Джерело: www.volynnews.com
Вихор тогочасних подій, емоційне сприйняття і рефлексії міщан почасти дозволяють відстежити записи актової документації луцького ґродського уряду. Один із них переповідає фрагмент життєпису Валентого Липця Тарловіуса, капелана Ордену луцьких отців єзуїтів. 5 листопада 1649 року зафіксовано його судовий позов супроти міщанина Романа Тропки Левоновича. Разом із позивачем до ґроду в тому часі прийшов і провізор луцького колеґіуму Валентий Добревський. Протестацію святі отці подали від свого імені, а також від імені Анни Шимонової ‒ рідної сестри позивача.
Печатка Війська Запорозького середини ХVII століття
Ім’я Валентого Тарловіуса Липця загалом малознане в історії Луцького ордену і колеґіуму Товариства Ісуса. Перші отці-єзуїти з’явилися у Луцькій єпархії між 1600 і 1604 роками. Їх як богословів і скарбників брали із собою єпископи Бернард Мацейовський і Станіслав Ґомолинський у часі відвідин обширної єпархії.
Бернард Мацейовський
Єзуїтські колеґіуми, які з’являлися в українських землях Речі Посполитої, від початку мали статус місій. Місійний будинок Товариства Ісуса постав у Луцьку в 1604 році завдяки сприянню й зусиллям єпископа Мартіна Шишковского. Через чотири роки, маючи підтримку місцевих римо-католицьких єпископів, місія здобула статус колеґіуму. Ішлося в тому числі про унійних ієрархів Церкви. Духовними благодійниками Луцького дому Товариства Ісуса були київський унійний митрополит Йосиф Велямин Рутський, володимирсько-берестейські єпископи Іпатій Потій і Йосиф Баковецький, пинсько-турівський єпископ Паїсій Оникевич-Саховський.
Двір єзуїтського колеґіуму. Малюнок Ростислава Метельницького
1606 року єпископ Шишковський створив фундаційний акт колеґіуму Ордену. Він передав єзуїтам десятину з Кобринського староства, чотири села і книгозбірню. Наступник Шишковського, єпископ Павло Волуцький, розширив попередні надання ще двома селами і коштами для купівлі маєтку.
Родинний герб Павла Волуцького з інтер’єру Собору св. апостолів Петра і Павла. Із сайта «Хроніки Любарта»
Завершальним акордом формування Луцького колеґіуму стала матеріальна доброчинність київського каштеляна, князя Юрія Вишневецького. Він пожертвував єзуїтам свою камʼяницю і велику земельну ділянку. Юрій і Миколай Чорторийські (батько й син) надали луцьким єзуїтам свій будинок і чималу земельну ділянку. Спочатку єзуїти працювали в одній із каплиць Кафедрального Собору Святої Трійці. 1684 року Луцька єзуїтська школа отримала у розпорядження окреме одноповерхове приміщення.
Читати ще: У Луцьку і Володимирі були ратуші. Чому це важливо
Луцький колеґіум діяв з 1608 (з перервами у часі Хмельниччини і воєнних дій супроти московського царства) до 1773 року. З 1608-го функціонував як початкова трикласна школа. Наступного року тут впровадили клас поетики, ще за три роки – клас риторики. З 1636 року було започатковано викладання філософії, яке тривало лиш два роки й відновилося у 1688 році. Упродовж 1608-1648 років Луцький колеґіум діяв як «середній» («неповний») – без філософських і теологічних студій.
Перехресні склепіння у коридорах колеґіуму, фото 1916 року
Серед спудеїв-вихованців була значна кількість православних осіб. У 1614-1615 роках тут діяв спеціальний клас «руської мови». Близько 1616 року відкрилася музична бурса – перша на українських землях і одна з перших на території Речі Посполитої. Діяла також bursapauperum (бурса для бідних, конвікт), де мешкали незаможні вихованці луцьких отців єзуїтів.
Активно функціонувала конгрегація учнів Непорочного Зачаття Діви Марії (з 1611 року). Трохи згодом, найпізніше з 1628 року, – конгрегація міщан. Луцькі єзуїти мали аптеку (1629), що забезпечувала переважно внутрішні потреби Ордену, надавала безплатні ліки для бідноти і своїх благодійників.
Бібліотека ордену на світлині 1916 року. Нині ‒ комп’ютерна зала Коледжу харчових технологій
За рік після відкриття число спудеїв Луцького колеґіуму склало 150 осіб. У 1616 році ця цифра зросла вдвічі. У серпні 1648 року, коли Хмельниччина наблизилася до Луцька, колеґіум тимчасово припинив діяльність. Єзуїти повернулися до міста після Зборівського трактату. Отці Товариства Ісуса повторно покидали місто у 1652-1653 і 1659 роках.
Печатка ордену отців єзуїтів, початок ХVIII століття
Ім’я Валентия Тарловіуса Липця (ValentinusIuliusTarlouius (Tarlouius) знаходимо у списках префектів Вінницького єзуїтського колеґіуму. Походив з Малопольщі або Мазовії, народився між 1584 і 1585 роками. Закінчив півторарічний курс риторики поза Орденом. Річний клас риторики, трирічний філософії і чотирирічний теології в Ордені отців єзуїтів. Вступив до Ордену 1603 року. Статус професа чотирьох обітів у Товаристві здобув у 1619 році, склавши четвертий обіт того ж року. Був префектом studiainferiora(нижчої школи) Вінницького колеґіуму в 1644 (1645?) році. Через п’ять років актові записи Луцького ґродського суду фіксують Валентого Липця у статусі капелана місцевого Ордену отців єзуїтів.
Читати ще: Село на Волині та Хмельниччина середини ХVII століття
Його контраґент Роман Левонович – багаторічний урядник Луцького маґістрату. У 1635 році міщанин фігурував старим цехмістром кравецьким й кушнірським. Два роки потому Левонович виконував обовʼязки міського синдика (правника). Лавником зафіксований в актових документах 1637, 1638, 1639, 1640, 1641, 1642, 1644, 1645 років. Намісником війта – у 1638 році.Володів будинком на церковному ґрунті (згадка за 1638 рік) ‒ маєтності Кафедрального собору Івана Богослова.
Корнеліс де Ман. Колективний портрет аптекарів (Дельфт, 1670 рік)
У розпалі війни Роман Левонович захопив дім і камʼяницю Войтеха Липця, луцького аптекаря і міського райці. Зазіхання на майно справедливо привело рідню постраждалого урядника до суду. Левонович знав про замуровані склепи й скрині заможного аптекаря. Найімовірніше, учинити їх замурованими власника змусили перипетії Хмельниччини.
Акварель Наполеона Орди. Луцький собор святих апостолів Петра і Павла. Зображення з Національного музею у Кракові
У момент захоплення міста військом, Войтех Липець не був у Луцьку. Тому Роман Левонович у його маєтностях «господарем став». Чоловік, за словами позивача, порозбивав мури, подіставав звідти цин, мідь, срібло, латунь (столове начиння).Серед втрачених речей у протестації згадували про ліхтарі, «можджери» (гармати-мортири), шкатули, великий латунний інструмент (посуд) для марципанів, дві скрині з борговими записами «на вічність» про дім і кам’яничку Войтеху Липцю від того ж таки Романа Левоновича.
Коновка. Елемент кухонного начиння міщанських осель ХVII століття (з фондів Національного музею історії у Варшаві)
У шкатулах було чимало інших боргових документів від значної кількості міщан та жовнірів. Втраченими через свавільні дії Романа Левоновича стали лікарські книги й аптекарські шухляди Войтеха Липця. У часі подання скарги про нього згадували уже як про покійника. Загальну шкоду від грабунку і руйнувань дому й кам’яниці позивачі оцінили на суму дванадцять тисяч золотих. Валентий Липець з сестрою зауважили, що до суми не увійшли підрахунки за пошкоджені двері, столи, замки, колодки, защіпки, а також розбиті вікна і п’єци (печі).
Читати ще: Як і коли з’явилися самоврядні міста на Волині
Отець-капелан згадував, що брат і його дружина Анна, хворіючи, повернулися до Луцька у 1649 році. Побачивши, що сталося з їхнім майном, пан Войтех захворів ще більше. Як виявилося, розграбовані дім і камʼяниця попередньо належали тому-таки Левоновичу.
Аптекарські пляшечки. З розкопок Волинської археологічної експедиції у підземеллях Єзуїтського колеґіуму в Луцьку. Фото Віктора Чухрая
З пограбованого майна Роман Левонович повернув давні борги, що він їх мав перед луцькими отцями боніфраторами. Позивач зауважував, що міщанин «перед повстанням у місті Луцькому» власні гроші заховав у замковому храмі Івана Богослова, і вони вціліли. Це не завадило чоловіку в часі присутності війська у Луцьку заручитися підтримкою війтівського намісника Федора Липки і грабувати інших.
Інтер’єр кам’яниці й типажі волинян на іконі Маляра з Михнівки «Різдво Богородиці», кінець ХVII століття
Частину речей Левонович усе ж повернув. Ішлося про «инъструмєнътъ до робєнъя марцыпанов», відданий сестрі Войтеха і Валентого Липців. Пані Йонасовій грабіжник публічно віддав аптекарські пуделка і срібний кужель. Помічником у свавільних грабунках двом згаданим луцьким міщанам був Костянтин Слизневич Болтутович. Андрій Липка і його дружина Теодора пограбували ще один дім Липця.
Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому
Позивач як капелан від свого імені, сестри і усього Луцького колеґіуму просив на ґроді про возного (судового розпорядника). З його допомогою отець-єзуїт волів остаточно ув’язатися (здійснити правовий акт заволодіння) у дім і кам’яницю покійного брата, міського аптекаря і урядника Войтеха Липця.
Олександр Дишко. Площа Ринок у Луцьку ХVI ‒ першої половини ХVIIстоліть
Отже, Хмельниччина внесла суттєві зміни у повсякденне життя сучасників. Козацька революція стала питомим вододілом між історією до і після себе. Загальне тло небезпеки, страху, непевності, а разом із тим – найімовірнішої безкарності давало жорстокий імпульс грабувати і нищити. Означені події актові документи зафіксували і в Луцьку.
Тим, кому пощастило уціліти в часі кривавого хаосу війни, пізніше актуальними бачилися пошуки шляхів компенсації втраченого (знищеного чи пограбованого) майна. Одним із них на тлі міської історії Луцька середини ХVII століття був капелан Ордену отців єзуїтів Валентий Тарловіус Липець.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
