«Почали впізнавати на вулиці». Як український сумоїст підкорив Японію і отримав Кубок Імператора

Від першого тренування у Вінниці до Кубку Імператора у Японії минуло понад 14 років. Після початку повномасштабної війни Данило переїхав у країну вранішнього сонця. Каже: шукав спортивні клуби, щоб виступати як професійний борець, але йому відмовляли: у багатьох закладах вже були іноземці, а деякі беруть лише місцевих атлетів.

Одного разу нинішній тренер помітив Данила на тренуванні й запросив до свого клубу. Разом вони пройшли через 15 турнірів, і під час останнього змагання сумоїст здобув перемогу на престижному японському турнірі.

Так Данило став першим європейцем за майже вісім років і першим українцем, який тріумфував на цих змаганнях. Нині спортсмен має ранг озекі – другий за значенням у світовому сумо. Про навчання японської, участь у турнірах та традиції сумоїстів він розповів проєкту Радіо Свобода «Ти як?».

«Чекав свого шансу»«Спочатку в шість років я почав займатися дзюдо. Після тренувань мама приходила за мною. Одного разу трішки запізнилася – і почалося тренування з сумо. Я сидів, дивився. Мені сподобалося, було цікаво. Коли мама прийшла, я сказав, що теж хочу спробувати займатися сумо».

Саме так, каже Данило Явгусишин, почалося його захоплення сумо. Стати професійним спортсменом у цьому виді спорту від мріяв ще з підліткового віку.

Тренувався Данило у Вінниці, їзди на чемпіонати області, України та міжнародні змагання, здобуваючи призові місця.

У квітні 2022 року, після початку повномасштабної війни, Данило переїхав до Японії. Туди його запросив товариш, з яким вони познайомилися шість років тому на чемпіонаті в Японії. Разом вони жили й тренувалися. Хлопець також почав вивчати японську – до того часу ніколи не спілкувався нею.

«Я ходив у мовну школу, але найбільше мені допомогло те, що я постійно серед японців. Я жив з ними, ходив на тренування – і всі спілкувалися лише японською. Так і вивчив.

Я не навчався в університеті, але постійно там тренувався і чекав свого шансу потрапити в професійне сумо. Пробував шукати місце в японських клубах, але тут є правило: тільки один іноземець може бути в одному клубі. Доволі важко знайти місце, бо тут багато борців з Монголії, Казахстану. Є й клуби, які взагалі не беруть іноземців».

Окрім занять в університеті, Данило разом із товаришем тренувався у старшій школі. І саме тренер цієї школи зателефонував нинішньому наставнику хлопця, аби той приїхав і подивився на атлета. Так, розповідає він, і розпочалася їхня співпраця.

«Мій клуб (школа сумо Аджіґава-бея – ред.) тільки відкрився, і в ньому ще не було жодного іноземця – просто пощастило».

Тренування і традиції сумоїстівЩоранку Данило прокидається о сьомій: робить розтяжку, замотує тейпи і вже за годину – на тренуванні.

«Тренування триває приблизно дві з половиною – три години. Після цього ми купаємося, їмо й маємо вільний час. Хтось відпочиває або йде на масаж, а я зазвичай роблю додаткове тренування в тренажерному залі з тренером. Ввечері вечеря. Розпорядок зазвичай незмінний у тренувальні дні.

Також це залежить від твого рангу. Якщо низький ранг, то повинен прибирати, готувати їжу, прати. Якщо піднімаєшся у другий або перший дивізіон, то після тренування ти вже вільний і можеш займатися своїми справами».

Атлет розповідає, що сумо у японців – це не просто спорт, а спосіб життя й культура, тісно пов’язані зі звичаями та синтоїзмом – релігія, яка базується на вірі в духів природи, предків.

«Коли ти виходиш на дохйо (коло діаметром 4,55 метра, у якому відбуваються поєдинки – ред.), його посипають сіллю. Це віра в те, що ритуал відганяє злих духів із рингу. Шико – це спеціальний танець, який спортсмени виконують, щоб показати свою силу. Потім вони показують долоні – як знак того, що прийшли без зброї. Це не робиться просто так чи для видовища: усе це має дуже давню історію».

Символічним є й його борцівське ім’я – Арата Аонішікі.

«Моє ім’я складається з трьох ієрогліфів. Перший ієрогліф – той, який мають усі борці моєї школи. В мого тренера був також цей ієрогліф спочатку імені. Другий ієрогліф означає «ао» – синій, блакитний. У мене очі блакитні і на прапорі України теж є синій колір. Тому ми з тренером вирішили використати цей ієрогліф. І останній ієрогліф «нішікі». Я його також отримав від тренера свого, коли він ще виступав. Загалом у мене два ієрогліфи від мого тренера».

«Спершу я не був лідером»За понад три роки життя у Японії спортсмен взяв участь у 14 професійних турнірах.

23 листопада, у 15-му турнірі одного з прейпрестижніших змагань – Kyushu Basho – українець здобув перемогу над суперником із Монголії із вищим ранком – йокодзуною. Відтак отримав Кубок Імператора.

«Тренувався як завжди. Турнір триває 15 днів. Це не так, як в аматорському спорті, що один день, два дні і все закінчується. Два тижні ти постійно в цьому змагальному режимі, один поєдинок в день. Ти морально втомлюєшся і також тіло виснажується.

Було багато сильних суперників. Я не думав, що зможу виграти в цьому турнірі. Спершу я не був лідером турніру. Наприкінці мені вдалося трошки вибитися в лідери. А коли виграв, то відчув справжню радістю. Я був щасливий».

Перемігши Kyushu Basho, Данило встановив одразу декілька рекордів. Він став першим європейцем за майже вісім років і першим українцем, якому вдалося тріумфувати на цих змаганнях. Також він посів місце друге місце після японця Мікея Катеруфуджі, який здобув перемогу на змагання після десяти турнірів.

26 листопада 2025-го Японська асоціація сумо підвищила Аонішікі до другого найпрестижнішого рангу світового сумо – озекі. За японською традицією під час церемонії спортсмену вручили рибу тай (морського ляща), що символізує успіх борців.

За словами Данила, виший ранг надає вищу зарплатню, перельоти в першому класі та більше помічників.

Данило розповідає, що в Японії його перемогу сприйняли дуже позитивно. Наступна його ціль – отримати ранг йокодзуни, ще вищий за озекі.

«У сумо зазвичай немає різниці, з якої ти країни. Проте тут багато сильних монгольських борців, які вигравали кубки, ставали йокодзунами. Тому іноземці у сумо вже не дивують. Мене почали впізнавати на вулиці, дуже багато людей просять сфотографуватися або автограф.

Наступного року хотів би виграти два турніри підряд і отримати звання йокодзуни. Але це доволі важко. Історії сумо вже понад півтори тисячі років, а йокодзун всього 75, озакі – близько 270 людей».

Данило Явгусишин – не єдиний українець, який уже відзначився в японському сумо. У 2023 році до дивізіону потрапив мелітополець Сергій Соколовський (Шіші Масару – борцівське ім’я).

У 2025-му Данило та Сергій вперше в історії України зійшлися у поєдинку такого високого рівня, повідомляла Українська федерація сумо.

Загалом Японія роками мала імідж закритої для біженців країни. Станом на грудень 2023-го, за даними імміграційного агентства держави, за останні 40 років притулок отримали 915 осіб із понад 87 тисяч заявок. Це – трохи більше 1%. Після початку повномашстабної війни Росії в Україні країна вранішнього сонця надала прихисток понад 2,5 тисячі українцям. А це – майже втричі більше, ніж кількість мігрантів із усіх інших країн разом узятих за останні десятки років.