12 найкращих альтернативних святкових фільмів

• • Author, Редакція ВВС Features
• 40 хвилин(и) тому

Набридли традиційні святкові фільми і хочеться чогось іншого?

Журналісти BBC пропонують добірку стрічок, які налаштовують їх на святковий настрій.

“Із широко заплющеними очима” (Eyes Wide Shut, 1999)

Останній фільм Стенлі Кубрика присвячений багатьом речам. Він – про химерний і девіантний світ еліт. Про чоловіків, які не можуть упоратися з жіночою сексуальністю.

А ще – про свята.

Різдво може бути останнім, що спаде на думку у зв’язку з “З широко заплющеними очима”, але постійне мерехтіння гірлянд – це не просто антураж.

У грудні всі відчувають тиск бути щасливими, але інколи менш радісне Різдво приносить лише розчарування. Це можна прийняти – або ж, як герой Тома Круза, спробувати примусити світ відповідати своїм фантазіям і спостерігати, як усе виходить з-під контролю.

Автор рецензії – Томас Жермен

“Санта-Клаус” (Father Christmas, 1991)

У Британії популярний мультфільм “Сніговик”, створений за книгою Реймонда Бріггза: він уперше вийшов у ефір на британському Channel 4 у 1982 році, а його музичну тему Walking in the Air хористи виконують і досі.

Але набагато менш відома інші екранізацію Бріггза – “Санта-Клаус”, зняту дев’ять років потому. Це набагато смішніший і трохи грубуватий короткометражний фільм, де Санта-Клаус (озвучений Мелом Смітом) постає буркотливим самітником, який живе в англійському містечку, бурчить на “кляту погоду” і полюбляє добряче випити.

Але хто може його звинувачувати, якщо в нього немає ані ельфів-помічників, ані місис Клаус? Цей бездоганний півгодинний мультфільм у своїй бешкетній манері – така ж магічна річ, як і “Сніговик”, а його виснажений герой – насправді дуже турботливий.

Дивитися його щороку в переддень Різдва разом із дітьми – справжнє задоволення.

Автор рецензії – Ніколас Барбер

“Пілліон” (Pillion, 2025)

“Пілліон” Гаррі Лайтонена розповідає про романтичне пробудження сором’язливого Коліна (Гаррі Меллін), інспектора паркування, якому не щастить у коханні – хоча мало який зворушливий різдвяний роман починається з випадкового сексу в темному провулку Південного Лондона в різдвяний день.

Після зустрічі з мотобайкером Реєм (Александром Скарсгардом) життя Коліна різко змінюється, і Рей швидко відкриває в ньому ті аспекти сексуальності, які він ніколи не досліджував.

Торкаючись тем горя та пошуку свого місця, “Пілліон” занурюється у світ шкіряних ременів, реслінгу й гуркоту двигунів, але не втрачає емоційного ядра – двоє людей шукають свій нестандартний шлях у стосунках.

“Пілліон” безперечно стане альтернативною різдвяною класикою – хоча навряд чи підійде для сімейного перегляду.

Авторка рецензії – Марта Енрікес

“Міцний горішок 2” (Die Hard 2, 1990)

Про перший “Міцний горішок” часто сперечаються – різдвяний це фільм чи ні. Але про сиквел зазвичай забувають, хоча він – безумовно різдвяний.

Поки перша поява Брюса Вілліса в ролі втомленого копа Джона Макклейна відбувається на небезпечній офісній різдвяній вечірці, дія другої частини розгортається в одному з найбільш стресових місць – переповненому аеропорту в переддень Різдва.

Про дату ми дізнаємося вже в першій хвилині, а слово “Різдво” упродовж фільму звучить ще дев’ять разів. Гірлянди, мішура, святкова музика, кулемети, загорнуті в подарунковий папір – і цього разу ще й сніг. А також гонитва на снігоходах.

Що може бути різдвяніше? Коли під кінець лунає Let it Snow і з’являютьcя титри, я одразу готовий вішати різдвяну шкарпетку.

Автор рецензії – Річард Грей

“Гордість” (Pride, 2014)

У “Гордості” кохання скрізь – але його не завжди охоче приймають. Події розгортаються у Британії 1980-х, коли політика консервативного уряду Маргарет Тетчер об’єднує несподіваних союзників: шахтарів-страйкарів і ЛГБТ-активістів.

Шахтарі часто консервативні в певних питаннях, тому коли група яскравих веселих геїв (і веганок-лесбійок) із Лондона вирішує допомогти їм, починається хаос.

Заснований на реальних дивовижних подіях, фільм показує, як ці люди збирають гроші, піднімають моральний дух і переосмислюють слово “солідарність” – так, що це змінює історію і щоразу доводить мене до сліз під фінальні титри.

Тема “приналежності” – чи не найріздвяніша, особливо коли дія відбувається у засніженому Уельсі. А Імельда Стонтон каже Ендрю Скотту “Веселого Різдва” валлійською, тож “Гордість” – офіційно різдвяний фільм.

Авторка рецензії – Індія Берк

“Вундеркінди” (Wonder Boys, 2000)

Події “Вундеркіндів” розгортаються у засніженому Піттсбурзі, Пенсильванія, протягом хаотичних зимових вихідних.

У центрі сюжету – Грейді Тріпп (Майкл Дуглас), розтріпаний професор англійської літератури, який більшу частину фільму проводить у рожевому халаті, затуманений марихуаною та у спробах налагодити своє життя.

Він одружений, але закоханий у ректорку університету (Френсіс Макдорманд), яка є дружиною голови кафедри англійської.

Тим часом його новий рукопис усе росте й росте – і на сторінці 2611 стає ясно, що проблема не в творчій кризі, а в нездатності зупинитися.

Переповнений дивакуватими сюжетними поворотами – мертвий пес, вкрадена куртка, шалена поїздка з редактором (Роберт Дауні-молодший) і найхимернішим студентом (Тобі Магвайр) – “Вундеркінди” розповідають про зміни, новий початок і справжнє кохання, перетворюючи фільм на нетипову різдвяну класику, до якої хочеться повертатися щороку.

Авторка рецензії – Наталія Герреро

“Веселого Різдва, містере Лоуренсе” (Merry Christmas, Mr. Lawrence, 1983)

Хоча дія фільму відбувається в таборі для військовополонених, “Веселого Різдва, містере Лоуренсе” – справжній різдвяний шедевр.

Режисер – майстер японського авангарду Нагіса Осіма, композитор – Рюїті Сакамото (який також зіграв одну з ролей). У фільмі з’являється Девід Боуї в ролі майора Джека Селлієрса та Том Конті в ролі перекладача Джона Лоуренса.

Прибувши до табору в 1942 році, світловолосий бунтар Боуї швидко стає символом надії, крадучи квіти для похорону, їжу для в’язнів і радіо – щоб вони могли слухати музику. Коли він бачить, що в’язня ось-ось страчуватиме персонаж Сакамото, Боуї підходить і цілує його в обидві щоки (зрозуміло, для Девіда це погано закінчується).

Але серцем фільму є персонаж Конті – перекладач із наївними очима, своєрідний Санта-Клаус, який дарує лагідні слова та маленькі вчинки доброти у зруйнованому війною, нелюдяному місці.

Автор рецензії – Роберт Фрімен

“Прекрасна мандрівка” (A Grand Day Out, 1998)

Задовго до повнометражних фільмів про Воллеса й Громіта, в 1980–90-х моя сім’я щороку на Різдво вмикала повтори пластилінової класики Aardman на BBC.

І сьогодні цей затишний настрій – чай, тост і м’який диван – ідеально передає дух свят. Мій улюблений – перший фільм, “Прекрасна мандрівка”: попри те, що він триває менше 25 хвилин, у ньому вміщуються гори вибухової вигадки.

Чому б, власне, не збудувати ракету й не полетіти на Місяць по сир, якщо у шафі він раптом закінчився? І хіба багато епізодів в історії кіно (чи принаймні різдвяного кіно) можуть зрівнятися з драматичним усвідомленням Воллеса під час зворотного відліку: “Нема хлопавок, Громіте! Ми забули хлопавки!”

Авторка рецензії – Джоселін Тімперлі

“Залишенці” (The Holdovers, 2023)

“Ти навіть не здатний домріяти мрію до кінця, правда?” – це репліка, яка найточніше передає тиху зворушливість нової різдвяної класики Александра Пейна.

У засніженій школі-інтернаті для хлопців у Новій Англії 1970-х похмурий учитель класичних мов Пол Ханам (Пол Джаматті) залишається на свята, щоб наглядати за одним фрустрованим учнем, покинутим батьками, – Ангусом Таллі (Домінік Сесса), у компанії кухарки Мері (Да’Вайн Джой Рендолф), яка нещодавно втратила сина.

Коли це несподіване тріо поступово починає краще розуміти одне одного, вони знаходять маленькі острівці радості у взаємному товаристві – особливо після поїздки до Бостона, що розсіює їхні сумніви.

З відблисками дотепності й надії, а також бездоганним саундтреком Лейбі Сіфрі та Shocking Blue, “Залишенці” є водночас і різдвяним фільмом, і зворушливою історією дорослішання.

Авторка рецензії – Моллі Горман

“Жива плоть” (Carne trémula, 1997)

“Жива плоть” Педро Альмодовара починається й закінчується двома несподіваними різдвяними сценами, між якими – 25 років і багато наркотиків, сексу та насильства.

Фільм відкривається великим планом різдвяної зірки з мадридських вуличних прикрас. Ми чуємо крики молодої секс-працівниці (Пенелопа Крус), яка народжує у громадському автобусі за допомогою своєї мадам (Пілар Бардем).

Ця сцена – геніальне поєднання драми й комедії – натякає на те, що буде далі. Через роки Крус назве цю сцену “репетицією життя”, адже Бардем (мати Хав’єра Бардема, її чоловіка) стане бабусею дітей Крус.

“Жива плоть” також стала моментом відходу Альмодовара від гіперемоційних мелодрам до більш зрілої, темної та часом гіркуватої кіномови. Це фільм про кохання, смерть, народження, тугу й спокуту, затиснутий між двома різдвяними сценами його героїв- вигнанців.

І, можливо, пролог до майбутньої стрічки іспанського майстра: “Гірке Різдво”.

Автор рецензії – Хав’єр Гіршфельд

“Гаррі Поттер і в’язень Азкабану” (Harry Potter and the Prisoner of Azkaban, 2004)

Якщо ви хочете переглянути під час свят “Гаррі Поттера”, будь-яка частина подарує тепле відчуття ностальгії. Але “Гаррі Поттер і в’язень Азкабану” може стати найкращим вибором через одну особливо різдвяну сцену в Гоґсмідi – зі сніжками і, звісно, плащем-невидимкою.

Чи є тут теми смерті та помсти? Можете ставити на це всі свої галеони. Але також є святкові зали з пишними бенкетами та блискучі акторські роботи Гері Олдмена, Тіма Спалла і Девіда Т’юліса.

Під керівництвом Альфонсо Куарона третя частина стає темнішою – герої ростуть, і це відчутно. Але найкращі різдвяні історії завжди містять краплю темряви у своєму казані.

І навіщо тут санчата Санти, коли є сцена з “Лицарським автобусом” – одна з найяскравіших у всесвіті Поттера?

Автор рецензії – Кел Бірн

“Молодий Франкенштейн” (Young Frankenstein, 1974)

Моя родина проводила свята в Доломітових Альпах, у маленькій квартирі на першому поверсі будинку біля лісу. Після дня на лижах ми поверталися додому крізь сосни, перестрибуючи вузенький струмок.

Вітальня була переповнена – друзі та родина сиділи на дивані, за столом, на килимі. По телевізору йшов “Молодий Франкенштейн”: в Італії цей фільм показували щороку на Різдво, під назвою “Frankenstein Jr”, дубльований італійською.

Абсурдні помилки перекладу на кшталт “Werewolf? There wolf!” робили його ще смішнішим. Деякі жарти не потребували слів: пересувний горб, око Ігора, коні Фрау Блюхер.

Ми їли панеттоне, мандарини, шоколад і нугу. Якщо я не встигала зреагувати – брат кидав мені в обличчя смердючі лижні шкарпетки. Я відповідала пізніше, бризкаючи йому в око мандариновою цедрою.

Думаю, “Молодий Франкенштейн” – це моє Різдво, тому що він – чиста радість і бешкетство, як дитинство.

Авторка рецензії – Анна Брессанін

Підписуйтеся на нас у соцмережах