Джерело: www.volynnews.com
Про це пише Нове життя.
Поєднати життя з армією Едуард вирішив ще 2018 року. Тоді двадцятирічний хлопець із Мукошина підписав контракт зі Збройними силами України. Зізнається, що до такого кроку його підштовхнула дівчина, а ще – внутрішнє відчуття, що має бути там, де складно і відповідально.
Армійського досвіду на той час він не мав. Після закінчення Мукошинської школи навчався в Любешівському технічному фаховому коледжі, згодом – у Львівському університеті бізнесу та права. Тож спочатку був військовий вишкіл, перші навички, адаптація. А далі – вже служба у складі 44-ї окремої артилерійської бригади і схід України.
«Тоді в зоні бойових дій було відносно спокійніше, – пригадує захисник. – Переважно перебували на піхотних позиціях у районі Попасної. За три роки контрактної служби фактично півтора року провів у зоні бойових дій».
Після завершення контракту Едуард повернувся до цивільного життя. Та ненадовго – повномасштабне вторгнення Росії знову покликало його у стрій. У перший день великої війни він зібрав речі й поїхав до військкомату. Далі була дорога до Луцька, Тернополя, де базується рідна частина – і вже 26 лютого 2022 року Едуард перебував на Київщині.
«Відчуття були незвичні. АТО близько не порівняти з тим, що відбувається з 2022 року й донині. Але страху не було. Просто звикаєш і робиш те, що мусиш робити», – каже він.
Уперше після початку повномасштабної війни у відпустку військовослужбовець із Мукошина приїхав лише через рік і два місяці. Про службу розповідає стримано, без зайвих деталей. Каже, що людина на війні звикає до всього: до складних умов, небезпеки, втрат.
«Ми пам’ятаємо всіх, хто загинув. Але там немає часу на розпач. Війна загартовує, формує характер», – каже захисник, який із 2023 року служить у складі 100-ї окремої механізованої бригади.
За роки служби він пережив чимало. Серед особливо пам’ятних називає два випадки. Перший стався у Торецьку: після удару ворожих КАБів Едуард отримав поранення спини осколком і контузію. Медик, який був поряд, надав першу допомогу, і замість евакуації захисник вирушив рятувати побратимів. Лише після того, як допоміг іншим, звернувся до медзакладу для короткочасного лікування.
Другий випадок – виведення поранених із-під обстрілу. Разом із побратимом Едуард, ризикуючи життям, виводив трьохсотих. Удалося врятувати багатьох, хоча двохсотих тоді, на жаль, забрати не змогли.
Саме за мужність і самопожертву волинянина нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Окрім цієї президентської нагороди, має й інші заслужені відзнаки.
Нині Едуард Скупейко – лейтенант, командир роти. За його плечима – гарячі фронтові дороги під Покровськом, Лиманом, у Серебрянському лісі, біля Костянтинівки і Торецька.
На війні – і його двоюрідні брати, з якими він зростав. Є навіть символічне фото: маленький Едуард із двоюрідним братом Дмитром з іграшковими пістолетами. Схожий кадр вони випадково повторили вже на війні, зустрівшись на фронті.
До слова, батько Едуарда також знає, що таке війна – він прикордонник і нині виконує завдання на Харківському напрямку. Вдома захисника чекає мама, яка щодня молиться за сина, і дві сестри. 28-й день народження Едуард зустрів знову на війні, тож рідні вітали його онлайн.
Він каже, що має одне спільне для всіх українських воїнів бажання – перемогу й мирне небо, щоб нарешті повернутися до спокійного, розміреного життя. Бо війна втомлює й виснажує навіть найвитриваліших. Саме таким – стійким, відповідальним і мужнім – є лейтенант Едуард Скупейко із позивним Бізон.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
