“23 грудня 2025 року народні депутати України Фріс Ігор Павлович, Матусевич Олександр Борисович, Власенко Сергій Володимирович, Зуб Валерій Олексійович, Янченко Галина Ігорівна подали до Верховної Ради України законопроєкт № 14325 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення підстав та порядку арешту нерухомого майна. Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального”, — повідомляє: ua.news
23 грудня 2025 року народні депутати України Фріс Ігор Павлович, Матусевич Олександр Борисович, Власенко Сергій Володимирович, Зуб Валерій Олексійович, Янченко Галина Ігорівна подали до Верховної Ради України законопроєкт № 14325 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення підстав та порядку арешту нерухомого майна.
Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення підстав та порядку арешту нерухомого майна» (далі – проєкт Закону) розроблено з метою законодавчого врегулювання посилення правових засад захисту прав власників або володільців нерухомого майна при розгляді питань щодо накладення арешту на належне їм нерухоме майно у кримінальному провадженні.
Автори проєкту Закону переслідували мету створити передумови для посилення правових засад захисту прав власників або володільців нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) при розгляді питань щодо накладення арешту на належне їм нерухоме майно у кримінальному провадженні, що дозволить унеможливити повторне звернення з клопотанням про арешт майна за відсутності нових підстав та доказів необхідності накладення такого арешту.
Проте, незважаючи на позитивні наміри авторів законопроєкту, у разі його прийняття у запропонованій редакції, в законодавстві не буде забезпечено належного правового регулювання арешту нерухомого майна, в тому числі, через наявні прогалини в законодавстві.
Як є станом на зараз?
Участь третьої особи під час розгляду клопотання про арешт її нерухомого майна не обов’язкова. Права та обов’язки третьої особи виникають з моменту звернення тільки прокурора до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.Допускаються випадки подання повторних клопотань про арешт майна без вимоги зазначення в клопотаннях нових обставин чи доказів (якщо попереднє клопотання залишено без задоволення).
Строк арешту нерухомого майна третьої особи не обмежений. Арешт діє на весь час досудового розслідування та судового розгляду, до його скасування ухвалою слідчого судді, суду чи постановою прокурора (у випадку закриття кримінального провадження). Скасування арешту майна можливе за клопотанням сторони захисту або третьої особи (власника майна чи його представника), але без автоматичного механізму за спливом строку арешту. Арешт майна третіх осіб можливий за наявності підстав збереження речових доказів, але на практиці він часто дуже тривалий без жодних обмежень в часі.
Що пропонується?
Проєктом Закону пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачити, що:
1) розгляд клопотання про арешт нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) третьої особи під час досудового розслідування здійснюється за участі третьої особи або її представника (нова частина восьма статті 64-2 КПК України);
2) у разі відмови в задоволенні клопотання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження та/або скасування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор не має права повторно звертатися до слідчого судді, суду з клопотанням про застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження, якщо у клопотанні не зазначені нові обставини та докази, які не розглядалися слідчим суддею, судом (нова частина восьма статті 132 КПК України);
3) у кримінальному провадженні, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, накладення арешту на нерухоме майно (в тому числі земельну ділянку) третьої особи у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, здійснюється на підставі ухвали слідчого судді на строк не більше чотирьох місяців, який може бути продовжений у межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цією главою.
У такому випадку в ухвалі про накладення арешту слідчий суддя зобов’язаний визначити строк дії такого арешту (нова частина тринадцята статті 170 КПК України);
4) неприбуття власника або володільця нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) або їх представника не перешкоджає розгляду клопотання про арешт нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки), якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду клопотання та не повідомили про поважні причини свого неприбуття (новий абзац другий частини першої статті 172 КПК України);
5) повторне подання клопотання про арешт нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) можливе лише при виникненні нових обставин та доказів, які свідчать про необхідність накладення арешту, та які не розглядалися слідчим суддею, судом (нова частина п’ята статті 172 КПК України);
6) за клопотанням третьої особи арешт нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) третьої особи може бути також скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому жодній особі не повідомлено про підозру, у разі, якщо строк дії такого арешту сплив (або не був визначений в ухвалі слідчого судді про арешт) та арешт на вказане майно не був продовжений в порядку, передбаченому цією главою (новий абзац третій частини першої статті 174 КПК України).
Правові наслідки прийняття законопроєкту
Незважаючи на бажання авторів довести необхідність прийняття цього законопроєкту в запропонованій редакції, а також його винятковість у врегулюванні ряду питань, варто зазначити наступне.
Ще в лютому 2016 року Верховна Рада України ухвалила ряд законів, які входили до так званого «безвізового пакету», необхідного для скасування візового режиму з Європейським Союзом. Серед цих законів був і Закон № 1019-VIII від 18.02.2016, який стосувався удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації. Вказаним законом Кримінальний процесуальний кодекс України було доповнено статтею 64-2, яка викликала чимало дискусій в системі українського судочинства, зокрема, щодо колізії з іншими нормами КПК України та неоднозначністю судової практики.
Основна проблема статті 64-2 КПК України полягала у частині другій вказаної норми Закону, якою поспіхом було закріплено, що «права та обов’язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна» (зі змінами оригінального тексту від 17.07.2024, через недоліки технічного характеру).
Таким чином, з клопотанням про арешт майна особи, яка не набула статусу підозрюваного або обвинуваченого, може звертатися тільки прокурор, а не як було раніше – слідчий за погодженням з прокурором, або ж прокурор особисто. Однак, на практиці, більшість працівників правоохоронних органів ігнорували вказану частину статті 64-2 КПК України та посилалися на частину першу статті 171 КПК України, згідно з якою, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором , а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.
Крім того, згідно з пунктом пʼятим частини другої статті 40 КПК України, слідчий уповноважений звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі арешту майна.
В судовій практиці не було сформовано однозначної позиції щодо колізії вказаних норм законодавства, а тому суди, нерідко, приймали рішення про повернення клопотань про арешт майна третіх осіб для усунення недоліків, а саме звернення особисто прокурора з відповідним клопотанням.
Апеляційні суди також нерідко ставали на сторону власників майна та скасовували рішення слідчих суддів про арешт майна, посилаючись на відсутність у слідчих повноважень щодо звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, навіть за умови погодження його з прокурором.
Запропонований проєкт Закону покликаний нарешті врегулювати вказане питання і доповнити частину другу статті 64-2 КПК України правом звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна третіх осіб не лише прокурора, а і дізнавачем, слідчим за погодженням з прокурором.
Таким чином, законопроєкт усуває суперечність між статтями 64-2, 171 та 40 КПК України, дозволяючи слідчому та дізнавачу (за погодженням з прокурором) подавати клопотання про арешт майна третіх осіб, а не лише прокурору.
Однак, варто зауважити, що для повноти запропонованих змін до частини другої статті 64-2 КПК України, автори проєкту Закону забули внести зміни до частини сьомої вказаної статті. Так, станом на зараз, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт та його представник зобов’язані прибувати за викликом до прокурора та суду . Вказану норму слід також доповнити і іншими субʼєктами, які здійснюють виклик, а саме – дізнавачем, слідчим, слідчим суддею.
Аналогічно і пункт третій частини сьомої статті 64-2 КПК України щодо надання дозволу третім особам на розголошення відомостей, які становлять охоронювану законом таємницю варто доповнити не лише існуючими субʼєктами (прокурором та судом), а і дізнавачем, слідчим та слідчим суддею.
Отже, в проєкті Закону автори доповнюють частину другу статті 64-2 КПК України субʼєктами звернення з клопотаннями про арешт майна, але ігнорують необхідність змін до частини сьомої вказаної статті, щодо необхідності включити слідчого, дізнавача та слідчого суддю до повноважень прокурора і судді щодо здійснення викликів і надання дозволів на розкриття таємниці.
Також автори законопроєкту пропонують доповнити статтю 64-2 КПК України частиною восьмою, в якій додатково вказати, що розгляд клопотання про арешт нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки) третьої особи здійснюється за її особистої участі або ж її представника. Вказана гарантія теоретично зобовʼязує суддів та слідчих суддів вживати всіх можливих заходів щодо належного повідомлення власників нерухомого майна (в тому числі земельної ділянки), які не мають статусу підозрюваного (обвинуваченого), про дату, час та місце розгляду клопотання про арешт майна, для належної реалізації їх прав.
Водночас, на практиці, нерідко зустрічаються випадки, коли секретарі судових засідань просто складають довідки про спробу повідомлення учасника провадження за допомогою телефонного дзвінку з робочого номеру телефону, зазначаючи що власник майна не взяв слухавку. Такої довідки цілком достатньо для визнання судом «вжиття всіх можливих заходів» для належного повідомлення учасника провадження, що не перешкоджає розгляду клопотання без його участі.
Аналогічна гарантія «належного» повідомлення власників нерухомого майна авторами законопроєкту додатково закріплена і в запропонованих змінах до частини першої статті 172 КПК України.
Враховуючи викладене, нова частина восьма статті 64-2 КПК України вимагає особистої участі третьої особи або її представника при розгляді питання про арешт нерухомості, але, на практиці, належне повідомлення часто формальне і не призводить до проінформованості власників майна.
Крім того, у вказаному проєкті Закону авторами пропонується доповнити статтю 132 КПК України частиною восьмою, в якій заборонити правоохоронцям повторно звертатися до слідчого судді, суду з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у випадку відмови в задоволенні попереднього клопотання, без зазначення додаткових доказів чи обставин, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
Вказана норма не є новелою для кримінального процесуального законодавства і вже застосовується щодо повторних клопотань про проведення обшуків у частині шостій статті 234 КПК України. Так, згідно з вже діючою вказаною нормою КПК України, у разі відмови у задоволенні клопотання про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчий, прокурор не має права повторно звертатися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на обшук того самого житла чи іншого володіння особи, якщо у клопотанні не зазначені нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею.
З жовтня 2017 року у правоохоронців вже сформувалася практика повторного звернення з обшуками після відмов слідчими суддями, яка полягає в ігноруванні вищевказаних вимог КПК України. Слідчі судді, до яких находять повторні клопотання про проведення обшуків, не завжди знають що у попередньому клопотанні слідчого чи прокурора було відмовлено, оскільки про це умисно не зазначається правоохоронцями в тексті клопотання. Винятками з цього правила є повторний розподіл таких клопотань в одному кримінальному провадженні на одного і того ж слідчого суддю, що слугує запобіжником від процесуальних маніпуляцій правоохоронців щодо ігнорування вказаних вимог КПК України.
Додатково автори законопроєкту вирішили продублювати заборону повторного звернення з клопотаннями про арешт нерухомого майна і в частині пʼятій статті 172 КПК України, зокрема, у разі спливу строку дії ухвали про накладення арешту на нерухоме майно.
Підсумовуючи вказані зміни, варто зазначити, що запропонована частина восьма статті 132 КПК України хоч і забороняє правоохоронцям повторне звернення з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження без зазначення нових доказів чи обставин (аналогічно до обшуків), але існуюча практика показує, що правоохоронці часто ігнорують подібні обмеження.
Визначення в новій частині тринадцятій статті 170 КПК України максимального строку арешту нерухомого майна в чотири місяці (з можливістю продовження в межах строку досудового розслідування) є найбільш цікавою зміною запропонованого законопроєкту. Однак, практична реалізація вказаної норми викликає більше питань, ніж відповідей.
Державні реєстратори не мають механізму накладення арешту на нерухоме майно (в тому числі земельні ділянки) на певний строк. Також система Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не має технічної можливості автоматичного скасування арешту майна, після спливу строків, зазначених в судових рішеннях.
Автори законопроєкту пропонують вирішення цієї проблеми в новому абзаці третьому частини першої статті 174 КПК України, шляхом подання третьою особою до слідчого судді клопотання про скасування арешту майна у разі, якщо строк дії такого арешту сплив (або не був визначений в ухвалі слідчого судді про арешт) та арешт на майно не був продовжений.
Водночас, автори законопроєкту забули у запропонованих змінах до частини першої статті 174 КПК України вказати на можливість подання вказаного клопотання про скасування арешту майна не лише до слідчих суддів, а й до суду після закінчення досудового розслідування.
Прийняття законопроєкту в запропонованій редакцій створює правову невизначеність при спробі власників нерухомого майна скасувати арешт після спливу дії арешту і закінчення досудового розслідування, адже з відповідним клопотанням треті особи мають право звертатися лише до слідчого судді, а не суду. Водночас слідчі судді не мають повноважень щодо розгляду таких клопотань після направлення кримінального провадження до суду.
Тобто, хоч авторами законопроєкту і передбачено можливість подання третьою особою клопотання про скасування арешту нерухомого майна після спливу строку, зазначеного в судовому рішенні, але не враховано можливість звернення з відповідним клопотанням не лише до слідчого судді, а і до суду після завершення досудового розслідування, що створює правову невизначеність.
Як висновок, прийняття цього законопроєкту має позитивну складову щодо забезпечення проінформованості осіб – власників нерухомого майна про вирішення в суді питання про його арешт. Однак, в цілому, законопроєкт потребує доопрацювання, для усунення суттєвих прогалин та недоліків, які можуть ускладнити його практичне застосування.
Михайло Яковчук, адвокат АО Barristers
