Історії чотирьох волинян, які були учасниками битви під Крутами. ФОТО

Про це розповів історик, завідувач відділу історії обласного краєзнавчого музею Волині Богдан Зек, – пише Суспільне.

“Загалом про події та життя учасників Крут ще багато чого залишилося досліджувати. Тому остаточно стверджувати, що усі дані є достеменними важко”, — зауважив він.

Волинян, які брали участь у боях під Крутами, звали: Остап Гаврилюк, Гнат Мартинюк, Матвій Данилюк і Іван-Йосип Грушевський. Історик розповів історію кожного з них.

Остап Гаврилюк Остап Гаврилюк народився у селі Ботин Луцького повіту. На час проголошення Української Народної Республіки (УНР) навчався у Києві у радіотелеграфному училищі.

Вступивши у лави воїнів-добровольців, його відправили на захист позиції до залізничної станції Крути. Як зазначив Богдан Зек, його син Олександр розповідав, що після закінчення набоїв Остап Гаврилюк із частиною воїнів пішов у рукопашний бій.

Після Української революції повернувся у рідне село, служив у польському війську, працював на залізничній станції Армагнів Луцького повіту. За розповіддю його сина, Остап Гаврилюк купив картину “Бій під Крутами”, яка постійно висіла у них в хаті.

У 1938, розповів Богдан Зек, крутянцю поставили ультиматум: або прийняти католицьке віросповідання, або звільнитися з роботи. Обрав друге, через що рік був безробітним.

Коли у вересні 1939 прийшла радянська влада, він знову влаштувався на залізницю. Однак, Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) наступного року виявив, що Остап “петлюрівець”. Його арештували й засудили на шість років позбавлення волі.

23 червня 1941 в Луцькій тюрмі, де перебував воїн, розпочався розстріл в’язнів. Він врятувався під тілами вбитих, але його брат Антон — ні.

У роки німецької окупації Остап Гаврилюк проживав у селі Ботин. У 1944 році з поверненням на Волинь радянської влади, знову був арештований та засуджений на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Повністю відбув термін покарання у таборі поблизу Воркути.

Звільнившись у 1954 році через заборону повертатися в Україну, ще два роки жив у Інті в автономній Республіці Комі. Завдяки початку хрущовської “відлиги” у 1956 році отримав дозвіл повернутися на Волинь.

Помер Остап Гаврилюк у 1972 році, реабілітований у 1997.

Гнат Мартинюк Гнат Мартинюк родом з села Годовичі Ковельського повіту, де народився у 1897 році. Навчався у військовому училищі в Петрограді, де його і застали революційні події 1917 року.

Він поїхав до Києва, де продовжив навчання у 1-й Українській військовій школі імені Богдана Хмельницького. Разом з іншими юнаками школи Гнат Мартинюк зустрів більшовиків поблизу станції Крути.

У 1920-1921 роках був поручником Охорони Головного Отамана. Закінчив Спільну юнацьку школу з підготовки старшин військового часу при 3-й Залізній дивізії, мав звання хорунжого Армії УНР. Разом з побратимами був інтернований.

У 1922 році повернувся додому, працював вчителем у рідному селі, заснував хор Волинського Українського об’єднання імені Кирила Стеценка.

Згодом вирішив пов’язати себе із православною церквою і восени 1936 року отримав призначення заступником псаломщика у селі Облати Ковельського повіту.

Пізніше прийняв сан священника, служив настоятелем у Великому Порську Голобського району з 1942 році. За свою проукраїнську позицію та просвітницьку діяльність потрапив у немилість до радянських активістів, а у 1943 році був застрелений одним з учасників радянсько-партизанського руху.

Матвій Данилюк Матвій Данилюк народився у 1892 році у волинському селі Ватинець. З 1914 року брав участь у Першій світовій війні, був призваний до російської імператорської армії.

Під час більшовицького перевороту у Петрограді знаходився у Рязані. Користуючись розпадом Російської імперії, повернувся в Україну на Катеринославщину, де в біженцях перебували його батьки. Згодом відправився до Києва, де став до лав Гайдамацького кошу на чолі з Симоном Петлюрою.

Матвія разом із сотнею колишніх фронтовиків направили на залізничну станцію Крути. Як додав Богдан Зек, ймовірно воїн залишився живим завдяки тому, що у самий розпал бою поїхав за набоями.

Після бою під Крутами продовжив службу в Армії УНР. За Гетьманату Павла Скоропадського потрапив у технічний курінь, який займався саперними роботами. У 1919 воював проти Червоної Армії та Війська Польського на Волині. Зрештою, потрапив у польський полон, до табору для інтернованих воїнів УНР у Вадовіце.

Після підписання Варшавського договору між Симоном Петлюрою та Юзефом Пілсудським, був звільнений. У роки Другої світової війни нацисти вивезли його на примусові роботи. Три роки й три місяці чоловік пропрацював на алюмінієвій фабриці в Німеччині.

Усі три сини Матвія Данилюка були мобілізовані до Червоної армії. Помер він у 1994 році на 103 році життя. Його правнук Володимир Іщук став добровольцем волинської роти міліції особливого призначення “Світязь”. Під час боїв за Іловайськ Донецької області Володимир загинув 26 серпня 2014 року. Його посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.

Іван-Йосип Грушевський Іван Грушецький народився 2 вересня 1895 року, походив із села Дружжопіль Володимир-Волинського повіту. Навчався у церковно-вчительській школі, на педагогічних курсах у Житомирі, Глухівському учительському інституті.

Згодом брав участь у Першій світовій війні. В українському війську був у званні поручника. Під час бою за станцію Крути, перебував у складі старшого курсу 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Після продовжив навчання у Житомирській військовій школі, де був курсовим старшиною. У 1920 році був старшиною Спільної юнацької школи Армії УНР у Кам’янці-Подільському. Пізніше йому надали звання хорунжого Армії УНР.

Грушецький став капеланом Другої бригади технічних військ Армії УНР й опікувався питанням українізації церкви. Був інтернований поляками, звільнений 20 серпня 1920 року. Вчителював у Луцькому повіті, зрештою висвятився у священники, під іменем отця Йосипа.

Виконував Душпастирську місію у селі Воютин, де заснував осередок “Просвіти”. Упродовж 1930-1935 років був настоятелем православної церкви в селі Сирники Луцького повіту, а також одним з ініціаторів Будівництва Свято-Покровської церкви у сусідньому Княгининку, що споруджувалася у 1935-1940 роках.

За прихильність до українізації Православної церкви зазнав переслідувань з боку польської влади. Через це у 1935-1937 роках не мав свого приходу. З 1937 служив священником у селі Даничів Рівненського повіту. Коли радянська влада прийшла на Волинь, 21 жовтня 1939 року був заарештований. Наступного року його перевели у в’язницю НКВС Харкова.

З початком німецько-радянської війни його евакуювали до Норильлагу в Красноярському краї. 2 грудня 1942 його засудили до восьми років виправно-трудових таборів. Подальша його доля — невідома.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!