Поворотний момент: чи зможуть США продати Росії суверенітет України та безпеку Європи

Підпис до фото, За 2025 рік європейським лідерам неодноразово довелося допомагати президенту Зеленському у спілкуванні з президентом Трампом

• • Author, Служба новин
  • Role, BBC News Україна
• 30 листопада 2025

Коли план Вашингтона щодо миру в Україні, спрямований на заспокоєння Путіна, провалився, багато хто почув, як пролунав похоронний дзвін за європейською залежністю від захисту з боку США, пише у статті “Тиждень, коли Європа усвідомила, що вона сама протистоїть російському експансіонізму” редактор відділу дипломатичних новин Guardian Патрік Вінтур.

Автор статті наводить статистику, оприлюднену Каєю Каллас, головою зовнішньої політики Європейського Союзу. Цього тижня вона попросила своїх підлеглих порахувати, скільки разів Росія – у різних своїх іпостасях – вторгалася в інші держави у ХХ та ХХІ століттях. Відповідь є такою: 19 держав, 33 рази.

“Каллас, колишня прем’єр-міністр Естонії, не просто вправлялася у якійсь формі історичної статистики, – пише Guardian. – Вона прагнула висловити думку, яка лежить в основі суперечки між США та Європою щодо майбутнього України, суперечки, яка знову виявила прірву між Атлантикою та справжньою природою російського режиму”.

Одне із захоплень шефа європейської зовнішньої політики – читання історичних книг. До того ж Каллас може спиратися й на на історію радянської окупації своєї власної країни. Вона неодноразово твердила, що хоч Радянський Союз розпався, але його імперіалізм так і не розпався.

“Росії ніколи по-справжньому не доводилося змиритися зі своїм жорстоким минулим чи нести наслідки своїх дій”, – сказала вона, твердячи, що природа російського режиму полягає в тому, що “винагорода за агресію принесе більше війни, а не менше, бо Путін повернеться по більше”.

З подібним попередженням цього тижня виступив і міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль, який заявив: “Наші розвідувальні служби повідомляють: Росія щонайменше створює варіант війни проти НАТО не пізніше 2029 року”. Багато хто також згадує заяву німецького міністра оборони Бориса Пісторіуса про те, що Європа живе останнє мирне літо.

Президент Франції Еммануель Макрон назвав Росію “постійно дестабілізуючою силою, яка намагається переглянути кордони, щоб розширити свою владу”. Путін, за його словами, є “хижаком, людожерою біля наших воріт, якому постійно потрібно їсти для власного виживання”.

Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер заявив в парламенті: “Ми знаємо, що без стримування [Путін] має амбіції піти [війною] знову, і він піде знову – і ми повинні остерігатися цього”.

Все це діаметрально протилежно поглядам американських ізоляціоністів. Стів Віткофф, нью-йоркський забудовник, який зараз представляє США на світовій арені, а також консультує Кремль, як завоювати прихильність Дональда Трампа, визнав, що мало знає історію. У травні він розповів Atlantic, що дивився деякі документальні фільми Netflix, щоб виправити це.

Guardian нагадує слова Віткоффа в інтерв’ю Такеру Карлсону, коли він сказав, що впевнений, що Росія не захоче захоплювати нові території в Європі, як тільки Путіну дадуть чотири регіони України. Тоді ж Віткофф додав: “Я не вважаю Путіна поганою людиною. Це складна ситуація, ця війна та всі складові, що до неї призвели. Знаєте, ніколи не йдеться про одну людину, чи не так?”

Росія щиро хоче миру, вважає Віткофф. Трамп здебільшого дотримується такого ж доброзичливого погляду на Путіна. Його віце-президент, Джей Ді Венс, висміяв ідею про те, що Путін колись мав експансіоністські плани, а також заявив, що Путін ніколи не був Гітлером.

“На жаль, для Європи це означає, що незалежно від того, як часто їй вдавалося відштовхнути маятник Трампа від Росії, він повертається до природної позиції симпатії до Путіна, – пише дипломатичний редактор Guardian. – Щоразу, коли Європа відчуває, що вона майже переконала Трампа в тому, що Росія є агресором, який загрожує європейській і, як наслідок, американській безпеці, Трамп дає Путіну ще один шанс, “ще два тижні”, ще один телефонний дзвінок. Єдине тверде переконання Трампа полягає в тому, що Україна не може виграти війну і мусить лише скорочувати свої втрати”.

Пригадати історію

При цьому досі ніколи – аж до появи цього місяця 28-пунктного плану США та Росії щодо припинення війни – європейські лідери не бачили, як саме американські чиновники уявляють собі новий європейський порядок, у якому Росія, в ім’я реалізму, буде винагороджена, а не покарана за своє незаконне вторгнення в Україну. Саме тому, пише Guardian, європейські лідери читали американську пропозицію абзац за абзацем із сумішшю недовіри та паніки.

Колишній президент Франції Франсуа Олланд заявив: “Ми переживаємо момент, який є одночасно історичним і драматичним. Він історичний, тому що цей план не лише знаменує капітуляцію України, але й передання Європи під опіку російсько-американського тандему. Він драматичний, тому що для України це означає остаточну втрату третини її території та не пропонує жодних гарантій безпеки для захисту від подальшої російської агресії. Він також драматичний, тому що цей план – це не що інше, як прийняття Трампом вимог Володимира Путіна, зведення Європи до ролі спостерігача, що перебуває в облозі”.

Жозеп Боррель, попередник Каллас на посаді глави зовнішньополітичного відомства ЄС, заявив: “План Трампа щодо припинення війни в Україні викриває провал стратегії заспокоєння, якої дотримувався ЄС. Поступливість його (Трампа – Ред.) вимогам щодо військових витрат, тарифів, цифрової дерегуляції, багатонаціонального оподаткування та поставок енергії нічого не дала. З 28-пунктним планом щодо припинення війни в Україні Сполучені Штати Трампа більше не можуть вважатися союзником Європи, з якою навіть не консультуються з питань, що стосуються її власної безпеки. Європа повинна визнати цю зміну в політиці США та відреагувати відповідно”.

Франсуа Ейсбур, старший радник з питань Європи Міжнародного інституту стратегічних досліджень, порівняв план із перемир’ям 1940 року, підписаним між нацистською Німеччиною та переможеною Францією. “Це, по суті, мир, укладений на умовах Росії”, – сказав він.

А Джон Болтон, колишній радник Трампа з національної безпеки, який став його критиком, висловився ще різкіше: “Я думаю про всіх тих людей, які впродовж минулого року казали: “Трамп змінив свою думку, він збирається підтримувати Україну”. Я не знаю, скільки ще разів це ще має повторитися, щоб довести, що йому байдуже до України”.

Німецький експерт із зовнішньої політики ХДС Норберт Реттген назвав цей момент поворотним, “тому що це означає, що США стають на бік Путіна та продають як суверенітет України, так і безпеку Європи. Попередні домовленості про трансатлантичний альянс та гарантії безпеки з боку США більше не існують”. І навіть якщо план із 28 пунктів не буде реалізовано, вважає експерт, “сталося щось фундаментальне – ми більше не живемо у такому світі, як раніше”.

Надія ще є?

І все ж, вважає дипломатичний редактор Guardian, Європа зараз добре навчена реагувати на епізодичні спроби Трампа реабілітувати та винагородити Путіна: спочатку там вітають факт втручання Трампа, а потім повільно та чемно його придушують.

Цього разу європейській операції з порятунку допомогли три фактори.

По-перше, проєкт був настільки однобоким і настільки директивним щодо безпеки Європи, що його неможливо було прийняти. Але замість того, щоб висувати альтернативу, європейці вирішили “перетравити” проєкт Віткоффа. Вони зробили план Трампа відправною точкою, щоб уникнути ворожнечі до американців і одночасно визнати зусилля Трампа легітимними.

По-друге, суперечки в адміністрації США більше не можна було приховувати – головним чином ворожнечу між Венсом і Рубіо. Це допомогло атлантичному крилу в Сенаті, яке вже й так стурбоване падінням рейтингів президента в опитуваннях, знову відшукати свій хребет та голос.

Зрештою, Європа зберегла свою єдність, попри дрібні суперечки щодо ролей Франції, Німеччини та Великої Британії. Після низки зустрічей на саміті G20 у Йоганнесбурзі, саміту ЄС-Африка в Луанді, дев’ятигодинних переговорів у Женеві, чергової зустрічі в Абу-Дабі та, нарешті, відеодзвінка “коаліції бажаючих” з 35 країн, європейці залишилися разом.

З початкових 28 пунктів залишилося лише 19, причому ті, що стосувалися європейської безпеки чи майбутнього НАТО, були видалені, включно із пропозиією про повторне прийняття Росії до G7 або дозволу США конфіскувати заморожені активи російського центрального банку, які здебільшого зберігаються в європейських країнах, для фінансування зусиль з реконструкції.

Крім того, три українські червоні лінії були зарезервовані для подальших переговорів: поступка ключовими частинам Донбасу, які наразі перебувають під контролем України, прийняття обмежень щодо своєї армії та заборона Україні членства в НАТО назавжди.

Але незалежно від того, що випливе з цього останнього фіаско – а запеклі переговори, можливо, тільки починаються – речі, що шкодять трансатлантичному альянсу накопичуються.

“Тепер Європа має усвідомити, що вона повинна самостійно вирішувати російське питання”, – вважає авто Guardian, і додає, що на відміну від Аляски, цього разу США спокусилися на підтримку планів Кремля щодо перетворення Європи в інтересах Росії. А через це, за словами французької історикині Франсуази Том, США стали співучасниками демонтажу міжнародного права.

Трамп ще може блокувати постачання зброї та розвідки, щоб проштовхнути свій мир, але так само можливо, що ця ініціатива провалиться, оскільки Путін відхилить переглянутий план, а війна триватиме, випробовуючи моральний дух українців, який крім війни тепер ще й випробовується корупційним скандалом.

Деякі політики, такі як Каллас, наполягають на тому, що Росію можна довести до межі, оскільки в неї закінчаться гроші, особливо якщо Європа знайде законний спосіб надати Україні репараційний кредит, що спирається на заморожені активи російського центрального банку на суму 210 мільярдів євро. Але Європа вже багато разів обіцяла опанувати себе.

“Інерція, а не Росія, можливо, стала її власним найгіршим ворогом”, – підсумовує Guardian.

Відповідь у психології?

Дональд Трамп заслуговує на похвалу за те, що він спровокував справжні дебати. За кілька днів Європа обговорила Росію, Україну та безпеку серйозніше, ніж будь-коли після початку повномасштабного вторгнення, пише у Telegraph Марк Бролін, фахівець з питань геополітичних стратегій та автор книги “Як полікувати зламані демократії: все, що треба знати про популізм”.

У авторській колонці Бролін пише, що майбутні історики дивуватимуться, як Росії вдалося залякати найпотужніший військовий альянс. На думку експерта, відповідь криється в психології.

“Як найслабша Росія в сучасній історії примудрилася відсунути весь західний світ на задній план? Як виснажений режим, який вклав усі зусилля у завоювання меншого сусіда, але зумів захопити лише його частину, може зрештою диктувати тон “мирних” переговорів?”, – ставить питання автор колонки у Telegraph.

І відповідає: ті, хто думають, що агресора можна нагороджувати краденою землею, а жертву – роззброювати, “застрягли в ментальній моделі часів холодної війни, в якій Росія все ще є наддержавою”.

“Сьогоднішня Росія — це нафто-клептократія, що руйнується, яка скочується назад майже за всіма показниками. Путін шалено перестарався в Україні та блефує щодо своєї стійкості. Блеф воєнного часу — це нормально. ненормальним є те, як охоче Захід у це повірив”, – пише Марк Бролін.

“Роками ми ставилися до Кремля так, ніби це Барад-дур — темна вежа з містичною силою. Насправді це бункер параноїдальних пропагандистів: останній збережений у Європі зразок деспотизму 19-го століття. “Магія” тримається лише тому, що ми продовжуємо проектувати силу на систему, що тримається разом страхом, інерцією та егоїстичною міфологією”, – вважає автор колонки у Telegraph.

Підпис до фото, “Чари” суперпотуги Росії підтримуються на Заході авдяки рефлексу переоцінювати загрози та недооцінювати можливостіБролін рекомендує почитати нову книгу Стівена Пінкера “Коли всі знають, що всі знають”. Пінкер пояснює, як влада часто ґрунтується не на тому, у що вірять люди, а на тому, у що, на їхню думку, вірять інші.

“Автократії виживають, вдаючи, що всі інші вважають режим грізним. Щойно стає загальновідомим, що майже ніхто насправді в це не вірить – попри всі плакати з усміхненими диктаторами – чари розсіюються”, – описує алгоритм дії старої казки про голого короля експерт з геостратегій.

“Те, що підтримує ці чари живими за межами Росії, – це наша власна когнітивна та інституційна негативна упередженість: рефлекс переоцінювати загрози та недооцінювати можливості”, – вважає Бролін, і звертається не до минулої історії, а вже до історії прийдешньої:

“Майбутні історики будуть дивуватися, як режим необраних головорізів з виснаженою армією, яка поклала усе, щоб не завоювати меншого сусіда, зумів залякати НАТО, найпотужніший військовий альянс в історії”.

Але на практиці “болісно очевидна” відповідь також полягає у “європейському коктейлі із залежності від російського газу, військового роззброєння та небезпечно самовдоволеного використання оборонних можливостей Америки”.

Остаточне врегулювання не буде приємним, припускає аналітик, – “цей поїзд давно відійшов – але його все ще можна зробити набагато менш небезпечним”.

Як? Тоді як Трамп підвищує ставки для України, Європі треба підвищити ставки для Росії, вважає Марк Бролін.

“Санкціонуйте негайні удари далекого радіусу дії у відповідь на триваючі атаки російських безпілотників. Продовжуйте тиснути на нафтову машину Кремля: російська нафта зараз торгується за дуже низькими цінами, що відображає зростання кредитних, логістичних та санкційних ризиків. Цей обвал цін призводить до повільного виснаження доходів Кремля, тягаря, який роздута війною нафтова держава буде намагатися підтримувати нескінченно. Дайте зрозуміти, що Росія ніколи не отримає кращої угоди, – перелчує можливі кроки експерт з геостратегій. – Тільки тоді Москва серйозно вестиме переговори”.

Врешті, “ставтеся до Росії такою, якою вона є насправді, і ви переможете”.