Колабораціонізм чи виживання? Що не так з деякими покараннями за співпрацю із РФ

Вікторія Крикунова два місяці працювала у пенсійному фонді окупованого Сватового, щоб, як стверджує, зібрати гроші для виїзду з окупації – український суд призначив їй 5 років ув’язнення за колабораційну діяльність.

64-річна «вулична» (так на Донбасі називають активістів, які на громадських засадах стежать за порядком і контактують від імені сусідів з владою) з Лиману Валентина Ткач наполягає, що випрошувала у загарбників гуманітарну допомогу та вугілля, щоб допомогти жителям мікрорайону пережити скрутні часи. СБУ розцінила це як колабораціонізм. Жінка хоч і не визнавала провину, втім, після півтора року судів пішла на угоду про визнання вини та отримала умовний термін.

Інша «вулична» з цього міста – Тетяна Потапенко – отримала за співпрацю 5 років позбавлення волі, два з них вже провела у в’язниці, поки тривала процедура апеляції і касації. Верховний суд все одно залишив вирок чинним.

Це лише три найгучніші справи, пов’язані із колабораціонізмом «низового рівня». Юристи кажуть: закон про колабораціонізм, поспіхом ухвалений у перші тижні повномасштабного російського вторгнення, не завжди дає змогу чітко розмежувати свідому співпрацю з окупантами і намагання вижити.

Чи справді чинний закон карає несправедливо? Які зміни потрібні, щоби це виправити? З’ясовували Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Кого Україна вважає колаборантами і чи багато вироків викликають сумнів?У березні 2022 року до Кримінального кодексу України внесли нову статтю – 111‑1 «Колабораційна діяльність». Однак у ній немає визначення «колабораціонізм», вона просто перераховує конкретні дії чи прояви, які підпадають під кримінальну відповідальність.

УВКБ ООН з прав людини проаналізувало обвинувальні вироки за колабораціонізм, ухвалені з грудня 2024 до травня 2025 року. За їхнім висновком, 51 із 624-х засуджених могли діяти з примусу окупантів. За міжнародним гуманітарним правом, за дії, вчинені під примусом, людину не можна карати – тож ці обвинувачені могли б бути виправдані.

Правозахисники наголошують: сьогодні, коли накопичилася значна судова практика, норми законодавства про колабораційну діяльність варто переглянути і уточнити. Передусім – щоб чітко розмежувати свідому допомогу загарбникам і дії людей, які намагалися вижити в умовах тиску, відсутності вибору або прямого примусу.

Практика засвідчує: люди, які залишилися жити на окупованих територіях, часто не розуміють, за що саме вони можуть бути покарані, каже Донбас Реалії правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA, юристка-міжнародниця Онисія Синюк.

На її погляд, чітко не пояснено, що дозволено, а що заборонено.

Стаття про колабораційну діяльність сформульована дуже широко, тому навіть ті, хто безпосередньо застосовує її, мають різні думки щодо того, що підпадає під відповідальність.

За словами Синюк, протягом липня-серпня 2023 року ГО «Харківський інститут соціальних досліджень» на замовлення організації ZMINA провела 20 глибинних інтерв’ю з представниками сектору правопорядку (Національна поліція, ДБР та СБУ), суддями та адвокатами, які працюють зі справами щодо колабораційної діяльності. Дослідники, зокрема, запитували, як ці фахівці розуміють четверту частину статті про колабораційну діяльність, яка стосується економічної співпраці з окупантами.

«Думки були різні навіть стосовно того, чи є сплата податків на окупованій території тим, що підпадає під відповідальність. Один представник прокуратури сказав, що ні, інакше по суті всі люди на окупованій території підпадуть під кримінальну відповідальність. Інший сказав, що так, обов’язково», – зазначає правозахисниця.

На те, що люди на окупованих територіях не мають публічних роз’яснень, за що можуть бути покарані, – звертає увагу і журналістка, головна редакторка сайту Маріуполя 0629 Анна Мурликіна. Вона каже, що регулярно отримує такі запитання від жителів ТОТ, які не можуть збагнути, за що їх можуть покарати після виїзду на підконтрольну територію.

«Останній приклад – жінка, яка мешкає на окупованій території, отримала російський паспорт, їй пояснилиУкраїнці, які під примусом отримали російський паспорт на тимчасово окупованих територіях, не нестимуть за це відповідальності, повідомляє Міністерство юстиції. Такі документи не мають жодної юридичної сили та не визнаються ніде, крім окупованих територій., що за це не буде кримінальної відповідальності. Наступне її питання: чи може вона отримати російський закордонний паспорт? Бо це вже ніби не питання виживання, але це питання більш легкого проїзду до родичів на підконтрольну територію. Тобто вона хоче виїжджати, і це спростило б їй життя. Але вона боїться, що свідомий вибір цього російського документа поставить її поза межами закону України», – розповідає Мурликіна у новій програмі Донбас Реалії «Рішення».

Натомість народний депутат, заступник голови комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Руслан Горбенко вважає, що питання, хто вважатиметься колабораціоністом – зрозуміле і достатньо прописане:

«Якщо людина має стосунок до органів окупаційної влади й фактично допомагає військам окупанта, це й є колабораціонізм. Трапляються поодинокі випадки, і кожен із них окремо розглядається та вирішується в суді. Учитель історії, який просуває «руський мір» чи московські наративи, – він колаборант чи ні? Наразі вирішено СБУ у вересні 2022-го пояснила, що кримінальну відповідальність нестимуть вчителі, які погодилися навчати школярів і студентів на окупованих територіях за російськими стандартами, кожен випадок розглядатимуть окремо. Медики будуть покарані, якщо займатимуть керівни посади в медзакладах на ТОТ., що не всі педагоги підпадають під це визначення, а лише ті, хто справді займався пропагандою та промиванням мізків дітям на окупованих територіях. І знову ж таки: такі випадки має оцінювати тільки суд, коли є докази»

Народний депутат, перший заступник голови комітету Верховної Ради з прав людини, деокупації та реінтеграції ТОТ, колишній політв’язень окупаційної влади РФ в Криму Ахтем Чийгоз своєю чергою наголошує: всі, хто забезпечує гуманітарну сферу на окупованих територіях, не можуть автоматично визнаватися колаборантами.

«Інша справа, коли ти головний лікар цієї лікарні, тобто ти не лікуєш, а більше адаптуєш закони окупанта. Так само й у бізнесі. Якщо в тебе до окупації був міні-готель, до якого хтось приїжджає, знімає кімнату і живе – це твій бізнес. Але коли ти підписуєш контракти з території Росії і до тебе приїжджають туристичні групи – тоді ти колаборант»

Масштаб проблеми: кого насправді судять?Наразі, за словами Онисії Синюк, існує понад 3200 вироків за колабораціонізм, однак правозахисники оцінюють їх неоднозначно.

Одні з найбільш показових і гучних – справи «вуличних У Лимані ще з радянських часів збереглася практика обирати на кожній вулиці відповідальну людину – голову вуличного комітету або «вуличну». Вони на громадських засадах стежать за порядком у своєму районі та передають звернення мешканців міським службам. Також вуличні обирають голову мікрорайону, який координує їхню діяльність.» з Лиману на Донеччині Тетяни Потапенко і Валентини Ткач.

Місто зазнало сильних руйнувань під час російського наступу в травні 2022-го і під час звільнення. Люди жили в окупації протягом чотирьох місяців: без електрики, води, грошей, їжі. Більшість місцевих працювали на залізниці, яка була зруйнована, тож вони залишилися без роботи.

«Основний мій висновок такий – люди, які були дійсно проросійських поглядів, які відповідальні за дії Росії і створення там окупаційного режиму, розуміли, що на них чекають наслідки. Вони здебільшого пішли разом з росіянами. А залишилися люди, яких зрештою очно притягнули до відповідальності за колабораціонізм. Це люди, які або займали якісь незначні посади в окупаційній владі, або працювали в комунальних підприємствах, що забезпечували світло-, газопостачання, були вуличними», – розповідає судовий журналіст Олексій Арунян. Він регулярно відстежує судові засідання щодо колабораціонізму й фокусується на справах з Лиману.

Ось кілька історій, які ілюструють проблему сумнівних покарань.

«Вулична» з Лиману: носила гуманітарку, засуджена на 5 роківУ 2017 році Тетяна Потапенко була заступницею голови мікрорайонуГолова мікрорайону або «мікрорайонний» – людина, яка координує роботу вуличних. Формально цієї посади не існує, це громадська робота.«Комунальний» в Лимані. Голова мікрорайону виїхала навесні 2022-го після окупації міста, тож люди почали звертатися до Тетяни. Вона приймала скарги та прохання односельців – від проблем із гуманітарною допомогою до питань поховань чи виявлення боєприпасів у зруйнованих дворах.

Після захоплення Лиману окупанти відкрили там «адміністрацію» і «громадську приймальню». Тетяна приносила туди звернення жителів. Згодом їй запропонували тимчасово очолити мікрорайон, і вона погодилася. Потапенко стверджує, що вибивала для людей дрова й гуманітарну допомогу.

За три місяці після звільнення Лиману СБУ оголосила підозру жінці в колабораційній діяльності. Суд одразу заарештував її на час слідства, однак Тетяна свою провину не визнає.

«Виходить, за цією логікою можна брати кожну людину після окупації та садити. І бабусю, яка їхню пенсію отримувала, і тих, кому одноразову допомогу виплатили…», – казала Потапенко «Ґратам» через кілька місяців після арешту.

Суд першої інстанції ухвалив обвинувальний вирок на 5 років у в’язниці, апеляційний суд залишив його чинним. Верховний суд підтримав це рішення, щоправда один з колегії суддів із ним не погодився. Втім, це не вплинуло на долю обвинуваченої.

«Один із суддів сказав, що за Женевською конвенцією ця людина знаходиться під захистом і тому її треба звільнити від відповідальності. Це така форма – окрема думка: коли член колегії в меншості і не погоджується, він може винести таку ухвалу. Вона декларативна, тобто вона не впливає на долю підсудної. Це форма висловлення публічної позиції судді», – розповідає Олексій Арунян.

Пенсіонерка-«мікрорайонна»: визнала себе винною, щоб не сидіти за ґратами

Схожа історія сталася із 64-літньою пенсіонеркою Валентиною Ткач, яка почала виконувати обов’язки голови мікрорайону «Північний» після того, як його голова виїхала з міста. Через півтора місяця після звільнення Лиману співробітники СБУ оголосили жінці підозру, суд її заарештував. Ткач звинуватили в обійманні посади в окупаційній адміністрації та керівництві вуличними.

«Після того, як вийшов мій матеріал, один із читачів співчував їй і вирішив заплатити за приватного адвоката. Він почав розвалювати справу по суті, шукати протиріччя у свідченнях свідків, доказах. Прокуратура запропонувала їй піти на угоду: визнати провину і отримати умовний строк, на що вона погодилась. Тобто, вона насправді виною себе не вважала. Просто для того, щоб залишитись на волі, визнала вину», – розповідає Арунян.

Як засвідчує інший приклад, до відповідальності можуть притягати навіть тих, хто погодився виконувати певні обов’язки в окупації за мінімальні ресурси – приміром, їжу.

«Одна зі старіших справ, яка фіксувалася за частиною четвертою статті 111-1 ККУ – так звана економічна співпраця, де чоловік погодився охороняти аптеку на місцевому ринку: навіть не за фінансову винагороду, а за предмети першої необхідності, продукти харчування. Його притягнули до відповідальності з, по суті, повним покаранням – 4 роки позбавлення волі і конфіскація всього майна», – розповідає Онисія Синюк.

За словами правозахисниці, спостерігається тенденція, коли пожежників і рятувальників судять in absentia (тобто без їхньої безпосередньої участі в судовому процесі) лише за факт роботи в окупації.

«Потрібно розуміти, що це найтяжча частина цієї статті: відповідальність від 12 років позбавлення волі. Часто там максимальне покарання – 15 років позбавлення волі. Просто за сам факт, що люди зайняли посаду в місцевому «МЧС» як пожежники-рятувальники. В основному ці справи – in absentia, тобто навіть немає можливості дослідити мотивацію, умисел, чому людина це зробила. Навіть якщо є в процесі адвокат з безкоштовної правової допомоги, він так само не має можливості поспілкуватися з людиною, дізнатися її позицію і обґрунтувати», – додає вона.

Два місяці приймала заяви від пенсіонерів – засуджена на 5 роківІще одна з найпомітніших справ стосується п’ятирічного тюремного строку для жительки Сватового Луганської області Вікторії Крикунової. До початку повномасштабної війни вона працювала в місцевому центрі зайнятості, але після захоплення міста російськими військами установа фактично перестала функціонувати.

Виїхати родина не могла. Чоловік Вікторії, співробітник ДСНС, відмовився переходити на службу Росії. У сім’ї не залишилося жодного джерела доходу, при тому що у Вікторії був хворий син і літні батьки, які потребували постійної допомоги.

«Росіяни туди зайшли швидко, тихо і миттєво відключили інтернет. Тобто все перестало працювати, люди не мали доступу до своїх грошей в банкоматах, не могли отримувати пенсію, інформацію. Росіяни ходили по хатах з автоматами, робили обшуки, перевірки, залякували. Люди не знали, що відбувається, дехто не мав заощаджень. Але жити ж треба було якимось чином», – пояснює Донбас Реалії режисерка Світлана Ліщинська, яка супроводжувала справу Крикунової в суді.

На запрошення адвокатки обвинуваченої Світлана відвідувала судові засідання і розробляла концепцію документального фільму про звинувачених у колабораціонізмі.

У суді Крикунова розповіла, що попросила знайомого, який працював у пенсійному відділі окупаційної адміністрації, подати документи її матері на пенсію. Він запропонував їй посаду своєї заступниці.

Через безвихідь жінка погодилася і працювала приблизно два місяці: як стверджує сама Крикунова, щоб назбирати грошей для виїзду на підконтрольну територію. Її робота зводилася до прийому заяв від пенсіонерів та допомоги з оформленням документів. У вересні родині вдалося виїхати. Вікторія влаштувалася на роботу в Ірпінську міську раду. Згодом до неї з підозрою прийшли представники СБУ.

Павлоградський міськрайонний суд на Дніпропетровщині засудив Вікторію до п’яти років позбавлення волі.

«Я з нею спілкувалася через кілька днів після вироку, жінка перебувала просто на грані суїциду. У неї світ рухнув, вона не знає, у що вірити, кому вірити, як жити далі», – каже Ліщинська.

Пропрацювала в окупації кілька днів – конфіскували єдине житлоЧасто в обвинувачуваних за колабораціонізм конфісковують житло.

«У деяких людей це єдиний будинок. В мене була героїня, яка один чи два дні пропрацювала в окупаційній адміністрації. Потім вона евакуювалася і припинила працювати. В неї конфіскували єдиний будинок, де вона живе з дитиною малолітньою. Тобто суд це взагалі не врахував», – розповідає Олексій Арунян.

Що не так зі статтею про колабораціонізм?Поспіхом ухвалене законодавствоСтаттю 111-1 ухвалили у березні 2022-го, щоб запобігти співпраці населення з окупантами.

«Це було в першу чергу для превенції – щоб попередити колаборацію на окупованій території. РФ захоплює територію: не співпрацюйте, тому що це тоді буде вважатися кримінальною відповідальністю», – каже Онисія Синюк.

Проте з кожним новим роком життя в окупації вимога «не співпрацювати» з окупантами стає фізично неможливою, додає вона.

«Про це можна було говорити, коли це була окупація на кілька місяців. Можна якось ще намагатися вижити за власний рахунок, на своїх заощадженнях, накопиченнях. Але коли йдеться про новоокуповані території, не кажучи про територію Криму і сходу, окуповані з 2014 року, – яким чином можна ніяк не взаємодіяти з Російською Федерацією? А по-друге – РФ максимально намагається змусити людей співпрацювати», – наголошує правозахисниця.

Крім того, виникають колізії через те, що деяких людей обвинувачують за співпрацю в період, коли зміни до Кримінального кодексу ще не були внесені. Приміром, це стосується справи Вікторії Крикунової зі Сватового.

«Територія, на якій вона влаштувалася на роботу, була окупована ще до того, як набула чинності стаття щодо колабораційної діяльності», – каже Онисія Синюк.

За Женевськими конвенціями, люди не вважаються винними, якщо діяли з примусу. Однак цей документ говорить в першу чергу про зобов’язання держави-окупанта.

«Там обмежене регулювання того, що робить власна держава зі своїми громадянами, тобто Україна на своїй підконтрольній території. Там є тільки вказівки, що має бути повага до діяльності медиків, духовного персоналу і так званих органів цивільної оборони, до яких можна відносити і в тому переліку які є це, наприклад, ті, хто забезпечують належне функціонування комунальних послуг, які необхідні для життя на окупованій території: пожежників, рятувальників і так далі», – додає правова аналітикиня центру ZMINA.

Крім того, як правило, суди діють «за буквою закону», не враховуючи індивідуальних обставин.

«Законодавство говорить про те, що для відповідальності достатньо самого факту обіймання посади. Відповідно, суд не повинен досліджувати, чому людина зайняла цю посаду і які наслідки були її діяльності на цій посаді. Тобто чи становила вона реальну загрозу для національної безпеки своєю діяльністю», – пояснює Синюк.

Кримінальний кодекс містять норми, які дозволяють суду враховувати Це загальні положення кримінального права, які застосовуються до будь-яких злочинів, у тому числі й до колабораційної діяльності (стаття 111-1).фізичний або психічний примус (стаття 40) і стан крайньої необхідності (стаття 39). Вони передбачають, що потрібно зважити, наскільки вчинки людини співвідносяться зі шкодою, яку вона завдала.

Однак довести примус у суді – дуже складно: події відбувалися в окупації, свідків мало, а свідчення родичів часто не враховуються, адже вони є зацікавленою стороною.

«Траплялися випадки в справах, де взагалі суд говорив про те, що людина не намагалася виїхати з окупованої території, відповідно, це означає, що діяла вона добровільно», – розповідає правова аналітикиня центру ZMINA.

Суди завалені справами

Суди перевантажені справами, тож часу враховувати контекст й зважувати індивідуальні обставини іноді немає.

«Наприклад, всі лиманські справи розглядають в індустріальному суді Дніпра, бо суд в цьому місті розбомбили. І це один з найнавантаженіших судів Дніпропетровської області. Там не тільки політичні якісь чи військові справи, а всі: крадіжки тощо. Він і так був завалений, а йому ще далі дали всі ці справи з Донецької області, плюс купа заочних справ – їх стає тільки більше з кожним днем», – пояснює Олексій Арунян.

Крім того, додає журналіст, існує страх, що пом’якшення трактуватимуть як «потурання ворогу».

«Ухвалювати непопулярні рішення, відпускати обвинувачених в колабораціонізмі – не зрозуміло, як потім це вплине на твою кар’єру. Тому, я думаю, вони (судді – ред.) просто йдуть простим шляхом. Загальна практика така: вони погоджуються з тим, що пропонує прокуратура, але в деяких випадках все ж таки ініціативу собі певну дозволяють, як-от окрема думка в справі Тетяни Потапенко. Тобто ситуація не безнадійна, але важка», – каже Арунян.

Що робити? Правозахисники рекомендують уточнити, що вважається колабораціознімом, а що – ніВідсутність чітких роз’яснень від держави створює ситуацію, коли люди, які живуть в окупації, можуть сприймати Україну як загрозу – і це шкодить майбутній реінтеграції, кажуть співрозмовники Донбас Реалії. Тому держава повинна відкрити прозорий і доступний механізм пояснень, де буде розмежовано: хто несе реальну відповідальність за співпрацю з противником, а хто виконує побутові, життєво необхідні дії, що не мають прирівнюватися до злочину.

Це повинно бути предметом зрозумілої публічної комунікації відповідних відомств, міністерств або навіть Офісу президента.

«У нас просто дійсно є ось це небажання змінювати законодавство, відповідно, і практика не змінюється через те, що в нас дуже культивістська держава: як написано, так ми і робимо. Але тут потрібно думати дійсно про умови окупації, стандарти міжнародного гуманітарного права і я сподіваюся, що тут дійсно можуть бути зміни», – каже Онисія Синюк.

Практика застосування статті про колабораціонізм уже змінилася, додає вона. Раніше більшість справ стосувалася публічних висловлювань чи дописів у соцмережах (приміром, лайків у дописах), за які масово притягували до відповідальності.

Зараз таких справ значно менше. Натомість більшість стосується керівних посад в окупаційних адміністраціях, участі в «референдумах», воєнізованих формуваннях чи окупаційних «правоохоронних органах».

Судовий журналіст наводить приклад: справу вуличної Тетяни Потапенко подають до ЄСПЛ. Це довга процедура і, ймовірно, до висновку Європейського суду жінка вже встигне вийти на волю. Однак вона претендуватиме на компенсацію від держави.

«Для неї це, можливо, добре, а для держави не дуже. Тобто держава витратила купу ресурсів, це зарплата слідчих, це час суддів. А потім в ЄСПЛ скажуть, що все це було незаконно і держава ще їй буде виплачувати компенсацію. Краще вдосконалювати практику і законодавство до того, як ЄСПЛ скаже, що це порушення», – пояснює Арунян.

«На третьому році великої війни вже однозначно потрібно думати про те, щоб врахувати, які умови на окупованій території, врахувати необхідність виживання громадян і співвіднести ту шкоду, яку наносить конкретна діяльність», – наголошує Онисія Синюк.

Зараз у парламенті зареєстровано вісім законопроєктів щодо колабораціонізму, однак їх поки не розглядають.

«Якщо ми говоримо про власну відповідальність, в ідеалі ми маємо говорити про зміну законодавства. Покарання має пропорційно відповідати тому злочину, який був вчинений», – наголошує правозахисниця Онисія Синюк.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.