Від перших солдатів РФ до позиції в оточенні: битва за Покровськ очима оператора ударного БПЛА

Перед початком активних боїв у самому Покровську Донецької області понад рік українські військові стримували російську армію на його околицях. Увесь цей час 68-ма окрема єгерська бригада ЗСУ спочатку обороняла одну з ділянок спочатку околиць міста, а тепер і частину його міської забудови.

Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії поговорив із оператором БПЛА батальйону безпілотних систем «Шершні Довбуша» 68-ї ОЄБр із позивним «Феміда», який протягом місяців оборони міста виявляв і знищував російську піхоту на цьому напрямку, бачив, як російські дрони вбивали цивільних і робив вильоти навіть тоді, коли сам був в оточенні.

«Феміда» разом із іншими українськими військовими розповідав Донбас Реалії про ситуацію в Покровську та бої за нього станом на початок зими у програмі на YouTube, який можна переглянути тут.

(Редакція не вказує прізвище бійця з міркувань безпеки)

Початок місій під Покровськом– Більше року стримується навала орди (так в Україні називають війська РФ під час повномасштабної війни – ред.) на цьому нелегкому напрямку. Росіяни хотіли взяти Покровськ ще тієї зими – не вийшло.

Місяцями оборона трималася стабільно на певній смузі. Спочатку ще були механізовані штурми, більше штурмових груп заходило. Потім вони цю тактику змінили на пересування маленькими групами, бо зрозуміли, напевно, що відстають в тактичній перевазі – у нас висота, у них низина. І велика дистанція до міста.

Ще плюс зав’язати бої в місті – це треба колосальні людські ресурси, технічні спроможності, тобто забезпечення. Втрата техніки, людського ресурсу.

Восени 2024 року вони (армія РФ – ред.) перейшли стабільно на цю тактику (тактику просочування – ред.), двома-трьома групами [заходити]. Коли були погодні умови – дощ, туман, сильний вітер – вони пробували відправляти групи по 5-7 людей, 11 людей протягом дня.

Силами різних підрозділів, в тому числі безпілотних систем, ми зупиняли ці штурми за допомогою роботи ударних екіпажів [БПЛА] у співпраці з мінометними розрахунками, з артилерією. Ці штурми зупинялися ще на підступах до піхотних позицій.

Вони не переставали штурмувати. Просто інтенсивність цих штурмів… Вони зменшили саму кількість оцих штурмових груп. Зменшили для того, щоб знайти в обороні шпарину. Знайти дірку, де можна просочитися, де можна зайти в місто. Бо транспортом зайти нереально: FPV-дрони, важкі бомбери, «Вампіри» – вони просто розносили техніку ще за лінією бойового зіткнення, в тилу.

Тобто у них логістика була порушена так само, як і у нас. Але у нас, до певного періоду, логістичне забезпечення було краще. Краще в тому плані, що була менша інтенсивність відпрацювання ворожих ударних дронів (по українських військових – ред.).

«Почали перебивати логістику»– Декілька місяців тому вони перекинули з Курської області [РФ] такі підрозділи [БПЛА], як «Рубікон», «Судний день», і накопичили дуже багато екіпажів ударних дронів. Аеророзвідка їхня посилювалася – вони вивчали наші логістичні шляхи, пересування нашого забезпечення.

Раніше ми спокійно сідали в пікап, завантажували техніку, обладнання, майно, БК, паливо, провізію і їхали на позицію. Відпрацювання ворожих дронів завжди було, просто раніше ти міг виробити якийсь алгоритм – у нас певні люди займалися прокладанням маршруту.

На автівки ставилися засоби радіоелектронної боротьби, використовувалися детектори дронів, вивчався маршрут. У нас були чергові, які моніторили в онлайн-режимі кількість ворожих дронів, які перебувають у повітрі під час пересування екіпажів. Це давало змогу в комплексі нормально добиратися на позиції.

Коли зайшли «Рубікон», «Судний день» – інтенсивність буквально протягом тижня-двох зросла, і вони щільно почали перебивати логістику. [Перехід] був дуже швидким. Це десь вже майже під кінець літа, кінець липня. З кожним разом [дістатися] було важче і дійшло до критичної точки – що на автівці неможливо було заїхати.

Перебили логістику до такої міри, що автівкою можна було під’їхати до Покровська десь кілометрів за 10-15. І тобі доводилося в сам Покровськ – на околиці, а працювали ми аж на самому краю Покровська, – ходити по 20 км пішки.

Ти береш бронежилет важкий, каску важку, 30-40 кг портфель. І ще навантажуєш робота – ми опановували роботизовані комплекси. З цими комплексами працювали для того, щоб трошки собі полегшити завдання, сам момент пересування. Тобто це зменшувало час цього руху.

Нам допомагало те, що лісосмуги були щільні – плюсова температура, сигнатурусилует людського тіла через тепловізор не виявиш візуально, якщо грамотно підходити до пересування. Спочатку ми 10 км рухалися, але з часом [дистанція] почала збільшуватися: 20 км (російські дрони постійно збільшували дистанцію польоту – ред.), і це десь 3-4 години забирало, 5 годин.

Логістика важка – під [російськими] ударними дронами, щільним відпрацюванням міномета. Потім почалося дистанційне мінування: ти йдеш «посадками» – там все ПОМками, «лєпєстками» (ПОМ-2/3 і ПФМ-1 відповідно; протипіхотні міни, які встановлюються дистанційно, в тому числі скиданням із дронів – ред.) встелено. Треба бути обережним, мати досвід цього пересування. Важкувато було.

Просочування противника в місто і цивільні– Заходили ми так на позиції, якраз коли вони почали просочуватися. Тоді відправляли не «чмобіків» – відправляли нормальних, навчених людей. Їм давалася команда засідати на певних позиціях і не виявляти себе. Вони переодягалися в цивільних і виявити їх було важко. Бо там така обстановка в Покровську була – близько двох тисяч цивільних. Вони ходять вулицею, гуляють, чимось займаються.

Ми не можемо працювати по своїх людях, тобто по цивільних. Тому краще, щоб цивільні одразу евакуйовувалися, коли йде сповіщення про евакуацію, бо потім дуже важко. В критичний момент їх важко евакуювати. І це ціна життя. Противник не жаліє цивільних – вони їх знищують систематично. Будь-який рух в Покровську – це на знищення.

У них пілоти ще до того, як вони зайшли в Покровськ, знаходили [українських] військових – відпрацьовували. Не знаходили – цивільного відпрацьовувалиРосійські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські регіони.Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.. Я неодноразово на свої очі бачив, як це було. Коли виконував ударні місії – під час повернення або підльоту до точки відпрацювання. Доводилося неодноразово бачити такі моменти, як російські оператори залітали на FPV на цивільних, і це закінчувалося трагічно.

Ще коли була нормальна логістика, намагалися, скільки могли, цивільних евакуювати. Коли ускладнювалася логістика – просили волонтери, бо вже тільки військові могли заїхати, скільки нам це дозволяла обстановка.

Вони почали накопичуватися з боку терикона – [напрямок] Піщане – Звірове. Почали там просочуватися маленькими групами. Наприклад, йшла група три людини – двох убили, один прийшов. Знайшли шпарину, почали накопичуватися непомітно. Не проявляли себе ніяк місяцями.

А потім ти приходиш на позицію і розумієш, що десь російські військові вже ходять – через дорогу буквально. Ми їх виявляли і знищували вже в самому місті. Шукали інтенсивно – розбирали цілі хати, де були накопичені ці маленькі групки.

Імовірність контакту певною мірою була. Бо вони стояли через дорогу від нас – метрів 700-800. [Ми] ставили на позиції камери відеоспостереження, щоб можна було виконувати свої безпосередні функції. Камери з нічним баченням і тепловізійним. Щоб не сидіти на вулиці, бо мало людей – екіпаж чотири людини, але бувало, що доводилось заступати втрьох: один пілот, два заряджальники, тобто сапери.

Пілот цілодобово літає, він не буде на СПшціспостережний пункт стояти і дивитися, щоб противник із вулиці не зайшов. Доводилося пристосовуватися до цих умов.

«Почали щільно заходити групами»– Критичний момент відбувся, коли почалась осінь (вже 2025 року ред.). У вересні вони вже почали щільно заходити групами. У жовтні критичною стала ситуація в Покровську. Деякі групи помічала розвідка, але кількість точну, скільки їх там перебувало, вже неможливо було сказати. Вони накопичувались постійно, відбувалися штурми ще на підступах до Покровська.

І всі підрозділи відпрацьовували – ударні дрони, мінометка. Злагоджена робота – це не тільки один якийсь підрозділ.

[Був] брак людей в піхоті. Смуга [відповідальності] велика – це кілометри, кілометри завдовжки. В принципі контролювати таку велику смугу важко. Важко з тією кількістю особового складу, яка на той момент була на ЛБЗлінії бойового зіткнення. Перевага ворога у живій силі зіграла немалу роль. Тобто стримували, скільки могли. Стабільну ситуацію тримали майже добрий рік.

Швидше за все, у них (у військових РФ – ред.) вказівка була просто засідати. Вони не вели якихось дій. Сиділи тихо, а потім в певний момент [їм] дали команду рухатися далі. Скоріше за все, була [вказівка накопичуватися] до самого кінця Покровська, щоб перебити повністю логістику, не допустити Сили оборони до міста і не було вуличних боїв. Не вийшло у них взяти [місто] так легко, як їм хотілося, в принципі.

Позиції з противником в тилу– Ми і далі працювали на околицях, хоча їх багато вже було по місту. На околицях працювали, скільки могли. Після настав момент, коли наші деякі позиції просто почали знищувати – артилерія декілька позицій знищила фізично і було пошкоджене певне обладнання, а довезти його [туди] в той момент було важкувато.

Потім «відкочувалися» – це було поступово. Певні екіпажі залишалися, за ними стояли ще два [розрахунки], щоб на випадок чого підстрахувати – якщо буде критичний момент і доведеться «перекочуватися» назад.

Остання зміна, яка була в Покровську – це за залізницею вже стояли і виявляли противника в самому Покровську. Ми працювали з багатьма підрозділами – давали картинку, виявляли ворога і відпрацьовували наші важкі бомбери, наші FPV-екіпажі, суміжники. Була ціла злагоджена робота.

Настав момент, коли вони вже зайшли за залізницю – нам до неї був десь кілометр, і ми продовжували працювали. Один із моїх командирів – FPVвець, я на «мавіку» і ще суміжний екіпаж був через вулицю. Двома екіпажами намагалися все зачищати. В якийсь момент дуже багато [російських] груп в район зайшло – вже і не знали, де вони. Чи вже позаду нас, чи тільки з флангу.

Вони вже були на промзоні – це праворуч від нас. І працювали до «талого» (до останнього – ред.). Одна група знялася і відкотилася трохи далі. Залишилися я і командир. Дали новеньку групу – оскільки вони ще не були навчені і у них не було досвіду швидко працювати – з «саперкою», з боєприпасами і всім іншим – я попросив, щоб їх відкотили назад.

В такому ритмі працювали десь тиждень. Шість днів ми працювали всією групою. [На сьомий день] до обіду ми вже двоє працювали. Він на FPV пробував «розмотувати» групи, а я скидами працював.

Вихід з позиції в Покровську– Дійшло до того, що російські військові дійшли метрів 500 до будинку і були не тільки спереду і по боках, а й позаду. По всьому району засіли ворожі групи.

Одну групу відпрацювали – ще пара накопичується. У якийсь момент, мені здається, вони почали виганяти цивільних на вулицю. По всьому району десь 30-40-50 цивільних ходили, бігали. Ти літаєш, пробуєш виявити ціль, з однієї сигнатури перемикаєшся на другу, третю, четверту… І просто вже не можеш швидко виявити противника. А він вже біля тебе, вже біля позиції.

Кожні пів години-годину обстановка змінювалася. Там не було часу навіть рахувати: вилітав, виявляв, наші екіпажі ударні, суміжні екіпажі відпрацьовували. Не важливо хто – головне припинити рух. Але їх було стільки, що робота була вже неможлива у тому районі. Нам позицію розбомбили – 500 метрів вони були від нас.

Коли виходили, ми не знали, що у нас позаду був противник. Ми йшли тими самими маршрутами, що і завжди – так, щоб бути непомітними для дронів. Тими «карачками», тими вулицями якось відходили і не потрапили під приціл ворожих ДРГ.

Відкотилися трохи далі, потім, через години дві, там проходив [інший] екіпаж – теж відтягувався. Весь [український ]екіпаж вступив в стрілецький бій і був «задвохсочений». Суміжники. Працювали до останнього в самому Покровську. І мінометка працювала, і екіпажі БПЛА – вони працювали до останнього. Багато вуличних сутичок серед пілотів і мінометників.

Ніхто до ладу не розумів повну картину. У нас смуга одна у бригади. Ми не розуміємо, що відбувається у сусідній смузі, не до кінця володіємо інформацією: скільки їх (російських військових – ред.), що там [відбувається], який там рух?

Ми знаємо, що там накопичення є – вони закріпилися в одній точці, закріпилися в іншій. Були помічені там і там. Оперативна інформація доносилася, але інформації про загальну обстановку не було.

Була така ситуація, що «розмотували» групу противника на промзоні. Під ранок, ще було темно, була проблема ідентифікації свій-чужий. Бо заходили [російські] групи, працювали наші – в місто заходили, виходили. А щоб уразити ціль, тобі треба визначити, де свій, де цивільний, а де ворог.

Почали «розмотувати» групу – двох поклали, двоє почали тікати. І якраз наша [піхотна] група по тому ж маршруту виходить. Якраз там, де ми їх розкладали. І якби ми поспішили, не ідентифікували, могли б покласти своїх. Складність була в тому, що треба було мати точну інформацію – це свій чи чужий. Ідентифікація займала певний час, забирала сили.

Бої за місто заразЗа весь період [оборони Покровська] нашим підрозділам було знищено більше 10 тисяч ворожих цілей. Тобто це піхота. 12-13 тисяч, десь в цих межах. Це тільки наш підрозділ (ББпС «Шершні Довбуша» – ред.), а ще є інші підрозділи бригади, піхота, суміжники. Там величезні [російські] втрати.

Вони думали раніше взяти [місто], але не розрахували трошки свої сили. Думали, що легко зайдуть в Покровськ, а довелося дуже багато втратити. Плюс в тилу ворога знищилося багато техніки, артустановок і так далі. Це все комплексно відпрацьовувалося протягом року.

Працюють багато-багато підрозділів для того, щоб стримати ворога в Покровську, щоб відбити його, за можливості. Якщо нам дозволяє зараз дистанція відпрацьовувати скидами – працюємо скидами. На «спарках» (йдеться про «мавік» із додатковим акумулятором для збільшення дистанції польоту – ред.) літаємо в розвідку, виявляємо цілі вже в самому Покровську.

Буває, що доводиться заводити групи штурмові [ЗСУ] – тобто їх супроводжувати з точки А до точки Б, щоб не було ніяких засідок і, якщо буде якийсь контакт, то можна було підстрахувати.

Деколи, наприклад, хлопці чекають «Вампірів» (важкі ударні гексакоптери – ред.), доставки на вечір, і треба там якусь пачку цигарок доставити або півлітрову пляшку водички. Різні функції виконуємо.

Читайте також: «Хлопці роблять замовлення». У ЗСУ знайшли нове застосування смертоносним «Вампірам»

Дистанції до міста дуже великі. І місто велике. В певних точках Покровська дистанція не дозволяє з легких бомберів відпрацьовувати. Там велика і щільна забудова – в руїнах є де заховатися. Легкі боєприпаси, самі розумієте, [не можуть] розвалити будівлю і так далі. Для цього є важкі бомбери, є FPV.

Після року в Покровську, роботи в Покровську ти дивишся на те місто – і воно, з одного боку, викликає жах, бо там все зруйноване. Ти розумієш, що зруйновані долі людей, купа принесеного горя, купа вбитих цивільних. Це гнітить всередині.

З іншого боку – ти звикаєш до того міста, воно стає тобі як рідне. Бо ти там, в принципі, живеш. Шкода. Кожен раз, коли ти «відкочуєшся» – ти розумієш, що фронт рухається, і це не є добре. Треба визнати, що їх багато – більше озброєння, більше людей. І людей вони не жаліють.

І доки США намагаються досягти укладення мирної угоди між Москвою та Києвом, президент України заявляє, що питання можливих компромісів щодо територіальних питань у мирному плані має вирішувати український народ «у форматі виборів чи референдуму», у Кремлі вважають «весь Донбас російським».