Чи можна віддавати Путіну Донбас? Репортаж ВВС з передфронтя на сході України

• • Author, Джонатан Біл
  • Role, Кореспондент ВВС з питань оборони з репортажем з Києва
• 27 хвилин(и) тому

Потяги більше не ходять у північну частину Донецької області — ту частину Донбасу, яку Володимир Путін вважає “повністю своєю”, але тут оборону тримають українські військові і розташовані одні з найбільших міст – Слов’янськ та Краматорськ. Які зараз ще порівняно цілі.

Тепер кінцева залізнична станція донбаського напрямку – вже на межі Донецької та Харківської області у слобожанському Барвінковому. Тут і військові, і цивільні чекають на транспорт, аби вибратися у відносну безпеку.

Після витоку американських пропозицій щодо завершення війни, які багато хто розцінив як близькі до максималістських вимог Кремля, Путін виглядає дедалі впевненіше.

Тим часом президент України Володимир Зеленський називає питання територій найскладнішим у мирних переговорах, які очолюють США.

На цій останній станції солдат Андрій прощається зі своєю дівчиною Поліною після короткої зустрічі. Йому час на фронт, і вони не знають, коли знову побачаться.

Почувши про переговори, Андрій лише посміхається й називає їх “балаканиною, просто балаканиною”. У завершення війни він не вірить.

Підпис до фото, Денис переконаний: Донбас не можна віддавати Росії в рамках мирної угодиСкепсис відчувається й серед інших військових, що сідають на потяг. Вони їдуть на короткий відпочинок від боїв, використовуючи частину своїх кілька десятків днів відпустки. Більшість з них виглядає повністю виснаженими.

Донбас під тиском

Російські війська контролюють близько 85% Донбасу — Луганської та Донецької областей. У вівторок вони вкотре оголосили про захоплення стратегічно важливого Покровська. Україна відповідає: бої в місті ще тривають, незалежні оглядачі та осінтери це підтверджують.

Денис, який служить в українській армії вже два роки, зізнається: “Усі виснажені — і морально, і фізично”. Дехто з його товаришів спить у вагоні.

Їхній підрозділ тримає оборону в Костянтинівці, до якої вже впритул підійшли росіяни.

“Страшно, дуже страшно”, — каже він, описуючи рої безпілотників, “що літають над ними, як мухи”. Але наголошує: після всіх жертв вони не готові відступати.

“Ніхто не віддасть Путіну Донбас. Ні за що, це наша земля”.

Передача під російський контроль територій, де живе щонайменше чверть мільйона українців — міст “Донецького поясу фортець” Слов’янська, Краматорська, Дружківки — для більшості українців неприйнятна.

Росія більше року штурмує Покровськ, і Україна не готова поступатися такими стратегічними вузлами.

Втім, американські чиновники вважають, що Україна поступається супротивнику як чисельно, так і в озброєнні.

Потік цивільних, що залишають Донбас, не припиняється — навіть на тлі розмов про мир. Ми спостерігаємо, як десятки людей, молодих і літніх, добираються до пункту прийому в Лозовій на Харківщині, уже на порівняно безпечній відстані.

Вони скористалися густим туманом: менший шанс потрапити під удар дронів. Щодня сюди прибуває близько 200 людей. Їх забезпечують базовими речами та невеликою фінансовою допомогою.

Підпис до фото, Біженці залишають Донбас, ховаючись у густому тумані — так ворожим дронам їх важче помітитиЄвген та його дружина Марина приїхали з Краматорська з двома дітьми.

“Дронів стало більше, – каже вона. – Виходити на вулицю все важче, все небезпечніше. Навіть у магазин ідеш і не знаєш, чи повернешся”.

Сім’я планує переїхати до Києва. Євген не вірить у успіх переговорів: “Та сторона на наші умови не погодиться. Ми розуміємо — нічого хорошого з цього не вийде”.

Ціна миру

Але деякі готові розглядати болючі компроміси.

Олександр каже, що залишатися надто небезпечно. Його діти вже поїхали до Німеччини. Він вважає російські вимоги “ймовірно неприйнятними”, але допускає можливість територіальних поступок — саме того пункту, про який йшлося у витоках.

У первісній версії американського мирного плану пропонувалося фактично передати Росії контрольовані Україною райони Донбасу.

“Особисто я погодився б”, – зізнається він.

Підпис до фото, Сергій ховається з того часу, як у травні самовільно залишив свій підрозділІнна, яка тікає з п’ятьма дітьми з Краматорська, теж каже: настав час домовлятися.

Наймолодшому — дев’ять місяців, старшому — дванадцять. Їй доводилося пояснювати дітям, що вибухи над підвалом, де вони ховалися, — це просто “салют”.

“Головне – щоб був мир”, – каже вона.

На запитання, чи готова назавжди залишити дім, відповідає: “У такій ситуації — так”.

Сім’я вже будує плани нового життя далеко від Краматорська.

Коли солдати йдуть самі

Не витримують й деякі воїни.

З початку повномасштабного вторгнення Росії зафіксовано до 300 тисяч випадків дезертирства або самовільного залишення частини — і за останній рік їх стало ще більше.

Один з таких — Сергій (ім’я змінене). Він ховається, щоб його не затримали.

Сергій добровільно пішов воювати на початку року, на відміну від багатьох товаришів по службі, яких “просто хапали на вулиці”.

За його словами, його підрозділ відправили під Покровськ недоукомплектованим і погано підготовленим.

“Потрапив у батальйон, де все було через одне місце”, – каже чоловік. При цьому він підкреслює, що вважає це швидше винятком, ніж правилом.

Коли двоє його друзів у травні самовільно залишили частину, він пішов зробив так само.

“Якби була нормальна командирська робота — я б не пішов, – запевняє він. – Я прийшов воювати, а не тікати”.

Тепер він обдумує, що робити далі, і навіть допускає повернення до армії. Але його слова перегукуються з недавніми американськими заявами: шанси в цій війні складаються не на користь України.

На запитання, чи вірить він у перемогу, Сергій сумнівається:

“Якщо подумати логічно — ні. Країна з 140 мільйонами проти нас, де 32 мільйони… Логіка тут не на нашому боці”.

Готовність українців до територіальних поступок: що показують останні опитування

З 19 вересня по 5 жовтня 2025 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів всеукраїнське опитування, у якому досліджували готовність українців до територіальних поступок заради миру. Участь узяли 2015 респондентів із територій, контрольованих Україною.

За результатами опитування:

Опитування також показало, що реакція українців залежить від того, як саме формулюють поняття “поступки”.

Отже, більшість українців категорично не підтримує офіційне або фактичне передання територій. Єдиний варіант, який можна обговорювати, – це заморожування лінії фронту без юридичного визнання, особливо якщо супроводжується надійними гарантіями безпеки та європейською інтеграцією.

У підготовці матеріалу взяла участь Мар’яна Матвейчук