«Чому, щоб захистити Росію, треба вмирати в чужій країні?». Тофалари. Ціна війни для маленького етносу

Сибір.РеаліїУ січні в Іркутській області ховали двох представників одного з найменших народів Росії – 18-річних тофаларів Андрія Холямоєва та Сергія Токуєва. Ні того, ні іншого за станом здоров’я не призвали на строкову службу. Однак це не завадило Міністерству оборони укласти з ними контракт, пише проєкт Радіо Свобода Сибір.Реалії .

«А за контрактом раз – і, мовляв, здорові відразу! – обурюються земляки загиблих (ми не називаємо імен наших співрозмовників із міркувань їхньої безпеки). – Нас, чистих тофаларів, уже й не залишилося, мовою розмовляють лише старі. Куди вони наших дітей заманюють?!»

Тофалари, або тофи – тюркомовний корінний малочисельний народ Росії, що проживає на півдні Сибіру в центральній частині Східного Саяну, на заході Іркутської області – на території Нижньоудинського району. Місце їхнього компактного проживання називають Тофаларією. Тофалари внесені до переліку корінних малочисельних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу Російської Федерації. За останнім переписом населення (2021 рік), їх налічувалося 719 осіб. Раніше (2010 рік) – 762 особи.

Що за дивовижне «одужання»?!Сергія Токуєва ховали 27 січня в його рідному іркутському селі Алигджер, оточеному з усіх боків горами та непрохідною тайгою. 18 років Токуєву виповнилося 20 червня 2025 року. А 31 грудня він загинув під Покровськом у Донецькій області. Його тіло на батьківщину доставили спецбортом у цинковій труні майже через місяць після загибелі.

– Він навчався в моїй же школі, з моїм братом в одному класі, довчився до 9-го класу і поїхав у Нижньоудинськ (202 кілометри від села зимовим шляхом), вступив до технікуму, – розповідає Ольга з Алигджера. – Його бабуся по маминій лінії виростила. Мама його померла, коли він ще маленький був. Став старшим – їх батько разом із молодшим братом Павлом забрав до себе, жили в тому ж Алигджері по сусідству з бабусею. Зараз Павло вже у 8-му класі – хоч би й йому не спало на думку йти на контракт.

За словами Ольги, у Сергія з дитинства була сильно травмована спина.

– Грижа була. У 17 років йому дали повну відмову від служби, хоча він ніби як збирався, – згадує Ольга. – І от халепа: через кілька місяців його з тією ж хворою спиною охоче беруть на контракт в армію. Ми всі просто в шоці були. Що за дивовижне «одужання»?! І, звісно, ніхто особливо не здивувався, що наприкінці року – пів року всього минуло – він загинув. Ще б пак, хворий, навіть без досвіду в армії!

Мешканці тофаларських сіл розповідають, що на стан здоров’я місцевих контрактників вербувальники уваги не звертають.

– Когось здивувало, що хворого хлопця взяли на контракт, а мене – ні, – каже жителька Алигджера Марина. – За пару років до цього вони взяли на війну [на контракт із Міноборони РФ] 20-річного Данила Кіштєєва, мого сусіда. У хлопця був «8-й вид» (відхилення інтелектуального розвитку VIII категорії) – він навіть у школі за якоюсь особливою програмою ледве довчився… Досі воює.

Тофаларія – це п’ять сіл у горах Східного Саяну: Алигджер, Верхня Гутара, Нерха, Покровськ, Нижня Гутара.

– 90% тайги, 10% гір, – так описує тутешню природу місцевий мисливець Ігор. – Кожен другий чоловік – мисливець. Навіть ті, хто переїхав до Нижньоудинська чи Іркутська, на вихідні або у відпустку повертаються – сходити в тайгу, вполювати звіра чи піти на риболовлю. Не можна назавжди звідси виїхати. Хоч і важко тут виживати: станься щось, санавіація поки долетить…

Без гелікоптера сюди взагалі не дістатися. Рейси з Нижньоудинська до Тофаларії бувають у середньому раз на два тижні. Але в негоду на гелікоптер доводиться часто чекати тижнями, а то й місяцями. Однак вербувальників на війну це не зупиняє. Ігор каже, що за мобілізацією у них «майже нікого не забрали». Але молодь, за його словами, йде на війну добровільно: «хтось – щоб заробити, а хтось – бо вірить пропаганді».

– І це для малочисельного народу – трагедія. Нас і так дедалі менше стає. Ще років п’ятнадцять тому в школі найбільшого села Алигджер була сотня учнів. Зараз – 30! Вимирають навіть уже не чисті «тофи», а змішані з іншими народами, з тими ж росіянами. Зараз стовідсоткових тофаларів уже й немає майже. Але навіть тих, хто рисами обличчя нагадує корінних, ось так убивають на війні. Такими темпами і їх скоро не залишиться – тих, у кого хоч якийсь тофалар у роду був, – вважає Ігор.

Позивний – «Тофалар»18-річний тофалар Андрій Холямоєв був родом із Верхньої Гутари – найвіддаленішого з п’яти сіл Тофаларії. 2 серпня 2025 року йому виповнилося 18. На початку вересня він уклав контракт. Своїм позивним обрав слово «Тофалар». З 21 вересня він вважався зниклим безвісти.

– І йдуть вони туди не лише через гроші. Нам, на півночі, ці мільйони – пару років пережити. Тут же ціни захмарні. І з завезенням продуктів вічні проблеми, – каже жителька Верхньої Гутари Ірина. – Тому в кожного – город, рушниця і своя тайга (тофалари-мисливці отримують не лише ліцензію, а й орендують ділянку тайги, на якій їм дозволено полювати – ред.). Тільки так і можна тут вижити. І будь-який добрий мисливець виживе.

А кому гроші потрібні – їдуть у Нижньоудинськ. Там роботи повно – і на півночі той самий мільйон ти за рік сам заробиш. Не треба нікого вбивати. Але йдуть [на війну].

Можливо, тому, що з кожного телевізора, приймача лунає ця реклама – «батьківщину захищати». Чому для цього захисту треба вмирати в чужій країні, ніяк не збагну.

Андрій Холямоєв значився стрільцем-сапером відділення захоплення штурмової роти.

– Ну куди йому на штурм? Навіть якщо у нас із 13–14 років у тайгу ходять, це ж не означає, що всі тофалари – досвідчені стрільці-сапери. Ну, що поробиш, укладають контракти, свою ж голову їм не приставиш, – каже мисливець Михайло із сусіднього з Гутарами села Нерха.

Ховали Холямоєва 8 січня 2026 року, через чотири місяці після його загибелі.

– Тіло довго не могли знайти, – каже знайома родини Холямоєвих Наталія. – Рідним навіть заборонили відкривати труну. Мабуть, нічого від нього на той час уже не залишилося. Страшне горе, звісно.

А ще у квітні 2025 року зник в Україні теж тофалар Арсеній Смєщиков. Він родом із Алигджера, але пару років тому з дружиною та дітьми переїхав до Нижньоудинська. І робота була, і дім був, чого не сиділося?! Пішов на контракт – тіло ось тільки зараз привезли. Виходить, через 9 місяців після загибелі! 23 роки всього виповнилося! Дарина [вдова] сама з малими дітьми залишилася – 4 і 2 роки хлопцям.

Смєщикова поховали в рідному селі другого лютого.

Бі-бі-сі спільно з «Медіазоною» та командою волонтерів за відкритими даними встановили імена 165 661 російського військового, загиблого під час повномасштабного вторгнення в Україну. З них 465 осіб – це представники зникаючих малих народів Росії. У перерахунку на душу населення втрати цих народів суттєво перевищують втрати всіх інших етносів. Судячи з опублікованих некрологів, пише Бі-бі-сі, приблизно половина всіх загиблих представників малих корінних народів підписали контракти добровільно, 15% пішли на фронт із місць позбавлення волі, 10% були мобілізовані й ще 10% були професійними військовими, які служили в армії ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну.

• До четвертої річниці повномасштабної війни Росії проти України людські втрати обох сторін можуть сягнути двох мільйонів, ідеться в оприлюдненому 27 січня дослідженні вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS). Згідно з цією оцінкою, поточне число загиблих, поранених і зниклих безвісти з боку РФ становить майже 1 мільйон 200 тисяч, з українського боку – близько 600 тисяч.
• Президент України Володимир Зеленський заявив, що з початку війни загинуло 55 000 українських солдатів. Про це він сказав в інтерв’ю France 2 на початку лютого 2026 року.