“Таємничий маленький звір повертається”: рідкісні фото європейського лісового кота

Підпис до фото, Рідкісний дикий кіт, сфотографований у горах Доупов у Чехії

• • Author, Софі Гардах, Наталія Патрікєєва
• 42 хвилин(и) тому

Дикі коти настільки невловні, що в деяких частинах Європи їх вважали вимерлими. Проте у деяких регіонах вони повертаються — і фотографи та вчені отримують їхні безпрецедентні знімки. В Україні – також.

У 2020 році фотограф дикої природи Володимир Чех-молодший пробирався крізь сніг у військовій зоні в Доуповських горах — віддаленому й суворому районі Чехії. Він прагнув сфотографувати європейського дикого кота, вид настільки невловний, що його довго вважали вимерлим у кількох регіонах Європи.

“Дикий кіт — це рідкісне створіння, чиє життя сповнене загадок”, — каже Чех про тварину, яка зовні дещо нагадує міцнішу версію смугастого домашнього кота з пухнастішим хвостом та власним характерним візерунком.

Колись вважалося, що дикі коти зникли з території Чехії у XX столітті, проте наприкінці 2010-х років їхню присутність у Доуповських горах зафіксували прості фотопастки. Однак до того часу нікому не вдавалося зробити якісні знімки цих тварин у цьому регіоні.

Останніми роками вчені та фотографи за допомогою фотопасток також помічали дикого кота в інших частинах Європи.

Ймовірно, саме невловимість допомогла цьому виду пережити історичні переслідування мисливців, які призвели до зникнення інших диких видів, як-от рисі.

Вважається, що зараз у понад двох десятках країн налічується близько 140 000 європейських диких котів (Felis silvestris). Точніше оцінити їхню кількість важко через надмірну полохливість тварин: але у деяких місцях, де їх вважали зниклими (наприклад, в Австрії), фотопастки підтвердили їхню присутність.

“[Дикого кота] називають “привидом лісів”, оскільки він надзвичайно невловимий, і важко передбачити, де саме його можна зустріти”, — розповідає Андреа Де Джованні, італійський біолог і фотограф дикої природи, який у 2020 році зняв відео з диким котом у К’яппорато, покинутому селі в Апеннінських горах Італії.

Підпис до фото, Рідкісний дикий кіт вночі в горах Доупов, ЧехіяНа основі своїх спостережень Де Джованні припускає, що дикий кіт пересувається менш передбачувано, ніж інші види, через що його важче помітити:

“Інші тварини зазвичай ходять тими самими стежками крізь ліс. Дикий кіт же йде, куди забажає”.

Насправді Де Джованні не планував знімати дикого кота в цьому “селі-привиді”.

“Я навіть не думав про те, щоб фотографувати диких котів з однієї простої причини: я вважав це неможливим або принаймні надзвичайно складним”, — каже він, зважаючи на їхню полохливість та непередбачуваність. Натомість він сподівався зафіксувати в селі вовків або оленів і встановив приховану фотопастку навпроти одного з покинутих будинків.

Напівзруйноване покинуте село К’яппорато — це загадкове місце, куди можна дістатися лише пішки. Серед людських речей, усе ще розкиданих у руїнах, Де Джованні знайшов шкільний зошит 1950-х років, у якому дитина описувала, якими вона уявляє космічні подорожі. Взимку він помічав сліди вовків та оленів у засніжених провулках села.

Коли він побачив на відео тварину, що кралася, то спочатку не був упевнений, чи це дикий кіт, чи звичайна домашня кішка. Він надіслав відзнятий матеріал вченим, які й підтвердили, що це саме європейський дикий кіт.

Десятиліттями цей вид вважався зниклим, і лише нещодавно його присутність у цій місцевості взагалі почали документувати.

“Історично дикий кіт мешкав на всій території сучасної Чехії, принаймні до XVIII століття”, — каже Ярміла Кроєрова, зоологиня та експертка з диких котів з Інституту біології хребетних Чеської академії наук.

“Через інтенсивне переслідування та зміни ландшафту він поступово зник із низовин, а згодом і з гірських регіонів. Останню підтверджену особину, за повідомленнями, застрелили у 1952 році, ймовірно, у прикордонних районах”.

За її словами, сучасна історія спостережень за диким котом у Чехії починається лише з 2011 року, коли тварина потрапила в об’єктив фотопастки, встановленої для зйомки рисей у горах Шумава. Відтоді з’являлися лише поодинокі свідчення, зазначає Кройерова, але систематичних знань було обмаль, доки експерт із диких котів Їржі Сохор не розпочав детальніший моніторинг у Доуповських горах.

Отримавши дозвіл від військових, Чех разом із Сохором вирушив на пошуки, щоб спробувати зробити якісніші фотографії.

“Я вирішив сконструювати власну фотопастку”, — розповідає Чех, поєднавши камеру, пульт дистанційного керування, датчик та інші компоненти.

“Я побудував свою фотостудію просто посеред лісу”.

Підпис до фото, Їржі Сохор встановлює фотопастку в горах ДоуповФотографії, подібні до тих, що зробив Чех, мають велику цінність для охорони природи, каже Кроєрова:

“Вони допомагають підвищити обізнаність громадськості, розповісти про присутність та красу цього невловного виду і слугують потужним інструментом для популяризації збереження біорізноманіття”.

Кроєрова та її команда досліджували диких котів уздовж чесько-словацького кордону та в західній Богемії, включно з районом Доупов, використовуючи фотопастки та палички-приманки, оброблені настоянкою валеріани, для збору зразків (хутра).

“Окремих особин диких котів можна ідентифікувати або за їхнім унікальним генотипом, або за візерунком на хутрі”, — пояснює вона.

Потайна поведінка диких котів ускладнює їхнє вивчення. Крім того, через їхню схожість зі смугастими домашніми котами часто трапляється “помилкова ідентифікація, або ж цей вид взагалі не помічають”, додає вчена.

В Італії Андреа Сфорці, експерт із диких котів і директор Музею природничої історії Маремми в Гроссето, разом зі своєю командою веде базу даних, яка вже налічує близько 1600 фотографій і відео диких котів, наданих науковцями, фотографами та звичайними громадянами.

“У деяких районах Італії ареал виду розширюється”, — каже він, наводячи як приклад північну частину Апеннінських гір, саме там Де Джованні зняв своє відео.

Сфорці пояснює, що історично в Італії на диких котів та інших хижаків полювали, але з кінця XX століття природоохоронні закони взяли цей вид під захист, що допомогло популяції відновитися.

Підпис до фото, Дикий кіт у вольєрі Національного парку Баварський ліс, НімеччнинаСфорці, який ідентифікував тварину на відео Де Джованні як дикого кота за зовнішніми ознаками, зазначає, що для остаточного підтвердження потрібен генетичний аналіз зразків шерсті. Проте їх, знову ж таки, вкрай важко отримати від невловимого звіра, навіть за допомогою паличок-приманок.

Ці шорсткі дерев’яні палички — іноді з клейкою стрічкою, липучкою або щіткою — приваблюють диких котів пахучою принадою. Тварини труться об них, залишаючи шерсть.

“Не всіх диких котів приваблюють ці палички, а з тих, кого вони зацікавили, не всі об них труться”, — пояснює Сфорці.

“Серед тих, хто терся, не всі залишають шерсть, а якщо й залишають — не кожна волосина має волосяну цибулину, в якій міститься ДНК”.

Коли Сфорці отримав відео від Де Джованні, це було одне з дуже небагатьох зображень диких котів у тому районі.

“Це було цікаво, адже це одне з перших свідчень із цієї місцевості. Кадри були якісними та достатньо чіткими, щоб розгледіти візуальні характеристики виду”, — підсумовує він.

Підпис до фото, Дикий кіт у вольєрі Національного парку Баварський ліс, НімеччнинаДикий кіт має характерний смугастий візерунок, пояснює Сфорці, подібний до забарвлення домашнього смугастого кота, проте з суттєвими відмінностями.

Наприклад, у дикого кота є чітка смуга вздовж хребта. У той час як домашній кіт може мати чорні або коричневі смуги по всьому тілу, у дикого кота чорні смуги зосереджені на спині та хвості, а на боках і лапах вони більш розмиті й світлі.

Схрещування диких котів із домашніми – одна із загроз для існування виду. По-перше, через це з’являються гібриди, а по-друге, домашні коти можуть переносити небезпечні для диких особин хвороби, зауважує Сфорці.

Після появи того відео окремі дослідження також підтвердили присутність диких котів у околицях К’яппорато за допомогою аналізу зразків хутра та генетичних тестів. Хоча зазвичай дикі коти уникають людських поселень, К’яппорато — особливий випадок.

“Це село-привид, і для дикого кота воно вже стало частиною лісу — таким самим укриттям, як порожнисті стовбури дерев чи розщелини в скелях”, — каже Сфорці.

Дикий кіт в Україні

Лісовій кіт занесений до Червоної книги України. В останні роки його періодично фіксують автоматичні фотопастки в різних регіонах.

Тварина веде переважно нічний спосіб життя, майстерно маскується серед густої рослинності та уникає будь-яких контактів із людиною.

Його фіксували у нацпарках Рівненської, Черкаської, Закарпатської областей.

Доктор біологічних наук, співробітник Національного природного парку “Тузлівські лимани” Іван Русєв розповів BBC News Україна, що лісовий кіт також є на Одещині, Херсонщині та Миколаївщині.

В останні роки науковці бачать їх в Україні частіше, ймовірно, тому що збільшилася кількість технологій для спостережень.

“Я фіксую його періодично фотопастками в різних місцях нашого парку. Він вночі з’являється і не завжди його можна побачити вдень”, – розповідає науковець.

У нацпарку, каже він, таких тварин охороняють.

“Думаємо, що цей вид тут чистий генетично, хоча є побоювання, що він вже помішаний зі свійськими котами. Це гіпотеза, ніхто не бачив цих гібридів”, – розповідає Русєв.

Він зазначає, що найбільш загроза для лісового кота – це людина. Тварини можуть потрапляти у капкани, які використовують браконьєри.

Підпис до фото, Лісовий кіт, зафіксовний у нацпарку “Тузлівські лимани”У березні у “Тузлівський лиманах” планують реадаптувати п’ятьох кошенят лісового кота, яких місцевий мешканець знайшов на Одещині біля мертвої кішки.

“Ми хотіли одразу забрати до себе, але немає умов. Бо для них є загрози інших хижих тварин, як, наприклад, шакали, ліси, борсуки. Тому вони до березня на станції юних натуралістів в Ізмаїлі”, – пояснює науковець.

Потім тварини переїдуть в нацпарк і житимуть у вольєрі в природних умовах біля моря.

“Саме там, де ми зустрічаємо котів. Тиждень-два тижні, щоб вони ввібрали цей смак природи дикої: хто там кричить, пищить, які запахи є. І тоді ми будемо випускати їх там, де є реально, де ми знаємо, що є дикі коти”, – каже Русєв.

Підпис до фото, Лісовий кіт, зафіксований у природному заповіднику “Медобори”Цього року чеська дослідницька група, до якої входять Чех і Сохор, застосувала метод GPS-телеметрії. Він передбачає вилов котів, встановлення на них радіонашийників, подальше звільнення та моніторинг їхнього пересування.

“Наприкінці лютого 2025 року ми впіймали першого самця дикого кота в Чехії — у військовому районі Градіште в Доуповських горах”, — розповідає Чех.

Фахівці одягли на нього телеметричний нашийник.

“Отримані дані допоможуть нам краще зрозуміти їхню поведінку та вимоги до середовища, в якому вони мешкають”, — додає він.

“Наші дані показують, що їхні індивідуальні території проживання набагато більші, ніж вважалося раніше, — каже Кроєрова, — вони можуть охоплювати десятки квадратних кілометрів. Телеметрія також доводить, що дикий кіт не є суто лісовим видом, як зазвичай вважалося, а залежить від мозаїчного ландшафту, що поєднує ліси, луки, пасовища та галявини”.

“Через кілька десятиліть цей таємничий звір повертається до наших лісів” — каже Володимир Чех.

Часом ці тварини ховаються просто у всіх на видноті.

Наприклад, гібриди диких котів непомітно змішувалися з домашніми котами біля ферм в Угорщині.

А у притулку для тварин у Німеччині начебто покинуте й незвично люте кошеня виявилося диким котом, згідно з повідомленнями ЗМІ.