Президент без харизми. Чим запам’ятається Ніколас Мадуро, що пройшов шлях від водія автобуса до лідера...

Підпис до фото, Ніколас Мадуро, архівне фото

• • Author, Відділ новин
  • Role, ВВС News Україна
• 50 хвилин(и) тому

Водій автобуса та профспілковий активіст Ніколас Мадуро був вірним прихильником венесуельського лідера Уго Чавеса. Він продовжив його політику та став наступником. Хоча і не був публічним політиком за покликанням.

За 13 років на посаді він не зміг вивести країну з бідності та поліпшити економічний стан, натомість його режим посадив за ґрати сотні політв’язнів, а сам Мадуро отримав звинувачення у наркотрафіку.

Він робив ставку на Росію та Китай, але обидві держави не зробили нічого, щоб запобігти його захопленню американськими спецсилами.

Венесуела проти “Диявола”

Кінець вересня 2006 року. У Нью-Йорку – тиждень ООН. 43-річного Ніколаса Мадуро всього кілька тижнів тому призначили на посаду міністра закордонних справ Венесуели. Він бере участь у 61 сесії генеральної асамблеї. Його начальник, президент Уго Чавес, виступає з трибуни наступного дня після американського лідера Джорджа Буша.

Цей виступ пізніше процитували всі світові ЗМІ: не щодня один президент називає іншого “дияволом”, “брехуном” і “тираном” із трибуни ООН.

“З цієї трибуни президент США, пан, якого я називаю дияволом, говорив так, ніби володіє світом”, – охарактеризував Чавес виступ Буша.

Ніколас Мадуро аплодував.

Підпис до фото, Уго Чавес сам вибрав Мадуро своїм наступникомЧерез кілька днів Мадуро повертався додому з аеропорту імені Джона Кеннеді. За версією, яку він пізніше озвучував журналістам, під час огляду у нього забрали документи та посадковий талон, відвели до окремої зони, де протримали півтори години. Міністр наполягав, що відмовився проходити принизливу процедуру особистого огляду, тому його не хотіли пускати на літак, доки не втрутилася венесуельська делегація.

Мадуро критикував американців, назвавши подію порушенням міжнародного права та ігноруванням його дипломатичного статусу.

США перепросили за інцидент. Вони пояснили, що Ніколас Мадуро з’явився на рейс лише за пів години до вильоту, купив квиток за готівку, а під час перевірки спочатку не ідентифікував себе як дипломата.

Для Мадуро і Чавеса інцидент в аеропорту став можливістю представити ситуацію в такому світлі, ніби це стало помстою Буша за промову в ООН.

“Це провокація з боку містера Диявола”, – говорив Чавес.

2006-го Венесуела якраз вела кампанію за непостійне місце в Раді безпеки ООН. Представляти Латинську Америку в Раді безпеки хотіла і Гватемала.

Це суперництво набуло ідеологічного характеру після виступу Уго Чавеса — він представляв Венесуелу як голос пригноблених країн, що розвиваються, проти імперіалістичних амбіцій США. Тож не дивно, що адміністрація Буша підтримувала Гватемалу.

Чавес і Мадуро програли цей раунд, але погодилися на компромісний варіант, коли місце дісталося Панамі.

Мадуро як спадкоємець чавізму (політична ідеологія лівого спрямування, на основі ідей та практики Уго Чавеса,ю) регулярно використовував США як образ зовнішнього ворога, навколо якого зручно мобілізувати прихильників і пояснювати внутрішні проблеми Венесуели.

Підпис до фото, Мітинг у Венесуелі у 2017 роціНа відміну від Чавеса, який вмів своїми ораторськими здібностями достукатися до людей, Мадуро відомий погано підготовленими промовами та обмеженим словниковим запасом.

У Венесуелі часто згадують історію, що стала мемом: під час публічного виступу Мадуро хотів використати аналогію з Ісусом, який примножив п’ять хлібин і дві риби (в іспанській — panes і peixes), нагодувавши ними тисячі людей. Але Мадуро переплутав слова panes і penes, тому, за його версією, Ісус примножив пеніси.

Утримання влади відбувається легше, якщо намалювати перед внутрішньою аудиторією образ зовнішнього ворога. У своїх постійних виступах він перекладав відповідальність за колапс економіки та падіння рівня життя з власного уряду на “економічну війну” та змову Вашингтона, представляючи будь-який тиск ззовні — санкції, підтримку опозиції, спроби ввезення гуманітарної допомоги — як атаку на суверенітет.

Це довгий час дозволяло йому згуртовувати лояльне ядро ​​навколо пам’яті про Чавеса та ідею “оточеної фортеці”, демонізувати внутрішню опозицію як “маріонеток США” та виправдовувати репресії необхідністю обороняти країну.

Профспілка замість рок-музики

Рано-вранці 27 лютого 1989 року на ключових транспортних вузлах у Гуаренасі — місті-супутнику Каракаса — почалися локальні протести. Слідом за зростанням вартості палива на 100% перевізники спробували підняти тарифи на проїзд: нерідко вищі за той рівень, про який формально домовилися з владою. Пасажири, переважно студенти, були проти такого рішення та заблокували рух транспорту.

Загалом через півтори години протестувальники вже підпалювали автомобілі та грабували торгові центри — поліція була безпорадною. На момент, коли на місце прибула національна гвардія, у Каракасі вже з’явилися барикади, люди перекривали дороги, закидали камінням магазини. На вулицях лунала стрілянина. Протестувальники гальмували вантажівки з продовольством і просто на місці роздавали їжу в натовпі.

Лише наступного дня влада нарешті звернулася до населення, а незабаром президент Карлос Андрес Перес запровадив військовий стан і комендантську годину. Армія відповіла жорстко, якщо не сказати, жорстоко, особливо в робочих районах Каракаса. Про реальну кількість жертв сперечаються досі: офіційно називалася цифра 276 осіб, неофіційно говорили про кілька тисяч. Тисячі були поранені та затримані.

На момент подій Ніколасу Мадуро було 26 років. За його власними спогадами, він тоді був активістом венесуельської лівої партії “Соціалістична ліга” (Liga Socialista) і підтримував зв’язок між районними та студентськими мережами в Каракасі. Незалежних свідчень про те, чим саме займався Мадуро під час погромів, немає.

Підпис до фото, Акція протесту у ВенесуеліНіколас Мадуро виріс у родині з невеликими статками. Його батько був залучений до профспілкового середовища та підтримував лівих.

Юний Ніколас почав цікавитися політикою ще у школі, ставши головою місцевого органу самоврядування — учнівської спілки.

“Він виступав на загальних зборах, говорив про права учнів тощо. Він говорив мало і не закликав до будь-яких дій, але те, що він говорив, зазвичай знаходило відгук”, — згодом згадувала Грисель Рохас, колишня однокласниця Мадуро, яка стала директором цієї школи.

У підлітковому віці Мадуро був шанувальником рок-музики, особливо любив гурт Led Zeppelin, і, подейкують, навіть хотів грати у рок-гурті.

Немає свідчень, що Ніколас закінчив школу. Вищої освіти в нього також немає. Натомість у віці 24 років Мадуро вирушив на річний курс політпідготовки до Гавани, до школи, пов’язаної із спілкою комуністичної молоді Куби.

Мадуро, ймовірно, краще б виглядав у ролі прагматичного перемовника, ніж харизматичного лідера, писало видання The Guardian, але натомість він вступив до лав ліги і влаштувався на роботу водієм автобуса в компанії Caracas Metro, де пішов шляхом батька і заснував одну з перших неформальних профспілок у компанії.

Благословення від птиці

16 грудня 1993 року Ніколас Мадуро вперше приїхав до Уго Чавеса у в’язницю в компанії профспілкових лідерів.

За спогадами Мадуро, вони хотіли зрозуміти подальшу стратегію Чавеса. Мадуро ставився до цієї зустрічі як до моменту, коли він сам приніс Чавесу особисту присягу:

“Того дня […] я дав йому духовне зобов’язання — я йтиму за цією людиною, куди б вона не пішла”.

Підполковник Уго Чавес був у в’язниці після невдалої спроби військового перевороту, організованого 4 лютого 1992 року.

Попри провал, Чавес тоді став загальнонаціональною постаттю — його виступ показали по телебаченню, а його фраза, сказана військовим і прихильникам, — дотепер, los objetivos que nos planteamos no fueron alcanzados (“Поки що поставленої мети досягти не вдалося”) — закріпилася в умах громадян Венесуели, які побачили в цих словах готовність.

Підпис до фото, Чавес і МадуроПоки Чавес був ув’язнений, Мадуро домагався його звільнення, неодноразово виходив на вулиці з цією вимогою. Так він познайомився із Силією Флорес — юристкою, яка брала участь у захисті Чавеса. Пізніше Флорес стане дружиною Ніколаса Мадуро.

Після провалу путчу Чавес провів за ґратами майже два роки — і 1994-го новий президент Рафаель Кальдера амністував Чавеса на тлі популярності політика. Вже 6 грудня 1998 року Чавес виграв президентські вибори — колишній ув’язнений стає главою держави.

За версією Мадуро, у 1994 році Уго Чавес покликав його до національного керівництва Революційного боліваріанського руху — 200 (MBR-200), заснованого Чавесом. Поступово Ніколас Мадуро перейшов із вуличної політики у формальну, виграв 1998 року місце в парламенті і став одним із найпомітніших захисників політики президента.

Мадуро працював у законодавчій владі майже весь перший цикл президентства Чавеса, піднявся до голови Національної асамблеї, а згодом став міжнародним голосом — міністром закордонних справ.

За Чавеса Венесуела одночасно розширила соціальну державу і звузила політичний простір.

На тлі нафтових доходів та різкого зростання держвидатків влада запустила масштабні соцпрограми, і бідність у країні знизилася. Але паралельно зростала поляризація, а інститути, які мали стримувати владу, слабшали: за Чавеса підривалася незалежність судів, посилювався тиск на медіа, профспілки та громадський сектор, а політична дискримінація стала визначальною рисою періоду. До кінця його правління економіка залишалася нафтозалежною, а інфляція високою.

5 березня 2013 року державне телебачення Венесуели перервало ефір: Ніколас Мадуро, тоді віцепрезидент, вийшов до камер і оголосив про смерть Уго Чавеса через тривалу боротьбу з онкологією.

Мадуро став тимчасовим виконувачем обов’язків лідера країни. Готуючись до виборчих перегонів, він розповідав, як покійний Чавес з’явився до нього в образі птаха і благословив. Під час передвиборчих мітингів Мадуро навіть почав насвистувати, як птах, вкотре ставши героєм мемів у соцмережах.

Радники Мадуро рекомендували йому перестати насвистувати, але політик проігнорував їх і на черговому виступі з’явився в солом’яному капелюсі з прикріпленим на ньому птахом.

І хоча в соцмережах подейкували, що кандидат у президенти збожеволів, для Мадуро це була можливість нагадати населенню, що він продовжувач політики Чавеса.

Чесні вибори для нечесних

У липні 2024 року громадяни Венесуели в самій країні та за кордоном з ночі вишиковувалися в черзі — голосувати на президентських виборах. Перші конфлікти почалися одразу після відкриття дільниць – у посольствах та консульствах Венесуели. Люди, які відстояли в черзі, не могли знайти себе у списках виборців.

Всього до цього часу з країни виїхали близько 7,8 млн осіб, мінімум половина з них мала право голосу. Але до списку виборців потрапили лише 68 тис. осіб. Венесуельським емігрантам — а серед них упевнена більшість — це противники Ніколаса Мадуро — просто не дали проголосувати.

Наступного дня Ніколас Мадуро оголошував себе переобраним президентом та називав виборчу систему країни “прикладом для всього світу”.

Водночас поліція та “колективос” — проурядові збройні формування — били та затримували опозиційних активістів.

Загальні президентські вибори щоразу були для Ніколаса Мадуро важким випробуванням. Він прийшов до влади як офіційно названий наступник Уго Чавеса, не маючи й частки його харизми. І потрапив у пастку, яку йому мимоволі сам Чавес і організував — річ у тому, що виборча система Венесуели справді одна з найдосконаліших у світі.

Підпис до фото, Акція протесту проти переобрання Мадуро президентом у 2024 роціКожен виборець спочатку голосує у спеціальному терміналі, його особистість підтверджується біометрією – скануванням великого пальця руки. Потім термінал видає йому паперовий бюлетень, його треба опустити до скриньки. Термінал видає результат одразу після закінчення голосування, підрахунок традиційних бюлетенів відбувається під контролем спостерігачів.

Уго Чавесу ця система була потрібна для того, щоб ніхто у світі не засумнівався у його перемозі. А за його наступника Мадуро весь світ кілька разів міг переконатися — він не такий популярний політик.

Перші вибори 2013 року Ніколас Мадуро ледве переміг. Його суперник, кандидат від опозиції відстав із різницею в 1,5%. Вибори 2018 року дали йому понад 60% голосів, але на тлі бойкоту з боку опозиції та арештів її лідерів. Результати відмовилися визнавати Бразилія та Аргентина, США та країни Євросоюзу.

На виборах у липні 2024 року штаб опозиційного кандидата Едмундо Гонсалеса Уррутії опублікував результати підрахунку приблизно 80% голосів, і тоді суперник Мадуро набирав 67%. Проте переможцем оголосили чинного президента.

Глава його виборчого штабу Хорхе Родрігес (виступаючи перед журналістами, він чомусь був у спортивному костюмі з олімпійськими кільцями) заявив, що вибори стали остаточною поразкою агресорів. 10 січня 2025 року пройшла інавгурація Мадуро.

Після оголошення підсумків президентських виборів і протестів, що відбулися, влада розгорнула масштабні затримання. Сам уряд заявляв про більш ніж дві тисячі затриманих, а Мадуро публічно описував учасників протестів як “терористів” та “злочинців”.

Серед затриманих та заарештованих були не лише учасники вуличних протестів, а й ті, хто висловлювався у соцмережах, у тому числі неповнолітні.

За оцінкою правозахисної організації Foro Penal, наразі у Венесуелі у в’язницях перебувають понад 800 політв’язнів.

Наркотрафік високого рівня

У січні 2026 року в головній газеті Колумбії El Tiempo вийшла колонка її головного редактора Джона Торреса, експерта з наркоторгівлі та правосуддя.

“Дані США розкривають правду, відому всім у Колумбії, крім тих, хто керує [офіційним] розслідуванням: Чавес, а пізніше і його наступник Мадуро, вступили в союз з партизанами [повстанського угруповання] ФАРК [і її лідерами] Маркесом і Тимошенком, щоб постачати їм зброю та забезпечувати маршрути для операцій із торгівлі кокаїном. Від цього вони отримували мільйони доларів прибутку”, – писав Торрес.

У 25-сторінковому обвинувальному висновку, розсекреченому США після захоплення Ніколаса Мадуро, справді йдеться про те, що “протягом останніх 25 років він використав своє становище та громадську довіру для того, щоб корумпувати державні інститути та ввезти до США тонни кокаїну”.

У документі сказано, що Мадуро, його родичі та наближені мали справу з колумбійськими та мексиканськими наркокартелями, венесуельською бандою “Потяг Арагуа” та багатьма іншими. Під їхнім прикриттям наркотики доставлялися транзитом через країни Карибського басейну до США.

Підпис до фото, Венесуельські військові у джунгляхПерший великий епізод, який розгляне суд у Нью-Йорку, стосується 2006–2008 років, коли Мадуро, ще бувши міністром закордонних справ, нібито санкціонував видачу дипломатичних паспортів торговцям, а самі наркотики потрапляли до США як дипломатичний вантаж.

Другий епізод — це спроба ввезти до США 5,5 тонни кокаїну, вантаж затримала мексиканська влада. Третій епізод пов’язаний із племінниками дружини Мадуро – Силії Флорес. Їх затримали восени 2015-го на Гаїті та засудили за спробу контрабанди кокаїну у США.

Американське управління боротьби з наркотиками (DEA) стверджувало, що племінники планували витратити отримані кошти на виборчу кампанію Силії Флорес до законодавчих зборів Венесуели — Національної асамблеї.

Поки що невідомо, чи обмежиться справа лише цими епізодами — у документі перераховано ще кілька, але без подробиць — і чи вони будуть доведені. Наприклад, агентство AP пише, що США немає серйозних доказів зв’язків Мадуро з бандою “Потяг Арагуа”.

При цьому Джон Торрес у своїй колонці наводить багато інших прикладів причетності керівництва Венесуели до наркоторгівлі.

Син Ніколаса Мадуро — теж Ніколас, у Венесуелі його називають Ніколасіто чи “Принц” — зустрічався з лідерами наркокартелів у Медельїні, а давній політичний соратник президента Венесуели Діосдадо Кабельйо особисто багато разів їздив на кордон між країнами — контролювати наркотрафік.

А за даними розслідування The Wall Street Journal, до транзиту наркотиків через Венесуелу в США причетна ціла мережа генералів національної армії.

Серед можливих покарань, якщо причетність Мадуро та його дружини до наркоторгівлі буде доведена, їх очікує термін аж до довічного, конфіскація активів і штрафи.

Стратегічний партнер не прийде на допомогу

“У бесіді з журналістом Павлом Зарубіним, опублікованою в його Telegram-каналі, лідер високо оцінив обговорення співпраці між державами. Це була неймовірна, виняткова зустріч, – сказав лідер Венесуели”, – у такому ключі російські провладні ЗМІ зазвичай описували співпрацю Мадуро з Володимиром Путіним.

Підпис до фото, Мудуро і ПутінДружбу з Путіним Мадуро успадкував від Уго Чавеса і за всі минулі роки не дав приводу сумніватися в ній — нехай це і не завжди підкріплювалося економічно.

З геополітичного погляду Венесуела була для Росії стратегічним партнером, одним із головних у всьому регіоні. З економічної — Венесуела купувала у Росії зброю та надавала доступ до своїх нафтових запасів.

У травні 2025-го Мадуро та Путін підписали договір про стратегічне партнерство (такі ж після початку війни з Україною Росія уклала з Китаєм, Сирією та Іраном). У листопаді 2025-го Венесуела продовжила на 15 років роботу спільних підприємств у галузі нафтовидобутку.

Втім, ця співпраця не принесла Росії великої вигоди. Ще в 2019 році Reuters опублікувало розслідування, з якого випливало, що “Роснефть”, що прийшла на американський ринок, у партнерстві з венесуельським монополістом PDVSA втрачає там сотні мільйонів доларів.

Причина й у тому, що розробка виявилася складною та не такою перспективною. А також і в корупції — Reuters пише, що PDVSA витратила мільйони доларів на “соціальні проєкти” у віддаленому районі країни, де мешкають лише кілька сотень людей.

2020 року “Роснефть” згорнула всі свої венесуельські проєкти — під загрозою американських санкцій за торгівлю з режимом у Каракасі. Формально компанія продала свої активи не названій під час угоди структурі, яка “на 100% належить уряду Російської Федерації”. Про подальшу вигоду співпраці з Венесуелою у нафтовій сфері не повідомлялося.

Підпис до фото, Нафтовий завод у ВенесуеліЗа даними Reuters, у період з 2005 по 2017 рік Москва продала Каракасу зброю на суму понад 11 млрд доларів, а також надала кредити на суму близько 17 млрд. Мадуро відповідав на цю підтримку нематеріально — він став одним із небагатьох світових лідерів, хто визнав Крим частиною Росії, а потім підтримав російське вторгнення в Україну.

Востаннє Путін і Мадуро розмовляли телефоном 11 грудня 2025-го, російський президент висловлював солідарність. При цьому в жовтні, пише The Washington Post, Мадуро просив поставити до Венесуели безпілотники, ракети і радари. Прохання залишилося не виконаним.

Із поваленням Мадуро Москва зробити нічого не змогла. Як нічого їй не вдалося зробити і при поваленні Башара Асада в Сирії в 2024 році, і при атаці роком пізніше Ізраїлю та США на ядерні об’єкти ще одного “стратегічного партнера” — Ірану.

МЗС Росії рішуче засудило операцію США і зажадало випустити венесуельського президента на волю.

Старшому директору Євразійського центру Атлантичної ради та колишньому послу США в Україні Джону Гербсту знадобилося кілька літер, щоб прокоментувати ці заяви.

“І все?” – написав він у своїй статті. На думку Гербста, Москва просто не має ресурсів на будь-яку серйознішу відповідь. Та й Путін на тлі спроб Трампа зупинити війну в Україні не хоче витрачати свій політичний капітал на Венесуелу.

* * *

Ніколас Мадуро та Силія Флорес поки що перебувають у центрі тимчасового утримання в нью-йоркському Брукліні.

У цьому центрі до них на вироки чекали, зокрема, колишній президент Гондурасу Хуан Орландо Ернандес (у червні 2025-го отримав 45 років за наркоторгівлю, але його помилували), колишній міністр громадської безпеки Мексики Хенаро Гарсія Луна (38 років за отримання хабарів від наркокартелів), мексиканський наркобарон Хоакін “Ель Чапо” Гусман (довічний термін без права на дострокове визволення).

Мадуро та його дружина категорично відмовилися визнавати провину в інкримінованих злочинах.