометрів вглиб ворожих позицій їде машина і висаджує групу. Я це бачу, але іноді нічого не можу зробити. Бо артилерія туди не доб’є. Чому? Тому що вона стоїть далеко. Чому вона стоїть далеко? Тому що якщо вона підійде ближче, її уразять, а нову нам ніхто не дасть. Є багато нюансів» – зазначає Богдан.
Попри високотехнологічну сучасну війну, роль піхоти залишається надважливою. Щоб вона працювала ефективно – її треба ретельно готувати. Як у професійному, так і в психологічному плані.
«Найголовніше – щоб вони відразу не злякались. Я їм всім кажу, що не бояться тільки дурні. Насправді перший вихід покаже, наскільки людина підготовлена і наскільки вона в собі впевнена. Якщо немає впевненості, ми такого бійця не заводимо на позиції, бо він буде тягарем для побратимів. Щось не так зробить – може спалити всю групу, або відмовиться йти, а іншим бійцям умовно вдвох на позиції буде дуже важко» – ділиться досвідом сержант 31 бригади Микола.
«З мого досвіду – зараз не може на спостережний пункт заходити група більш як чотири людини. Це дуже небезпечно. Якщо два по два – ще більш менш. Два по три – вже дуже складно. Саме їх завести. Бо треба контролювати кожен їхній крок. В буквальному сенсі. Тому що він зробить крок вправо – його видно. І ти кажеш брати лівіше, ховатися» – ділиться спостереженнями Богдан.
«Доводиться рити собі нори під прямим вогнем, під дронами»Логістика наразі одна з найбільших проблем на фронті. Через дрони техніка не може підвезти піхоту близько до лінії фронту. Чималі відстані бійцям доводиться долати пішки, несучи на собі провізію, броню, зброю. Частину необхідних речей їм скидають з дронів.
Богдан до повномасштабного вторгнення працював в IT-сфері. За три роки війни став командиром роти
«Раніше я заїжджав на авто максимально близько до позицій. Зараз у нас відстань в 5 кілометрів від лінії фронту вже критична. Плюс треба враховувати рельєф. Наприклад, річки. Сьогодні вона висохла і можна через неї проїхати, завтра вже ні» – каже Богдан.
«Рельєф важкий. Інколи хлопцям доводиться рити собі нори під прямим вогнем, під дронами. На жаль, не обходиться без втрат. Але хлопці бойові, тримаються. Найголовніше, щоб хлопці були непомітними. Якщо їх відразу не «спалять», то за якийсь проміжок часу – чим скоріше, тим краще – вони скритно риють укриття, накриваючись тими ж антидроновими площами. Тоді позиція гарно облаштовується» – пояснює Костянтин.
Шлях умовно в 4 кілометри, який за нормальних обставин можна пройти за годину навіть з поклажею, на війні іноді долається за тиждень.
«По-перше – їх можуть «спалити». Вони засядуть і будуть сидіти доти, поки я не буду впевнений в тому, що вони дійдуть. Може трапитись будь-що. FPV, міни, снаряди, що відразу не розірвались. Змінилась ситуація безпосередньо на «нулі». А група застрягла. І не туди, і не сюди. Ситуації дуже різні. І до кожної потрібен якийсь окремий підхід, і ти шукаєш варіанти – як залучити ту чи іншу одиницю» – зазначає Богдан.
«Якщо хлопців засікають – даємо вказівку перечекати, поки ворожий дрон дивиться на їх ділянку. Вони ховаються і потім, по команді, коли бачимо що він полетів, або його міняють, або він рухається в іншому напрямку – хлопці продовжують рух» – додає Костянтин.
Ще півтори роки тому боєць міг вийти на точку евакуації і взяти собі, умовно, пляшку води або набої і повернутись на позицію. Це було буденністю. Зараз це окрема логістична операція.
«Економія, розподіл, коли немає можливості через погоду хлопцям щось відправити – вони, буває, по декілька днів сидять без води. Але, загалом, коли піхота виходить на позицію – вона бере з собою завжди один і той самий набір, як три роки тому. Рюкзак повинен бути повним. Я не знаю, що може трапитись в дорозі. Я враховую ті моменти, які я можу врахувати» – каже Богдан.
«Хлопці поводять себе по-різному. Ніби він так боявся того бойового виходу, але повернувся на першу ротацію, відпочив декілька днів і вже рветься в бій, хоче працювати. А потім і хлопців за собою підтягує, стає лідером на позиції. Багато таких прикладів. Загалом завжди в групі має бути лідер, керманич» – розповідає Микола.
Український дрон-бомбер скидає снаряд на російську піхоту, що сховалась у посадці
«Таких історій маса, коли цивільні чоловіки, які ще вчора вдома їли борщ із родиною, сьогодні вже захищають нашу державу. І виконують свою важку роботу. Стоять, тримаються, не відходять. Був нещодавно моторизований штурм із перекриттям логістичних маршрутів повністю всіх наших позицій. З нашого боку чотири позиції по декілька людей – а на них 40 мотоциклів, близько сотні піхоти. І ми відбилися, стабілізували ситуацію» – згадує Богдан.
«Побратими мене 6 кілометрів 8 годин несли на собі»Сержанти, які навчають і тренують піхотинців 31 бригади – самі з величезним бойовим досвідом і бойовими пораненнями.
«Була така позиція кацапська «Лисиця». І нам її треба було штурманути. Ми заходили по «сіряку». Ворог нас помітив, почався стрілецький бій, ми відтягнулись, залягли і по нас почав міномет працювати. Я був тоді вже старший групи і так вийшло, що осколком мені поранило ногу. Побратими мене 6 кілометрів 8 годин несли на собі до точки евакуації. Четверо несли і один на собі зброю і обладнання тягнув» – згадує сержант 31 бригади Сергій.
В нинішніх умовах винести з поля бою пораненого умовно вагою 70-80 кілометрів в рази важче.
«По-перше, мають бути нормальні засоби для евакуації. Ті ж самі волокуші з пластику. Ти їх розгорнув – вони легесенькі. Ми їх навіть дроном скидаємо, коли потрібно. Бо оті ще радянські м’які ноші – це жах. Вони незручні, непрактичні. В наші часи, коли дрони друкує принтер, використовувати тряпчані ноші, серйозно?!» – обурюється Богдан.
Щодо самої евакуації – підбирається час, підбирається ситуація. Бо якщо десь якась «двіжуха» – можна спробувати евакуювати. Коли затишшя – всі на чеку – ти не проведеш евакуацію, це неможливо. Тому що всі дивляться на всіх. І ти чекаєш добу, дві, три, а хлопець поранений…» – додає офіцер.
Навіть такого досвідченого командира як Богдан, іноді вражають випадки стійкості його підопічних.
«В мене боєць з кульовим пораненням в печінку, з десятками осколкових поранень, вийшов з позиції після штурму, дійшов – я не знаю як – до сусідньої і вбив там двох ворожих штурмовиків. Пробув на тій позиції ще тиждень, взимку і тільки на 8-му добу ми його евакуювали. Кульове в печінку – це вже практично 200. Він не міг ні ходити, ні сидіти, поранення від гранат були всюди – обличчя, спина, ноги, руки. Я не знаю як він вижив» – з гордістю розповідає Богдан.
«Я отримав поранення 23 серпня 2023 року при штурмі посадки. Мінометна міна вибухнула поруч і уламки влучили мені в ділянку грудей. Евакуацію провести не було можливості, виходив із позиції з побратимами, які підтримували та допомагали йти майже 5 з копійками кілометрів» – ділиться своєю історією Микола.
Бійці 31 ОМБр після звільнення селища Рівнопіль на Донеччині. Літо 2023 року.
«Під час контрнаступу ми навчились всього майже за день»Лише з досвідом приходить розуміння що саме з речей необхідно, щоб вижити на передовій. Наприклад, бійці пояснюють нам, з чого саме має складатись аптечка.
«Найперше, чому ми вчимо новобранців – тактична медицина. Наразі ми не можемо надати їм допомогу на передовій як колись. Тобто, щоб під’їхали медики, оглянули, вивезли і так далі. Це неможливо. Хлопці мають вміти самі собі надати медичну допомогу. Такі реалії» – зазначає Микола.
Нерідко ліки пораненим бійцям скидають дронами, консультуючись з медиками онлайн або по рації.
«В ідеалі коли хлопці одразу заходять на позиції з великим рюкзаком медикаментів. З десяток турнікетів, пару бандажів, перекис, якісь таблетки» – пояснює Богдан.
Сержант в українських силах оборони наразі і тренер, і наставник. Він повністю готує групи до бойових виходів.
«Збираємо людей, пояснюємо завдання, розповідаємо що взяти і в якій кількості – їжа, вода, боєприпаси, амуніція, зброя. Коли бійці не на позиціях – постійно тренуємось на полігоні. Вогнева підготовка, тактика, гранати, збірка-розбірка зброї, такмед, інженерна справа» – розповідає Микола.
«В тому числі відпрацьовуємо, як поводити себе з дронами. Запускаємо їх в небо, щоб вони відчували і змогли відрізнити – де «Мавік» летить, де FPV, як від них сховатись. Щоб могли по звуку відрізнити – чи він з бойовою частиною летить, чи вже порожній. Бо, наприклад ударні дрони-бомбери, коли навантажені – там інший звук ніж коли порожні» – додає Сергій.
Справжній бойовий досвід здобувається лише в бою – кажуть українські бійці. Війна постійно змінюється, тож потрібно вчитись дуже швидко адаптуватись до нових реалій
«Пам’ятаю свій перший бій, в якому пощастило вижити. Вже, потім, коли вийшов – аналізував – що правильно зробив, що ні. На той час – 2023 рік, контрнаступ на півдні, звісно, було багато поранених, загиблих. З моєї роти вісім хлопців загинули. В тому числі – мій найкращий побратим» – згадує Сергій.
«Тоді, під час контрнаступу, ми навчились всього майже за день, коли відчули на собі все – починаючи від міномета і закінчуючи КАБами. Все по нас летіло. Але було трохи легше, бо було менше дронів. Загалом цікаво. Ми два роки тому звідти починали наступати і в підсумку сюди повернулися. Було так, що ми ставали в оборону на тих позиціях, які колись відбивали у ворога. Я вже хлопцям розповів, де який бліндаж був на той період, коли я заходив і штурмував цю посадку» – зазначає Микола.
«Ворог тоді дуже сильний опір чинив. Був випадок, коли їх розвідка добре спрацювала і вони за 3 дні знали, готувались, що ми підемо на штурм. Але наказ – є наказ. Ми зачищали позиції чотири доби. 22 людини нас зайшло. Два загони по 10 людей плюс два командири – я був одним з них. Ми тоді близько 15 кілометрів території звільнили. І всі вийшли цілими і неушкодженими. Навіть поранених не було. Це було диво» – ділиться спогадами Сергій.
«Можу з упевненістю сказати, що в нашій зоні відповідальності, з урахуванням ресурсів реалій, ми все одно тримаємось, стоїмо. Я можу назвати безліч, скажімо так, маленьких компаній, де ми вистояли. Бились до останнього. Де ми ані на метр не відійшли. Я виконую свою роботу, мої люди виконують свою роботу, не дивлячись на перевагу противника в усіх компонентах. Я пишаюсь своїм підрозділом» – резюмує Богдан.
