У Сіверськодонецьку, Лисичанську та Рубіжному люди гинуть через відсутність зв’язку та холод. РФ хизується відновленням...

Жителі Сіверськодонецька, Лисичанська та Рубіжного – міст-сусідів на Луганщині, що були окуповані під час повномасштабного вторгнення Росії та зазнали масштабних руйнувань – на четвертому році окупації так і не отримали обіцяного окупантами відновлення. Більшість будинків лишаються непридатними для життя, люди живуть без тепла і зв’язку, пенсіонери помирають, бо не можуть викликати швидку, займають черги до лікарів посеред ночі, а вулицями вештаються зграї безпритульних собак, розповідають очевидці.

Отримати інформацію з цієї агломерації – відомої серед місцевих як «трикутник» – майже неможливо: зв’язок та інтернет блокуються, а в’їзд обмежений спеціальною пропускною системою, що діє за погодженням із ФСБ РФ.

Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) зібрали свідчення місцевих жителів і розповідають, у яких умовах зараз живуть люди у містах «трикутника».

Зв’язокНайбільшою проблемою Сіверськодонецька, Лисичанська та Рубіжного, зі слів його жителів, залишається відсутність зв’язку – будь-якого. Йдеться про мобільний зв’язок, а також доступ до мобільного та дротового інтернету. Всього цього у містах «трикутника» немає із часу інтенсивних боїв за агломерацію навесні 2022 року.

Така ситуація неабияк обурює місцевих жителів, вони називають це дискримінацією, адже не можуть викликати екстрені служби чи повідомити про злочини. А також тримати контакт із рідними. Люди вимагають від окупаційної влади повернути зв’язок у їхні міста.

Росія зв’язок не відновлювала, пояснюючи це «турботою» про місцеве населення через близькість фронту. Згодом окупаційна влада визнала, що зв’язок блокують навмисне, на вимогу російських військових і ФСБ.

«Там в адміністраціях є інтернет, і якщо у місцевих нормальні стосунки з ними, а адміністрація лояльна, то люди можуть прийти подзвонити рідним по інтернету. Були випадки, що ставили «Старлінки» російські військові, які приїжджали, або російські будівельники, вони можуть собі це дозволити», – пояснює Валерія Мельник, журналістка з Луганщини, яка моніторить ситуацію в містах «трикутника» для видання «Трибун».

Супутниковий інтернет для більшості населення тут – недоступна розкіш. Адже переважно люди, що залишилися в цих містах – пенсіонери. Для локального зв’язку дехто використовує рації: наприклад, у соцмережах можна знайти рекламу таксі, де вказана частота для виклику автівки.

Для дзвінків за межі цих міст доводиться виїжджати із них і шукати точки, де сигнал ловиться. Такі точки місцеві вже знають.

Для звичайних громадян у «трикутнику» встановили таксофони. З них можна телефонувати лише в межах міста – тобто додзвонитися із Рубіжного до Сіверськодонецька (між якими три кілометри по прямій) не вдасться. Наразі, згідно зі звітами окупантів, їх встановлено 36 на всі три міста. Але не всі з них працюють, скаржаться люди.

Через відсутність зв’язку гинуть люди, кажуть місцеві. Здебільшого це пенсіонери, які не можуть у випадку загострення покликати на допомогу, якщо поруч немає нікого з близьких.

2 грудня ватажок угруповання «ЛНР»Підконтрольне Росії і визнане в Україні терористичним Леонід Пасічник анонсував підготовку до тестування локального мобільного зв’язку в Рубіжному, Лисичанську та Сіверськодонецьку. Обіцяють, що подзвонити з мобільного телефона буде можна, але лише в межах конкретного міста. Почати тестування хочуть з Сіверськодонецька, однак жодних термінів появи такого зв’язку окупанти не називають.

Медична допомогаУ містах «трикутника» працюють лікарні та поліклініки, але в них критично не вистачає лікарів. Йдеться як про звичайних терапевтів, так і спеціалістів – хірургів, педіатрів, анестезіологів, стоматологів, травматологів, ендокринологів.

Там складно здати аналізи, бо в поліклініках немає реактивів, а також зробити флюорографію чи пройти обстеження. На «квест» перетворюється навіть потреба потрапити на прийом до лікаря. Приміром, на весь Сіверськодонецьк (в якому, як заявляють окупанти, до 50 тисяч жителів) працює лише 2 терапевти.

Щоб потрапити до терапевта, потрібно відстояти живу чергу, адже записатися онлайн на візит до лікаря неможливо через відсутність зв’язку. Чергу доводиться займати із ночі, порушуючи комендантську та ризикуючи бути затриманим російськими силовиками.

Приходити пізніше четвертої ранку, повідомляють місцеві, немає сенсу – талонів не вистачить. Їх на день видають лише 15.

У ці міста окупаційна влада інколи привозить вахтовим методом медичних фахівців із Росії. За їхніми коментарями, основна проблема місцевих – це занедбані випадки хронічних захворювань серед літніх пацієнтів, які довго не могли звернутися по допомогу.

Але за останній рік таких приїжджих російських лікарів поменшало, повідомляє голова Луганської ОВА Олексій Харченко:

«Гроші за це окупанти сплачувати перестали. Нестачу вузьких спеціалістів у місцевих закладах охорони здоров’я на окупованій території намагаються вирішити власними силами, запрошуючи на чергування лікарів з Луганська. Це, зокрема, уролог, невролог, отоларинголог, хірург. Наразі є домовленість, що прийматимуть вони лише протягом одного дня і тільки протягом чотирьох з половиною годин».

«В Сіверськодонецьку, за останньою інформацією, було дві бригади швидкої допомоги, це дуже маленька кількість», – пояснює журналістка Валерія Мельник.

З її слів, щоб отримати повноцінну медичну допомогу, людям з «трикутника» доводиться їздити на обстеження та лікування в Луганськ або Росію. А запроваджена Росією програма залучення молодих спеціалістів, які б погодилися переїхати в ці окуповані міста працювати за «підйомні» 2 млн рублів, не дає бажаних результатів.

У Сіверськодонецьк, Лисичанськ і Рубіжне Україна після 2014-го перенесла та наново оснастила основні обласні медичні установи із на той час окупованого Луганська. У Рубіжному незадовго до повномасштабного вторгнення за рахунок України та міжнародних партнерів було відремонтоване інфекційне відділення Рубіжнянської міської лікарні. Раніше повідомлялося, що частину медобладнання, яке окупанти вивезли із українських міст, потім вони подавали як «російське» оновлення медичних закладів в окупації.

ЖитлоЖитло та критична інфраструктура цих міст сильно постраждали через штурми російської армії у 2022 році. Наприклад, руйнування Сіверськодонецька, за оцінками Луганської ОВА, сягнули 90%, у Рубіжному не вцілів жоден район міста. Обіцянки Росії відновити міста і повернути туди людей звучать від самого початку окупації.

Люди, які залишилися в цих містах, досі живуть у будинках, які мають руйнування різного ступеня. У деяких багатоповерхівках окремі під’їзди аварійні та небезпечні, а сусідні з ними частково заселені. В багатьох будинках немає вікон та пошкоджені покрівлі і фасади.

Частина жителів «трикутника», що має помешкання в цих містах, там не живе – немає роботи, умов для навчання, зручного побуту тощо. Вони перемістилися в інші частини окупованої Луганщини або до Росії. А свої оселі інколи навідують чи селять у них місцевих, чиє житло в іще гіршому стані.

«В мене там знайомі, вони приїжджають на літо, коли канікули у дитини. А потім вони їдуть до більш віддаленого регіону Луганщини», – каже Валерія Мельник.

Цього року окупанти почали активно розповідати про відновлення житлового фонду та хизуватися начебто сотнями зданих об’єктів. Переважно казали про заміну вікон, дверей, тепломереж, латання фасадів та ремонт дахів. Людей під час таких робіт з будинків не відселяли. Нового житла «з нуля» вирішили не будувати.

Це «відновлення» – іще одна причина масових нарікань на окупаційну владу жителів Сіверськодонецька, Лисичанська і Рубіжного в соцмережах. Особливо це стало помітно з початком осінньо-зимового сезону.

Мешканці пишуть про відкриті теплові контури будинків, діряві дахи, відсутність вікон та зрізані батареї. У багатьох будинках обіцяні ремонти так і не розпочалися, а там, де розпочалися, часто покинуті напередодні зими або виявилися неякісно зробленими.

«Були зняті плити з даху і на цьому відновлювальні роботи зупинилися… Крім того, були зрізані труби водопостачання та каналізації і також на цьому ремонтні роботи були припинені», – нарікає жителька Лисичанська.

З її слів, мешканці будинку зверталися до будівельників та підрядників щодо незакінчених робіт перед зимою, але отримали відповідь, що у 2025 році ремонтні роботи проводиться уже не будуть через відсутність фінансування. Ця проблема стосується багатьох будинків Лисичанська, в яких проводилися відновлювальні роботи, але також були припинені з невідомих причин, пише жінка.

Люди викладають відео, де зі стель тече вода після капітального ремонту даху, показують невідповідні за стандартами труби систем опалення в підвалах будівель, публікують фото залишених після ремонту дірявих фасадів, скаржаться на погану якість ремонтів.

«Показове відновлення у Сіверськодонецька стосується тільки багатоповерхівок. У приватному секторі за три з половиною роки окупанти ніяких робіт з відбудови навіть не розпочали. Місцеве населення, що залишилося, намагається відремонтувати помешкання за власний рахунок, в кого є така можливість», – пише голова Луганської ОВА Олексій Харченко.

ОпаленняЖителі Сіверськодонецька, Лисичанська та Рубіжного готуються четверту зиму провести у холоді. У більшості помешкань багатоквартирних будинків опалення немає.

Люди пишуть, що у місті лише 10% будинків – із теплом. Мешканці обігріваються електрообігрівачами, але і з ними квартири не прогріваються: температура в домівках при невеликих морозах сягає лише 13 градусів.

«Син у мене приходить з роботи – ми спимо з ним одягненими. Холодно, відпочити йому ніде… Дід уже на тому світі, не дочекався. Він тут так мерз бідний. Перший рік я йому допомогла – відправила в будинок для людей похилого віку, але більше його не забрали. Так він і помер в холоді», – розповідає пенсіонерка з Сіверськодонецька у відео місцевого блогера.

Систему централізованого теплопостачання і котельні Сіверськодонецька російські війська зруйнували ще при штурмі міста навесні 2022-го, відтоді щороку обіцяють їх відновити.

Окупаційна влада обіцяла до кінця 2025 року оновити 70% тепломереж в Сіверськодонецька. В пропагандистських відео показували будівництво котельної та перевіряли укладання теплотрас.

«Напередодні кожного осінньо-зимового періоду вони анонсують подачу теплоносія. Однак стосується це лише декількох кварталів у «нових районах» (райони пізньої забудови міста періоду СРСР – ред.). За словами містян, цьогоріч кількість будинків із опаленням можна буде перерахувати на пальцях двох рук», – пояснюють в Луганській ОВА.

Аналогічна ситуація – в Лисичанську і Рубіжному.

З літа 2025-го на фото та відео з вулиць в містах «трикутника» можна побачити розкопані системи тепломереж, на яких проводять роботи. Але станом на листопад-грудень значна кількість цих тепломереж лишається відкритою.

«Окупанти виклали пост, що вони закінчили відновлення систем теплопостачання в Сіверськодонецьку. За словами місцевих, вони перерили пів міста, тобто вони щось робили, але не закінчили. Люди жаліються, що ремонтні роботи не відповідають ситуації, яку вони описали. Написали, що все зробили, а люди пишуть, що немає опалення і що ремонтні роботи просто не закінчені, вони кинуті», – пояснює Валерія Мельник.

Не дали опалення навіть до усіх соціальних об’єктів, реконструкцією яких хвалилася окупаційна влада. У Рубіжному у дитячому садку «Червона шапочка» температура, за словами жителів, ледь сягає 15 градусів. Діти мерзнуть та хворіють, скаржаться батьки. Холодно, кажуть, і у місцевій школі мистецтв.

«Коли приїхали до Сіверськодонецька, з’ясувалося, що там немає опалення – ні в будинках, ні в лікарнях, ні в школі. Діти сидять на уроках у куртках. Самі заняття тривають 25 хвилин замість 40», – розповідають так звані волонтери з Новгорода.

Частина Лисичанська зараз ще й без водопостачання. Окупанти називають це «тимчасовими труднощами з централізованими мережами» і привозять воду автоцистернами. Біля них збираються черги жителів з пластиковими баклажками і тачками.

Окрім того, у містах «трикутника» нема вуличного освітлення та жодного світлофора. У темну частину доби люди бояться потрапити у розкопані траншеї тепломереж та під колеса автомобілів.

Безхазяйні собакиЩе однією проблемою міст «трикутника» стали бродячі пси. Вони збираються в зграї, лякають та кусають людей. Жителі бояться відпускати дітей до школи самих.

«Після випадку, коли на одній з вулиць Сіверськодонецька зграя безпритульних собак здійснила декілька нападів на перехожих та загризла жінку, жителі почали листування з окупаційною адміністрацією міста, закликаючи до вжиття відповідних заходів. Однак одержали приголомшливу відповідь – проведення заходів щодо вилову безпритульних тварин, а також будівництва розплідників для їх утримання неможливе через відсутність коштів», – пише Олексій Харченко.

Сіверськодонецьк відвідували волонтери з Росії, що проводили операції зі стерилізації якоїсь кількості тварин, але проблеми нападу на людей це не вирішило.

Жителі міста у соцмережах пишуть про збір фотографій та свідчень щодо зграй собак, щоб шукати допомоги у вирішенні проблеми у Москві.

А окупаційна адміністрація Сіверськодонецька днями повідомила, що проситиме субвенції на розв’язання цієї проблеми у 2026-2027 роках.

Попри обіцянки Росії покращити життя жителів цих «звільнених» українських міст – українці «трикутника» четвертий рік живуть у проблемах, створених державою-агресором.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.