Джерело: www.radiosvoboda.org
Він – один із «бойових пінгвінів». Це чоловіки, які працювали на українській антарктичній станції, але повернулися в Україну задля служби в лавах ЗСУ. Зараз їх хоч і небагато, але все ж поступово більшає.
Юрій Лишенко в Антарктиці (ліворуч) та на військовій службі (праворуч)
Вже за радянських часів український авіазавод «Антонов» будував спеціалізовані літаки для потреб полярних баз, а завод у Харкові виробляв снігоходи, призначені для експлуатації в Антарктиді.
Коняр Антон Омельченко з Полтавщини готує корм для тварин під час антарктичної експедиції 1910–1913 років. Його описували як «завжди веселого, завжди працьовитого і надзвичайно корисного члена команди»
Олена Марушевська, речниця Національного антарктичного наукового центру України, розповіла, що на початку 1990-х років в Україні «було багато вчених, які спеціалізувалися на антарктичній науці, але їм просто не було де працювати».
Українська антарктична станція «Академік Вернадський». Архівне фото
Україна перейменувала базу на честь Володимира Вернадського, першого президента Української академії наук. 6 лютого 2026 року база відзначила 30-ту річницю офіційної передачі.
Сніжниця на вікні української антарктичної станції
Швидко знайти людину на посаду електрика-дизеліста, яку тоді обіймав Юрій на «Вернадському», було неможливо. Тож поки російська армія намагалася прорватися до його рідного Харкова, Юрій міг хіба стежити за українськими новинами з білого континенту. «Це було дуже важко, – згадує він. – Коли ти з Харкова, у Харкові вся твоя родина, а ти нічим не можеш зарадити».
Український метеоролог перевіряє снігомір на базі Вернадського
У жовтні того ж року по позиціях його підрозділу вдарив російський снаряд. Юрій отримав важке поранення, яке призвело до ампутації правої ноги. У січні 2024 року, коли він проходив реабілітацію в одній із лікарень Києва, російська ракета влучила прямо в його палату, в 15 метрах від ліжка. Ветеран-полярник знову, вже вдруге, дивом уникнув смерті – півтонна боєголовка ракети не вибухнула.
Юрій Лишенко (праворуч) на військовій службі
Юрій каже, що з «антарктичного життя» йому найбільше бракує духу єдності, який панує на станції. За його словами, коли невеликий екіпаж з близько 12 осіб перебуває в одному з найвіддаленіших куточків Землі понад рік, «стосунки між людьми виходять за межі дружби, вони стають як одна родина». «Оскільки ви працюєте разом 24/7, залежите один від одного, дружба міцнішає до такої міри, що ваш звʼязок не розривається до кінця життя», – пояснює полярник.
Горбатий кит вистрибує з води поблизу української бази в Антарктиді
«На жаль, з точки зору кадрового забезпечення, ми перебуваємо не в найкращому становищі, оскільки багато наших хлопців воюють», – сказав він. Юрій жартує, що протягом цього місяця на «Вернадському» він був «антарктичним одноногим піратом з пінгвіном на плечі».
Шеврон «Бойових пінгвінів»
Загалом з команди науковців та технічних працівників станції Вернадського на фронт пішли 32 полярники. Один із них, Михайло, досі служить і має позивний «Біолог».
Український пілот FPV-дрона на Харківщині. Архівне фото від травня 2024 року
«Моя служба зараз певною мірою нагадує наукову діяльність, – розповів він Радіо Свобода. – Я працюю з безпілотними літальними апаратами, тобто з чимось новим і багато кому незрозумілим. Ми їдемо у віддалені, забуті місця і робимо свою роботу за будь-яких погодних умов».
Але, за його словами, на цьому подібність закінчується.
«Коли ти виконуєш бойове завдання, розслаблятися не можна. Кожен звук може мати значення. Кожна твоя дія може призвести до трагічних наслідків».
Пінгвіни на станції Вернадського
Служба поставила наукову кар’єру Михайла на паузу, однак він сподівається, що одного дня повернеться до неї: «Я не уявляю свого життя без цього. Тож якщо дозволить здоровʼя, я хочу знову поїхати в Антарктиду».
Прапор України, що майоріє над станцією Вернадського
«Україна – одна з кількох десятків країн, які мають цілорічні станції в Антарктиці й право голосу в Договорі про Антарктику (а всі рішення там приймають виключно консенсусом). Тобто ми маємо реальний вплив на вирішення долі Антарктики», – йдеться у заяві організації від травня 2024 року. У НАНЦ наголосили, що «Росія має кілька станцій в Антарктиці, фінансує їх всі, а деякі й модернізує» навіть під час війни. В організації вважають, що РФ «буде дуже рада, якщо Україна припинить дослідження Антарктики та участь у Договорі».
Дороговказ на станції Вернадського
«Наприклад, зараз ми багато співпрацюємо з [країнами Латинської Америки], які іноді займають нейтральну позицію, – каже вона. – Вони не знають, кого підтримувати у цій війні – нас чи Росію». І завдяки такій співпраці, за словами речниці, «вони починають відчувати себе ближчими до нас, стежити за політикою, голосувати за Україну на різних міжнародних платформах».
Олена Марушевська каже, що в нинішній геополітичній ситуації база «стала дійсно важливим міжнародним інструментом».













