“Через мою брехню трьох безневинних підлітків засудили до довічного”

30 листопада 2025

Рон Бішоп знав, що бреше.

Йому було лише 14 років, і він стояв перед суддею як головний свідок у справі про вбивство.

Йшлося про трьох підлітків, яких звинувачували у вбивстві його найкращого друга, Девітта Дакетта, у листопаді 1983 року.

Бішоп свідчив проти Альфреда Чеснатта, Ендрю Стюарта і Ренсома Воткінса. Здавалося, що справа обвинувачення була міцною, адже її підтримували свідчення ще трьох імовірних очевидців. Бішоп боявся, що станеться, якщо він їм суперечитиме.

“Якби я сказав правду, я суперечив би їм усім, – сказав він BBC. – У них було три свідки, які казали, що ті троє хлопців винні. А я думав, що присяжні подумають, що це я брешу”.

Брехня, озвучена того дня в залі суду Балтимора, допомогла засудити трьох темношкірих підлітків до довічного ув’язнення.

Їхнє засудження вважають одним із найбільших судових провалів в історії США.

Понад 30 років Бішоп ніс тягар провини, знаючи, що його слова відправили трьох невинних хлопців до в’язниці.

Шкільне вбивство

Підпис до фото, Девітта Дакетта вбили через його куртку “Джорджтаун”Бішоп зростав у Балтиморі і відчував, що школа була найбезпечнішим місцем для нього.

Загалом у безпеці він не почувався – його брата вбили, і винного так і не знайшли.

У школі він проводив більшість часу з двома близькими друзями, одним із яких був Дакетт.

“Він був тихим, спокійним хлопцем, – пригадує містер Бішоп. – Ми познайомилися, і потім до нас приєднався ще один друг, який теж виріс у нашому районі”.

Школа “Гарлем Парк” була великою й проблемною, тож ця трійця почала шукати коротші шляхи, щоб уникати великих скупчень людей, де часто виникали сутички між учнями.

Одного дня в листопаді 1983 року вони скористалися одним із таких шляхів.

Підпис до фото, Рон Бішоп – на фото йому 14 років – через смерть брата не мав відчуття безпеки у дитинстві“Ми йшли коридором і робили те, що вміли найкраще: розповідали історії, говорили, жартували, – каже Бішоп. – І тоді я почув, як хтось каже: ‘Гей, віддай цю куртку!'”

У Дакетта було те, чого на той час хотіли майже всі підлітки в районі Балтимора: куртка баскетбольної команди Університету Джорджтауна.

“Коли я обернувся, я зрозумів, що у мене перед обличчям був пістолет. А коли я зробив два кроки назад, ця людина націлила його на шию Девітта”, – згадує він.

Бішоп і його друг побігли. Далі був хаос.

“Коли ми перетнули коридор і спустилися сходами, ми почули постріл”, – каже Бішоп.

Він пригадує, що вони з другом бігли, поки не дісталися головної їдальні. Невдовзі увійшов Девітт, тримаючись за шию, і впав на підлогу.

Початок розслідування

Підпис до фото, Поліція Балтимора взялася за розслідування вбивства Девітта ДакеттаВсе ще в шоці, обидва хлопці пішли додому, не усвідомлюючи, наскільки тяжкими були поранення Девітта. За кілька годин поліція прийшла їх шукати.

Це був перший раз, коли Бішопа відвезли до поліцейського відділку. Там він зустрів детектива Дональда Кінкейда.

“Він здавався дуже хорошим хлопцем, – каже Бішоп. – У ньому була певна ексцентричність, почуття лідерства, і він приділив мені всю свою увагу, що мене дуже здивувало”.

Бішоп детально описав підозрюваного: вищий за нього, худорлявий, темношкірий, з тонкими вусами. Він також описав одяг, який, як йому здавалося, був на тому чоловікові.

Бішоп пригадує, що після того, як детектив зробив записи, він вийшов із кімнати. А коли повернувся, повідомив йому приголомшливу новину: Девітт не вижив.

“Я не міг повірити, що відбувається. Немає слів, щоб це описати”, – каже він.

“Здавалося, що я в іншому світі. Я просто хотів, щоб вони дозволили мені піти додому і лягти в ліжко”, – додає Бішоп.

Від одного до трьох підозрюваних

За кілька днів після вбивства Кінкейд з’явився в домі Бішопа.

“Вони показали мені кілька фотографій можливих підозрюваних. Я знав їх усіх. Я побачив Альфреда, Ендрю та Ренсома і сказав Кінкейду, що не бачив нікого, хто був би пов’язаний з убивством Девітта”, – згадує він.

Бішоп яскраво пам’ятає реакцію детектива.

“Я побачив на його обличчі погляд розчарування, майже як гнів, а тоді він пішов”, – каже він.

За кілька днів детектив знову привіз його до відділку. Саме тоді, за словами Бішопа, усе змінилося.

“Саме там, коли він зачинився зі мною в кімнаті для допитів, і сталося все погане”, – згадує Бішоп.

Кінкейд неодноразово заперечував опис подій, який Бішоп наводить нижче.

“Він сказав мені, що має нову інформацію, що я їм брехав, що приховував інформацію. Він навіть став більш відвертим, кричав і тицяв у мене пальцем”, – розповів Бішоп.

За його словами, Кінкейд стверджував, що новий свідок упізнав трьох підозрюваних у вбивстві Дакетта і що двоє інших підтвердили цю історію. Але Бішоп знав, що в усьому був замішаний лише один нападник.

У наступні дні тиск посилився.

Бішоп каже, що в якийсь момент детектив так розлютився, що почав “хизуватися своєю зброєю”.

Тоді, у відчаї, Бішоп сказав містеру Кінкейду, що скаже те, що він хоче почути.

До кінця допиту він підписав заяву, у якій упізнав Чеснатта, Стюарта та Воткінса як хлопців, причетних до вбивства його друга. Саме цей документ став підставою для їхнього арешту та офіційного висунення звинувачень.

Бішоп каже, що вирішив не розповідати родині про те, що сталося, бо боявся реакції матері і того, якою може бути відповідь поліції.

Підпис до фото, Прокуратура представила чотирьох свідків у справі про вбивство Девітта Дакетта. Одним із них був Рон БішопСудовий процес

Після висунення звинувачень трьом підліткам прокуратура Балтимора представила чотирьох свідків, усі вони були неповнолітніми. Серед них був і Бішоп.

Він пригадує, що під час їхньої першої зустрічі з Кінкейдом та головним прокурором чиновники намагалися узгодити розповіді щодо ключових деталей.

Коли настала його черга говорити, Бішоп розгубився.

“Я не міг зібрати думки докупи, – пригадує він. – Я нервував, тому що вони просили мене запам’ятати те, чого не було. Вони просили мене брехати”.

В останній, відчайдушній спробі вчинити правильно Бішоп домовився з другом, який теж був з ним того дня, коли застрелили Дакетта, говорити правду, коли почнеться суд.

Але коли настав день засідання, все пішло не так.

“Я мав бути першим свідком, але зрештою став останнім. І від правди мене зупинило те, що я побачив нашого друга… який сказав, що злочин скоїли троє, а не один”, – каже він.

“У 14 років я думав, що присяжні вирішать, що це я брешу, навіть якщо я казав правду. І детектив Кінкейд уже погрожував мені, що вони можуть звинуватити мене як співучасника за те, що я нібито прикриваю тих трьох”, – додав Бішоп.

Урешті він упізнав трьох у суді як нападників.

Після свідчень і наради присяжних їх засудили за вбивство Дакетта і присудили довічне ув’язнення.

Підпис до фото, Попри роки, що минули, Рон Бішоп каже, що досі почувається винним за те, що сталосяТягар провини

“Я мусив жити з цією провиною, – каже містер Бішоп. – Бачити, як ці хлопці йдуть до в’язниці на все життя, в Мерилендську державну в’язницю, місце з жахливою репутацією, де вони мали ділити камери з убивцями. А їм було лише 16 і 17 років”.

“Ти нікому не довіряєш, – згадує Бішоп. – Ти знаєш, що вони цього не робили, і знаєш, що це зробив хтось інший. Тож ти завжди думаєш: чи прийде хтось за мною? Чи вб’ють і мене?”

Попри тягар, який він ніс, Бішоп закінчив школу й продовжив навчання на психолога, завжди з однією метою: одного дня розказати правду про те, що насправді сталося того дня, коли вбили його найкращого друга.

Ця можливість прийшла більш ніж через три десятиліття, у 2019 році. Завдяки невтомній роботі Чеснатта та його юридичної команди прокуратура Балтимора розпочала нове розслідування після виявлення серйозних порушень.

Бішопа також викликали, і його першою реакцією була паніка.

“Це здалося мені підозрілим, – каже він. – Це була та сама установа, яка колись звинуватила мене у брехні. Усі старі почуття повернулися: чи спробують вони знову все звалити на мене? Чому саме зараз?”

Та все ж він ухвалив рішення.

“Я пішов, змирившись із тим, що цього разу скажу правду, навіть якщо це означатиме, що я потраплю до в’язниці”, – каже він.

Для прокурорів свідчення Бішопа стали тим шматочком пазла, якого бракувало. Його розповідь допомогла знайти інших трьох свідків, які також відмовилися від своїх свідчень. Розслідування показало, що поліція примушувала та спрямовувала неповнолітніх до неправдивих свідчень.

Крім того, виявилося, що через версію про трьох нападників другу гіпотезу ніколи не досліджували. Свідок спочатку впізнав іншого чоловіка, Майкла Вілліса, якого бачили біля школи, а пізніше в куртці “Джорджтаун”.

Вілліса вбили під час стрілянини у 2002 році. Із його смертю справа про вбивство Дакетта так і лишилася офіційно нерозкритою.

Підпис до фото, Альфред Честнат, Ендрю Стюарт та Ренсом Воткінс провели 36 років за ґратами за звинуваченням у злочині, якого вони не скоювалиЛише за чотири тижні підрозділ прокуратури Балтимора, відповідальний за справу, встановив, що Чеснатта, Стюарта і Ваткінса засудили помилково. 25 листопада 2019 року – за 36 років після їхнього арешту – трьох чоловіків звільнили з в’язниці.

У жовтні 2023 року місто Балтимор досягло угоди про компенсацію в 48 мільйонів доларів за це тяжке судове безправ’я.

Для Бішопа їхнє звільнення принесло певне полегшення, але не примирення, і він каже, що якби міг поговорити з ними, він би вибачився.

“Я думаю про них щодня, – сказав він. – Чи втратили вони можливість створити сім’ї, мати власних дітей… і усвідомлювати, що я теж був частиною того, що завадило їм прожити продуктивне життя як вільні люди”.

“Я думаю про це щодня”.