Чи варто чекати падіння влади в Ірані? Авторитарні режими довго тримаються – а падають миттєво

Підпис до фото, Палаючий портрет верховного лідера Ірану під час протесту противників режиму у Швейцарії

• • Author, Джеремі Бовен
  • Role, Редактор ВВС з питань міжнародної політики
• 31 хвилин(и) тому

Як помирає авторитарний режим? Ернест Гемінгвей колись влучно зауважив про банкрутство: спершу воно відбувається поступово, а потім — раптово.

Протестувальники в Ірані та їхні прихильники за кордоном сподівалися, що ісламський режим у Тегерані вже дійшов до цього раптового зламу. Але все вказує на інше: якщо режим і справді занепадає, то поки що цей процес іде повільно, без різких переломів.

Останні два тижні заворушень стали серйозним випробуванням для іранської влади. Іранці й раніше не раз виходили на вулиці через гнів і розчарування, але нинішні протести відбуваються в зовсім іншому контексті — на тлі численних воєнних ударів по Ірану з боку Ізраїлю та США за останні два роки.

Та для звичайних іранців, яким дедалі важче прогодувати свої родини, головним джерелом невдоволення стали наслідки санкцій. У вересні іранська економіка зазнала нового удару: Велика Британія, Німеччина та Франція знову запровадили санкції, передбачені резолюціями ООН і скасовані після ядерної угоди 2015 року — домовленості, яка сьогодні фактично не діє.

У 2025 році інфляція цін на їжу перевищила 70%. Курс національної валюти — ріала — у грудні впав до рекордно низького рівня.

І все ж, попри колосальний тиск, під яким перебуває іранський режим, факти свідчать про інше: найближчим часом його крах малоймовірний.

Найважливіше те, що режиму й досі зберігають вірність силові структури. Від часів Ісламської революції 1979 року і протягом наступних десятиліть іранська влада доклала колосальних зусиль для вибудови розгалуженої, жорстокої та безжальної системи примусу й репресій.

Упродовж останніх двох тижнів силові структури режиму виконували накази стріляти у власних співгромадян просто на вулицях. У результаті протести зійшли нанівець — принаймні настільки, наскільки це взагалі можливо оцінити в умовах інформаційної блокади, яку підтримує влада.

КВІР і “Басідж” як опора режиму

Головну роль у придушенні протестів відіграє Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) — найвпливовіша структура в країні.

Його безпосереднє завдання — захист ідеології та політичної системи Ісламської революції, встановленої у 1979 році. Водночас КВІР підпорядковується напряму верховному лідеру — аятолі Алі Хаменеї.

За різними оцінками, у лавах КВІР близько 150 тисяч озброєних бійців. Він діє як паралельна структура поряд із регулярними збройними силами Ірану та водночас є одним із ключових гравців в іранській економіці.

Поєднання влади, грошей, корупції та ідеології, зосереджених у руках КВІР, робить цю організацію вкрай зацікавленою у збереженні чинної системи.

Підпис до фото, Марш “Басідж” у 2023 роціКВІР має допоміжну структуру — “Басідж”, добровільну воєнізовану організацію, яка стверджує, що в її лавах мільйони людей.

За деякими західними оцінками, активний склад “Басідж” не перевищує кількох сотень тисяч, але навіть це робить його надзвичайно потужною силою. Саме бійці “Басідж” перебувають на передовій придушення протестів.

Я бачив КВІР та “Басідж” у дії в Тегерані у 2009 році, коли вони розганяли масові демонстрації після суперечливих президентських виборів. Добровольці “Басідж” шикувалися на вулицях, озброєні гумовими кийками та дерев’яними палицями. За ними стояли люди у формі з автоматичною зброєю. Мотоциклетні загони мчали проспектами Тегерана, розганяючи протестувальників.

Менше ніж за два тижні протести, які спочатку паралізували вулиці міста, зменшилися до невеликих груп студентів, які кричали гасла та підпалювали сміттєві контейнери. У сутінках люди виходили на балкони й дахи й скандували “Аллаху акбар”, як колись їхні батьки під час протестів проти шаха, — але з часом навіть це стихло.

Що може зробити Трамп

Міцність позицій сил внутрішньої безпеки не означає, що верховний лідер або його найближче оточення можуть розслабитися.

Президент США Дональд Трамп і далі погрожує втручанням. А мільйони іранців, які прагнуть падіння режиму, мабуть, переповнені гнівом і обуренням.

Підпис до фото, Жителі Ірану скаржаться на високу інфляцію і падіння курсу реалаУ Тегерані уряд і верховний лідер, схоже, шукають способи послабити тиск, з яким вони зіткнулися. Агресивна офіційна риторика поєднується з пропозицією відновити переговори із США.

Складно уявити, як двом сторонам вдасться домовитися щодо іранської ядерної програми та виробництва балістичних ракет — саме на цих питаннях провалилися попередні раунди переговорів. Проте сам факт проведення переговорів може дати Ірану додатковий час, особливо якщо вдасться переконати Трампа, що угода все ж можлива, хоч і малоймовірна.

У рамках своєї кампанії тиску Трамп заявляє, що накладе 25%-ві мита на товари будь-якої країни, яка веде бізнес з Іраном. Однак важко уявити, що це спрацює: більшість іранської нафти купує Китай. Минулої осені Трамп і голова КНР Сі Цзіньпін домовилися про перемир’я у торговій війні, а в квітні в Пекіні має відбутися їхній саміт, де обговорюватимуть найбільші проблеми двох світових супердержав.

Чи захоче Трамп ставити під загрозу або зривати ці переговори лише для тиску на Іран?

Головним пріоритетом для старіючого верховного лідера Ірану аятолли Алі Хаменеї залишається збереження системи влади Ісламської Республіки. Будь-які нові спалахи протестів, ймовірно, отримають жорстку відповідь.

Одним із факторів на користь режиму є те, що протестувальники не мають чіткого та єдиного керівництва. Старший син шаха, поваленого революцією майже півстоліття тому, намагається стати тим лідером, якого їм бракує. Проте привабливість Рези Пехлеві для іранців, здається, обмежена історією його родини та тісними зв’язками з Ізраїлем.

Приклад Башара Асада

Духовенство та військових у Тегерані, ймовірно, дуже турбує приклад їхнього недавнього союзника — колишнього президента Сирії Башара Асада.

Здавалося, він виграв свою війну та поступово повертався у міжнародну спільноту: його почали реабілітувати Саудівська Аравія та Ліга арабських держав. Але наприкінці 2024 року він зіткнувся з добре організованим наступом повстанців.

Підпис до фото, Керівник судової системи Ірану пообіцяв “швидке і суворе” покарання для “учасників заворушень”Росія та Іран — два його ключові союзники — виявилися не готовими або не спроможними його врятувати. За лічені дні Асад із родиною вже летів у вигнання до Москви.

Авторитарний режим руйнується спершу поступово, а потім — раптово. Коли Сирія Асада впала, це сталося стрімко. Ще один приклад, який, можливо, уважно аналізують у Тегерані, — падіння президента Тунісу Зіна аль-Абідін Бен Алі у 2011 році, коли армія стала на захист протестувальників проти сил внутрішньої безпеки.

Падіння Бен Алі прискорило відставку президента Єгипту Хосні Мубарака. Можливо, він пережив би масові демонстрації, якби збройні сили не вирішили, що заради збереження власних позицій його необхідно позбутися.

Чи може щось подібне статися в Ірані? Можливо. Але не зараз.

Противники ісламського режиму будуть сподіватися на посилення тиску — як всередині країни, так і ззовні — а також на появу сильного лідера, щоб процес падіння уряду прискорився і перейшов із “поступової” фази у “раптову”.