Чи можна змінити свій характер і як це зробити

• • Author, Лорі Кларк
  • Role, BBC
• 42 хвилин(и) тому

Раніше вчені вважали, що риси особистості неможливо змінити, проте нові дослідження свідчать, що це можна зробити й навіть досить швидко. Журналістка Лорі Кларк спробувала і розповідає про свій досвід.

Кілька місяців тому я помітила дивний настирливий свербіж у руці. Я одразу згадала статтю про загадковий синдром, такий нестерпний, що люди роздирали собі шкіру до крові, і вирішила, що це сталося і зі мною.

Я схильна до таких висновків. Тому не дивно, що в нещодавньому тесті на особистість, який я пройшла онлайн, показник невротизму був у мене вищий, ніж у 85% людей.

Я невротик з підліткового віку, коли пережила свою першу панічну атаку. З віком стає трохи легше – я навчилася менше себе критикувати, намагаюся не перейматися через кожну соціальну взаємодію та різні проколи, які стаються з кожним.

Тоді редактор запропонував мені цікаве завдання: чи хотіла би я спробувати змінити деякі риси свого характеру, спираючись на нові дослідження?

З огляду на те що ми ніколи не бачилися в житті, я не сприйняла це завдання особисто.

Найпоширенішою у психології є модель особистості, яка складається з п’яти аспектів – так звана “Велика пʼятірка”. Вона вимірює ваші показники за параметрами: відкритість, сумлінність, екстраверсія, приємність та невротизм.

Кожен з них далі поділяється на риси. Так, невротизм включає тривожність, надмірні роздуми та емоційну нестабільність, а екстраверсія – впевненість у собі та приязність.

Колись психологи вважали, що особистість людини важко контролювати.

Однак за останні кілька десятиліть науковці виявили, що люди з віком стають менш невротичними, більш сумлінними та поступливими.

Зараз дослідники вважають, що ці зміни “є результатом як біологічного дозрівання, так і накопичення життєвого досвіду”, – каже Мір’ям Стігер, дослідниця змін особистості в Люцернському університеті прикладних наук і мистецтв у Швейцарії.

Науковці також переконані, що ми можемо посилити цей ефект за допомогою свідомого вибору.

Для мого власного експерименту у мене було лише шість тижнів. Спочатку я пройшла тест на особистість і зʼясувала, що крім захмарного невротизму, я також “відкрита до нового досвіду” – цей показник в мене був вищий, ніж у 93% людей.

Моя сумлінність також була дуже високою – не дивно, враховуючи, що я завжди була прагматиком і досі маю схильність до перфекціонізму.

Приємність у мене була непоганою, але не надто високою. Люди з високими балами за цим показником, як правило, уважні, схильні до співпраці, довірливі та популярні. У цій категорії я набрала 50%.

Я неохоче погодилася з висновком про те, що “підозріло ставлюся до інших”, і геть не погодилася з тим, що вмію “легко пробачати”.

Підпис до фото, Психологи зазвичай досліджують особистість людини за п’ятьма основними аспектами, хоча багато хто критикував цей підхід за спрощеність Мій невротизм, можливо, найгірше в моїй особистості, але це далеко не єдине, що я хотіла б змінити.

Як і багато інтровертів, я виросла з ідеалізованим образом екстраверта, сподіваючись, що колись зможу ним стати, але вже давно змирилася, що цього не буде.

Попри це, трохи більше екстравертності мені б не завадило, особливо з огляду на те, що я нещодавно переїхала до нового міста, де ми з партнером нікого не знаємо і намагаємось заводити друзів.

Зазвичай люди хочуть стати більш екстравертними та сумлінними, але водночас менш невротичними.

Я хотіла стати трохи більшим екстравертом, меншим невротиком і меншим перфекціоністом. Я також хотіла підвищити свій показник приємності, бо вважаю, що брак довіри до інших – це одна з речей, яка живить мій невротизм.

В одному експерименті 2019 року американські дослідники попросили студентів-учасників вибрати аспекти своєї особистості, які вони хотіли б змінити. А потім їм запропонували щотижневі завдання, “які б привели їхні думки, почуття та поведінку у відповідність до бажаних рис”.

Через 15 тижнів результати показали, що студенти змогли досягти невеликих, але статистично значущих змін у рисах свого характеру, включаючи екстраверсію, сумлінність та невротизм, але не у відкритості чи приємності. Ті, хто виконав більше завдань, зазнали найбільшої трансформації.

Дослідниця зі Швейцарії Мір’ям Стігер провела у 2021 році схожий експеримент за допомогою мобільного додатка. Учасникам також вдалося змінити свої показники в екстраверсії, сумлінності, невротизмі та приємності, але не у відкритості. Зміни зберігалися і після тримісячної перевірки.

Я склала собі список вправ, які мали стимулювати зміни обраних мною рис:

Зменшення невротизму: почніть медитувати щодня, регулярно ведіть щоденник вдячності, спробуйте протидіяти негативній думці позитивною – або просто запишіть думку та те, які почуття вона у вас викликає.

Підвищення екстраверсії: відвідуйте заходи, щоб познайомитися з новими людьми, привітайтеся з касиром у магазині, щиро розкажіть другу про своє життя.

Підвищення доброзичливості: зробіть невелику послугу комусь із ваших близьких. Якщо ви хочете сказати про когось щось не дуже приємне, скажіть навпаки позитивне. Якщо хтось робить щось дратівливе, придумайте три причини, які можуть пояснити поведінку людини (у неї був поганий день, а не вона погана людини).

Підвищення сумлінності: сплатіть рахунок, щойно його отримаєте, приберіть на своєму столі, складіть список своїх короткострокових та довгострокових цілей.

Підвищення відкритості: прочитайте щось про іноземну країну, сходіть на поетичний вечір, відвідайте музей чи галерею.

Ці вправи поєднують зміни мислення, а також допомагають протестувати нові моделі поведінки. Логіка полягає в тому, що якщо ви хочете стати кимось іншим, почніть думати та діяти як вони. Іншими словами: вдавайте, поки у вас не вийде.

Підпис до фото, Дослідження показують, що цілеспрямовані дії дійсно можуть допомогти людям змінити деякі риси своєї особистостіЯ думала, що зустрічі з незнайомцями стануть болісним втручанням у моє герметичне домашнє існування. Я уявляла, що мені доведеться цілими днями відходити після відвідування нового книжкового клубу. Але насправді все було навпаки. Чим більше заходів я відвідував, тим легше це ставало.

Я знову пішла на малювання з натури, яке мені сподобалося кілька місяців тому, але яке я кинула. Минулого разу під час перерви я стояла, сховавшись в телефоні, поки люди навколо ходили з келихами вина.

Цього разу я прийняла дружню позу і вважала спілкування з людьми напрочуд природним. На занятті йогою ближче до кінця мого шеститижневого експерименту я виявила, що роблю щось майже нечуване: я спонтанно почала розмову з людиною, яка була на килимку поруч.

Я також почала медитувати та вести щоденник вдячності майже щодня. Медитація виявилася одкровенням. Спочатку було майже неможливо заглушити гамір думок. Окрім класичних нав’язливих питань про те, що мені потрібно зробити сьогодні, у мене також невпинно роїлися думки про все навколо, поки я намагалася зосередитися.

Нестримний балакун за кермом мого розуму, здається, боявся, що його попросять на деякий час вийти з машини, а потім не дозволять повернутися.

Тоді мій партнер запропонував мені уявити це не як вихід з машини, а просто як вимкнення двигуна, і я перестала боятися тиші.

Щоб знизити невротизм, “ви маєте зосередитися на готовності людей переживати емоції”, каже Шеннон Зауер-Завала, доцентка психології в Університеті Кентуккі в США. Вона стверджує, що невротики хронічно уникають емоцій, а також критикують себе за те, що вони їх відчувають.

Зауер-Завала працює над цікавим підходом до лікування психічних розладів за допомогою втручань, спрямованих на особистість.

“Ефективніше зосередитися саме на невротизмі, а не на його наслідках – загальному тривожному розладі, соціальній тривозі, панічному розладі, розладах харчової поведінки тощо”, – каже вона. Поки що результати показують, що цей підхід працює.

Підпис до фото, Психологи колись вважали, що особистість людини змінити неможливо, але новіші дослідження це спростовують Невротизм – не єдиний вимір особистості, який може спричиняти психологічну вразливість.

Зауер-Завала каже, що високий рівень сумлінності може призвести до перфекціонізму, з чим я цілком погоджуюсь. Вправи, які Зауер-Завала пропонує для цього, викликають у мене мурашки по шкірі: “З’ясуйте, що є 80% вашої найкращої роботи, зробіть це, зупиніться на цьому і подивіться, що станеться”, – каже вона.

“Або надішліть електронного листа з хибодруком, йдіть з роботи щодня о п’ятій і ви побачите, що трагедії не станеться”.

Я зазвичай нав’язливо перевіряю будь-який звіт. Але дослухаючись до дослідниці, я намагаюся зупинитися й швидко відправляю новий звіт.

Майже одразу я помічаю у ньому кричущу помилку – тавтологію. Я відчуваю біль – ну ви розумієте! Але, звичайно, вона має рацію, це не має жодного значення, і я швидко про це забуваю.

До кінця шеститижневого експерименту я не відчуваю кардинальних змін, але в цілому почуваюся добре. Настав час повторно пройти тест.

Вже на початку я усвідомлюю, що деякі зміни таки відбулися. У відповідь на запитання, чи я “відкрита і комунікабельна людина”, раніше я б у жодному разі не погодилася.

Але тепер мені було важко заперечити, що протягом шести тижнів я спілкувалася з незнайомцями та цілком непогано почувалася. Тож, можливо, я все-таки комунікабельна. Дослідники мали рацію – певна поведінка може змінити ваше сприйняття себе.

Так, мені вдалося підвищити свої показники екстраверсії з 30% до 50%, а приємності – з 50% до 70%. Здавалося, що хороші думки про людей справді зробили мене більш позитивно налаштованою до людства.

Я також змогла помітно знизити свій рівень невротизму – з 83% до 50%. Але залишилася приблизно на тому ж рівні сумлінності та відкритості.

Протягом шести тижнів мене все ще мучили сумніви в собі та деякі безглузді навʼязливі страхи щодо здоровʼя. Але я змогла себе переконати, що це дрібниці, яким не обов’язково надавати якогось глибшого значення.

Щоденник вдячності нагадав мені, що незадовго до цього я знаходила позитивні речі, і, ймовірно, робитиму це знову.

Це, звичайно, було вкрай ненауковим дослідженням. Крім того, моє бажання змінитися переважно керувалося написанням статті. 

Крім того, я проходила повторний тест наступного дня після того, як побувала на новій зустрічі письменників, а напередодні повечеряла з другом. Я була на підйомі після нещодавніх соціальних успіхів і в доброму гуморі.

Якби я знову замкнулася в майже монастирській самотності й закинула ведення щоденника, чи могла б упродовж наступних місяців знову відкотитися назад? Цілком можливо.

Втім, мої результати загалом узгоджувалися з тим, що показали експерименти дослідників. Риси особистості зміщувалися в бажаному напрямку в середньому на половину – тобто з 50% до 65%–70%.

У спробі зробити дослідження більш обʼєктивним я попросила свого хлопця пройти тест разом зі мною на початку й наприкінці шести тижнів. Він був моєю “контрольною” групою, адже він нічого не робив, аби змінити свою особистість.

У підсумку його результати практично не змінилися: дуже високий невротизм, висока відкритість, середні показники доброзичливості й екстраверсії та низька сумлінність.

Утім, навіть при найефективнішому втручанні в особистість важливо не перебільшувати вплив.

Найбільші зміни, зафіксовані дослідженнями на сьогодні, є “величезними… за мірками дослідників”, – каже Брент Робертс, професор психології з Університету Іллінойсу.

“Але чи вони настільки ж великі для людини? Ймовірно, ні. Загалом здається, що більшість людей переважно залишаються такими самими”.

І хоча переважна більшість людей заявляє, що хотіла б змінити хоча б одну рису свого характеру, тих, хто докладає для цього зусиль, безумовно, дуже мало.

Коли мій хлопець дізнається про мої результати, він вражений.

“Тож я б теж міг змінитися, якби захотів?” – міркує він.

Він на мить замислюється, а потім додає: “Хоча мені цього не хочеться”.

Підписуйтеся на нас у соцмережах