«Дайте «Томагавки», дайте Україні все, що тільки можемо». Ексдиректор ЦРУ Петреус про те, що завершить...

Про це Радіо Свобода в ексклюзивному інтерв’ю запитало Девіда Петреуса – генерала армії США у відставці, колишнього директора ЦРУ та екскомандувача американських військ в Іраку та Афганістані.

А також про те, яку пораду Петреус дав би президенту США Трампу, якби той спитав про Україну? І про ризики розширення агресії Росії на країни, зокрема на країни НАТО?

Дивіться тут

– Україна, США та Росія провели другі тристоронні переговори. Попри заяву Держсекретаря США Марко Рубіо про те, що перелік питань щодо мирної угоди скоротився, найважчим питанням на переговорах про мир залишається так зване питання територій. Росія продовжує наполягати на виході української армії з усього Донбасу. Що робити Україні в цій ситуації?

– Що ж, по-перше, Україна насправді поводилася дуже розсудливо в переговорах зі Сполученими Штатами та іншими сторонами щодо можливого припинення бойових дій. Але Росії цього ніколи не було достатньо.

Послухайте, тут мова про набагато більше, ніж просто про територію. Росія хоче, по суті, позбавити Україну права на існування як суверенної держави. Вона хоче замінити президента Зеленського на проросійську постать.

Вона хоче по суті, демілітаризувати Україну. Вона хоче настільки зменшити її збройні сили, щоб вони стали недієздатними. І вона хоче отримати територію, до якої навіть близько не підійшла, не кажучи вже про захоплення – зокрема, так звані укріплені міста в Донецькій області.

Росія не виявляє жодної гнучкості в цьому питанні. Вона не готова прийняти гарантії безпеки для України, які були дуже ретельно розроблені США та Європою.

Тож я справді не бачу жодної перспективи того, що Росія найближчим часом погодиться на щось розумне, на те, що могло б бути прийнятним для України.

Насправді я хотів би бачити набагато більший тиск на Росію.

Чудово, що ЄС схвалив надання Україні додаткової допомоги у розмірі 90 мільярдів євро – це вирішить її фінансові та економічні проблеми щонайменше на два роки, дозволить розширити виробництво дронів, а також матиме низку інших дійсно позитивних наслідків.

Я хотів би бачити більше дій, спрямованих на те, щоб знищити російську воєнну економіку.

Санкції США, вони зараз перебувають на розгляді у Сенаті. Сенатор Грем заявив, що вони вже отримали «зелене світло» від Білого дому. Що ж, подивимося, як вони просуватимуться.

Якщо ви зробите все це, разом із 19-м пакетом санкцій ЄС (а вони вже працюють над наступними), це може справити на Росію такий потужний тиск, що разом із діями на полі бою та боротьбою проти ракет і дронів, у чому ми також маємо допомагати Україні, – я гадаю, ви побачите, що Путіну знадобиться припинення бойових дій уже ближче до кінця року.

Адже російська економіка набагато крихкіша, ніж здається: зростання значно сповільнилося, інфляція стрімко зростає, відсоткові ставки дуже високі, а санкції кусають дедалі болючіше.

США щойно уклали тарифну угоду з Індією, значно скоротивши обсяги закупівель російської нафти Індією на користь правильної ціни.

Тож я справді вважаю, що Росія, у якої цього року вичерпаються кошти у Фонді національного добробуту, перебуває у набагато складнішій ситуації, ніж багато хто усвідомлює.

– На початку повномасштабної війни ви прогнозували, що Росія зрештою дійде до усвідомлення необхідності домовлятися про її завершення. Чи вважаєте ви сьогодні, що цей момент наблизився?

– Я сказав наступне: по-перше – Росія не візьме Київ. Усі інші казали, що Київ впаде за 3–5 днів.

Я знаю Київ. Я бував у Києві ще тоді, коли він був частиною Радянського Союзу. Це величезний мегаполіс. І якщо у вас є відважні захисники – а в України їх було безліч – я вже тоді казав, що пробитися до міста буде надзвичайно важко.

Нам дуже пощастило, що дії українців не дали росіянам скористатися аеродромом безпосередньо на північ від міста.

Читайте тут: Поклали російський десант у Гостомелі – і вижили. Як обороняли Північ у лютому 2022-го. Спецпроєкт

Але зрештою росіяни не просто не взяли Київ – вони були змушені відступити з усієї області. Їм довелося піти з Сумщини, Чернігівщини. Отже, Україна виграла битву за Київ, битви за Суми, Чернігів і, власне, за Харків також. Це надзвичайно значущі перемоги.

І чи зупиниться Росія тепер нарешті?

Ні, я боюся.

Але Росія, яка за чотири роки війни вже втратила вбитими та пораненими більше, ніж США за всю Другу світову… Думаю це неможливо підтримувати у довгостроковій перспективі.

Те, що Україна зробила, зокрема в плані інновацій, створює величезні проблеми для Росії. Так, Росія теж впроваджує інновації, але вони просто не можуть досягти тих успіхів, на які розраховували.

І я сподіваюся, що десь цього року вони усвідомлять, що не можуть продовжувати цю війну.

– Як повідомив Рустем Умєров, голова української делегації на тристоронніх переговорах зі США та Росією, переговори були зосереджені на методах впровадження перемир’я та моніторингу припинення бойових дій. Чи бачите ви нині шанс на припинення вогню?

– Боюся, що ні.

Знову ж таки, я не дипломат. Я старий солдат, і я просто не можу… знаєте, надати якусь деталізовану відповідь.

Я просто не бачу поки умов, щоб це сталося. Як я вже згадував раніше, росіяни висувають, на мою думку, необґрунтовані вимоги. Вони не готові вести переговори серйозно, так, як це робить Україна.

Послухайте, президент Зеленський та його команда насправді дуже наполегливо працювали і навіть пішли на певні компроміси, щоб вийти на угоду, яка мала б бути прийнятною для Росії. Але я вважаю, що вона все одно не буде для них прийнятною.

– Що ви думаєте про гарантії безпеки для України, які можуть надати США? На вашу думку, якими вони мають бути?

– Власне, я вважаю, що вони вже прописані в наявному пакеті домовленостей.

Повторюся: США та європейські країни – наші союзники по НАТО в Європі – вже узгодили певні речі, і вони насправді досить деталізовані. І я впевнений, що Росія на них не погодиться.

Росія, якщо і прийме умови припинення бойових дій, то зробить це лише за умови, що їй віддадуть укріплені міста в Донецькій області, до яких вони, як ви знаєте, навіть не наблизилися, не кажучи вже про захоплення. І вони ніколи не приймуть такі гарантії безпеки, які зараз містяться в пакеті, тому що вони не хочуть справжнього припинення війни.

Вони хочуть лише короткого періоду припинення бойових дій, але потім, я підозрюю, продовжать їх – точно так само, як вони зробили після «замороженого конфлікту» у 2014 році.

– Західні медіа, зокрема «Financial Times», опублікували проєкт плану на випадок, якщо Росія порушить угоду. У ньому йдеться про залучення військ країн «Коаліції охочих». Але, зважаючи на офіційні заяви, лише Франція та Велика Британія справді готові відправити свої сили в Україну. Чому США не виявляють бажання надсилати свої війська для гарантування миру після підписання угоди?

– Я гадаю, це узгоджується з підходом США до НАТО: європейські країни, які мають людей та ресурси, повинні мати і значно більшу економічну потужність для власної оборони, ніж це було раніше.

Послухайте, я був людиною НАТО з часів, коли був другим лейтенантом, і аж до того, як став одно-, три- та чотиризірковим генералом.

У кожному з цих випадків я також був спічрайтером командувача НАТО. Я завжди носив «капелюх НАТО» поряд із капелюхом багатонаціональних сил. Тому я вважаю НАТО чимось дуже, дуже особливим.

Я переконаний, що це найвеличніший альянс в історії. Я вважаю, що ми маємо рішуче підтримувати його, але лише за умови, що європейські країни робитимуть те, що вони мали робити ще роки тому, і що вони нарешті роблять зараз.

Варто віддати належне президенту Трампу, а також загрозі з боку Росії та Путіна: тепер країни НАТО зобов’язуються витрачати на оборону не просто 2% ВВП, а 3,5% і навіть 5%, якщо врахувати витрати на інфраструктуру. Тож я знову наголошую: це критично важливо.

Чудово бачити ці зміни. Чудово бачити 90 мільярдів євро від ЄС та все інше. Але перш за все – європейські країни НАТО мають бути першими гарантами, а США повинні йти вже за ними.

Наскільки я розумію, угода, висунута нещодавно, має саме таку структуру: США внесуть свою частку, але лише після того, як європейці внесуть свою.

– Тобто спершу мають відправити війська європейці, а вже потім США, так?

– Насправді, знову ж таки, як я це розумію – хоча варто перевірити текст останньої угоди – схема така: європейці будуть безпосередньо на місцях, США допомагатимуть із перевіркою дотримання будь-якого режиму припинення вогню, а потім США підтримають дії у відповідь на будь-яке порушення перемир’я.

Але знову ж таки, Європа має більш ніж достатньо економічних можливостей, необхідну кількість солдатів і так далі. Вони повинні робити це насамперед, а США долучаються вже на певному етапі.

– Незалежно від того, про які гарантії безпеки домовляться сторони, чи мають вони бути ратифіковані Конгресом США? Адже питання в тому, щоб не повторити долю Будапештського меморандуму, а також «Мінська»?

– Що ж, звісно, Будапештський меморандум став величезним провалом. Це була угода, яка, як відомо, змусила Україну відмовитися від ядерної зброї, що залишалася на її території після розпаду Радянського Союзу. Її підписали США, Росія, а також Велика Британія.

Ми зобов’язалися забезпечити безпеку України, якщо щось трапиться. Цього не сталося.

Тож Україна завжди має ставити під сумнів такі гарантії. І, зрештою, це питання виживання України.

Це війна України за незалежність. Це не якась, знаєте, далека чи абстрактна місія. Це питання існування України як такої.

Я б дуже хотів бачити європейські сили на місцях. Я б хотів бачити сили США, які проводять моніторинг та забезпечують технічну підтримку, щоб визначити, чи є порушення режиму припинення вогню.

Але найважливішою і, на мою думку, найбільш надійною гарантією безпеки було б надання більшої допомоги Україні. Україна зможе гарантувати свою безпеку сама, якщо матиме ту допомогу, на яку вона справді заслуговує і яку повинна мати.

І ми маємо робити більше. У гарантіях безпеки мають бути прописані автоматичні дії: мовляв, гаразд, якщо Росія порушує припинення вогню, ось що ми негайно надамо Україні, і ось як ми покараємо Росію – ще більше санкцій тощо.

– Проєкт потенційної мирної угоди накладає деякі обмеження на українське військо. Зокрема, що чисельність Збройних сил України має налічувати на рівні 800 тисяч, – це нормальна чисельність для ситуації після війни?

– Я, власне, вважаю, що так. Я не думаю, що 400 чи 600 тисяч було б достатньо. 800 тисяч – за умови наявності величезної кількості безпілотних систем (і тут мова не про дрони, а про кількість реальних бійців у строю), я думаю, цього було б достатньо.

Чи хотів би я бачити мільйон? Мабуть. Чи зможе Україна взагалі утримувати мільйонне військо рік за роком після припинення бойових дій? Тож ні, я вважаю, що такі сумніви цілком обґрунтовані.

І знову ж таки – якщо це також дозволить залучити мільйони безпілотників.

Майте на увазі, до речі, що Україна цього року збирається виготовити 7 мільйонів дронів. Це число, яке навіть важко собі уявити.

Для порівняння: США, ймовірно, виготовлять 300 тисяч. Тож Україна зараз перебуває на передовій технологій сучасної війни.

Ті, хто хоче зрозуміти, що таке війна майбутнього, мають не книжки чи статті читати, а приїхати в Україну і подивитися на те, що тут відбувається.

І, до речі, з обох сторін. Бо росіяни, на жаль, також впроваджують інновації вражаючими темпами.

– Враховуючи всі ці обставини на полі бою та російські обстріли енергетичної інфраструктури, які залишають людей в Україні без тепла та світла, чи має Україна погодитися на «погану угоду»? На чиєму боці час?

– Ні, звісно, Україна не повинна погоджуватися на погану угоду, і я не думаю, що США, європейські країни чи будь-хто інший хоче цього.

І знову ж таки, та угода, якої Україна досягла в переговорах зі США, є цілком прийнятною. Там є компроміси, але я вважаю, що вона дає Україні те, що їй потрібно.

Проте суть у тому, що Росія нізащо не погодиться на те, що зараз прописано в угоді.

Щоразу, коли здається, що росіяни готові до компромісу чи серйозних переговорів, хтось виходить на камеру і заявляє: «Ні, у нас є наші ключові вимоги». А саме: замінити президента Зеленського на проросійську фігуру, демілітаризувати Україну та віддати Росії укріплені міста в тих районах Донеччини, до яких вони навіть не наблизилися, не кажучи вже про те, щоб за них воювати чи захопити.

– Росія чи не щодня атакує українську енергетичну інфраструктуру балістичними ракетами.

– Так. Балістикою та дронами.

– Так, їх дуже багато. І лише ракети «Patriot» в українському арсеналі здатні їх збивати. Чи бачите ви потенціал для посилення протиповітряної оборони України, зокрема додатковими ракетами «PAC-3», які спроможні перехоплювати такі цілі? Або ж додатковими комплексами?

– Я щиро на це сподіваюся. Але це складне завдання, оскільки США зараз проводять низку інших операцій. Ми знову розгортаємо різні засоби ППО та ПРО на Близькому Сході, у країнах Перської затоки, в Ізраїлі та інших місцях.

Існують ліміти, зокрема щодо ракет «PAC-3». Ми виробляємо лише певну кількість за раз. Протягом останніх місяців ми використали величезну їх кількість як тут, в Україні, так і, звісно, на Близькому Сході.

Тому я не знаю, яким є фінальний підрахунок запасів. Я знаю лише те, що ми маємо бути дуже обережними, щоб забезпечити належний захист за допомогою «Patriot», а також системи «THAAD» та інших.

Це той випадок, коли наша військово-промислова база має суттєво наростити обсяги виробництва.

Тож чи має бути більше ракет для України? Безумовно.

До речі, існують й інші системи, не лише «Patriot», надані різними європейськими партнерами, які також дуже допомагають і могли б бути ще кориснішими, якби отримали додаткові ракети-перехоплювачі.

– Чи могли б американські ракети «Tomahawk» допомогти Україні змінити хід війни? Яку пораду ви як генерал дали б президенту США, якби він запитав вас, надавати таку зброю Україні або ні?

– Я б сказав: надайте «Томагавки» (Tomahawk), надайте все інше, що ми тільки можемо, аби допомогти Україні знову стабілізувати лінію фронту, не дати росіянам просуватися далі, завдати більшої шкоди російській паливній та нафтопереробній інфраструктурі зокрема, і допомогти Україні ефективніше захищатися від повітряних та балістичних атак.

Мова, звісно, не лише про балістику, а й про дрони. Власне, минулої ночі я був на виїзді з мобільною групою, яка збиває безпілотниками, і, на щастя, у наш бік «Шахеди» не летіли.

На мапі вони були, але розвернулися і не пішли на Київ. Проте це справді серйозна проблема, і поєднання величезної кількості дронів із ракетами – це надзвичайно складний виклик для України. Два дні тому я зустрічався з ДТЕК, компанією з генерації та передачі електроенергії. Ситуація для них дуже і дуже непроста.

– Невдовзі четверта річниця повномасштабного вторгнення РФ в Україну. На вашу думку, наскільки змінилася українська армія за цей час? Які сильні сторони української армії, а які російської?

– Зміни неймовірні.

Майте на увазі, що на початку Росія, а потім і Україна під час свого контрнаступу проводили традиційні загальновійськові операції. Танки, піхота (бронетанкова піхота), артилерія, ППО, міномети, електронна боротьба (РЕБ), управління та логістика – усе це працювало разом.

Іноді вони використовують електроцикли, бо ті безшумні. І вони буквально намагаються просто перебігти вулицю чи дістатися до наступної лісосмуги.

Для Росії це болісно повільний прогрес, і це чудово. А втрати, яких вони зазнали… як я вже казав, кількість їхніх убитих і поранених перевищує втрати всієї армії США за всю Другу світову війну.

До четвертої річниці повномасштабної війни Росії проти України людські втрати обох сторін можуть сягнути двох мільйонів, ідеться в оприлюдненому 27 січня дослідженні вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS). Згідно з цією оцінкою, поточне число загиблих, поранених і зниклих безвісти з боку РФ становить майже 1 мільйон 200 тисяч, з українського боку – близько 600 тисяч. Президент України Володимир Зеленський заявив, що з початку війни загинуло 55 000 українських солдатів. Про це він сказав в інтерв’ю France 2 на початку лютого 2026 року.

– Чи можна вважати, що саме безпрецедентний розвиток безпілотних систем і технологій дронів – це те, що допомагає Україні сьогодні воювати та компенсувати нестачу живої сили?

– Інноваційність України просто вражаюча. Я ніколи не бачив нічого подібного.

За останні кілька днів я відвідав декілька підрозділів БпЛА, і ми ще плануємо візити до інших. Повторюся: я ніколи не бачив, щоб інновації впроваджувалися так стрімко, як тут.

І так, це допомогло Україні компенсувати недоліки та виклики боротьби з ворогом, який має п’ятикратну перевагу в живій силі. Ворогом, чия економіка більша щонайменше в 10, а то й у 15 разів.

Тож Україна, попри неймовірну рішучість, стійкість, ініціативність та винахідливість, усе ще стикається з суворою реальністю: росіяни можуть виставляти на передову в рази більше військ. Але це більше не є вирішальним фактором. Тепер усе вирішують безпілотні системи.

– Чи ви бачите паритет української та російської армій у цій сфері?

– Я не бачу паритету. Я вважаю, що Україна має перевагу, але мене дуже непокоїть те, що Росія надзвичайно швидко нарощує власні спроможності у виробництві дронів. І ми зараз говоримо не лише про повітряні дрони.

Ми говоримо про дистанційно керовані наземні машини, що мають дистанційне управління кулеметами, мінними загороджувачами, гранатометами. Мова йде про морські дрони.

Як країна, що фактично не має військово-морського флоту у нашому звичному розумінні, з надводними кораблями тощо – як Україна примудрилася потопити майже 40% російського Чорноморського флоту і змусити решту пришвартуватися в портах якомога далі від України?

Це результат комбінації повітряних дронів, які точно визначають місцеперебування російських кораблів, і морських дронів, які виходять у море та топлять їх.

Повторюся, це було настільки успішно, що росіяни більше навіть не виходять у Чорне море. Тож так, Україна знову ж таки перебуває не просто на передовій військових інновацій, вона перебуває на «кривавому вістрі» прогресу.

– Минулого року в одному з інтерв’ю ви сказали, що країнам НАТО є чому повчитися у ЗСУ, особливо у сфері дрон-технологій та боротьби з ними. Чи бачите ви прогрес у цьому напрямку в армії США та арміях союзників, і наскільки Захід відстає від Росії у цій сфері?

– Я бачу розуміння в США та деяких європейських країнах того, що має відбутися радикальна трансформація спроможностей.

Ми маємо перейти від невеликої кількості дуже великих, важкоозброєних, неймовірно дорогих і потужних систем – не лише авіаносців та кораблів, а й пілотованих винищувачів-бомбардувальників, танків тощо – до величезної кількості безпілотних систем.

Вони значно дешевші, не потребують екіпажу і все частіше керуватимуться алгоритмами, а не лише людьми. Країни за межами України мають набагато швидше вивчати те, що тут відбувається, і як це застосувати до загроз, з якими вони можуть зіткнутися.

І я не бачу достатньої швидкості цих змін.

Ні, заради справедливості, наш міністр оборони, начальник генерального штабу це розуміють – вони були тут, провели дні у вивченні досвіду. Але йдеться про капітальний ремонт усієї системи.

Майте на увазі, що в Україні зараз діє система закупівель, де ті, хто проєктує дрони, хто їх виробляє і хто їх застосовує – це одні й ті самі люди, вони працюють у зв’язці.

У США система набагато громіздкіша. Українська система зараз створює технології завтрашнього дня для сьогоднішніх воєн. А американська система, боюсь, часто виробляє вчорашні технології для воєн майбутнього.

Не зрозумійте мене неправильно: винищувачі «F-35», які ми робимо, комплекси «Patriot», системи «THAAD» – все це надзвичайно, і нам потрібно більше такої зброї. Але ми повинні трансформувати значну частину решти наших сил.

– І Україна може допомогти..?

– А кому зателефонувала Польща, коли її повітряний простір порушили близько 20 російських розвідувальних дронів? Вони не дзвонили у власну столицю. Вони не дзвонили в Брюссель. Вони не дзвонили у Вашингтон. Вони зателефонували в Київ.

Україна є найбільш передовою державою, коли йдеться про так звану «стіну дронів». До речі, це значно складніше завдання, ніж люди думають. Але це можливо зробити. І Україна показує, як саме це втілити на дуже, дуже довгій лінії фронту.

– Тож, у підсумку: яким є перебіг війни сьогодні? Росія виграє чи програє?

– Ні, я насправді згоден з оцінкою Wall Street Journal, опублікованою два дні тому: Путін не виграє. Це не обов’язково означає, що він уже програє, але ми маємо наблизити цей момент.

Для цього потрібно: допомогти Україні зупинити росіян на передовій; забезпечити кращий захист від повітряних та балістичних атак; посилити тиск на російську військову економіку та на тих, хто їй сприяє – на тих, хто купує їхні нафту й газ, а також постачає компоненти: запчастини, безщіткові двигуни, магніти та все інше, що Росія не здатна виробити самостійно.

– І останнє запитання. Чи вважаєте ви реалістичною можливість нападу Росії на одну з країн НАТО?

– О, я гадаю, таку можливість варто розглядати. Особисто я не думаю, що Росія піде на це, доки не досягне своїх цілей в Україні та, до речі, не захопить Молдову, яка буде наступною і чия армія зовсім невелика. На молдовській землі в Придністров’ї досі перебуває пара батальйонів російської піхоти чи десантників, чи хто вони там.

Але якщо з цими двома країнами буде покінчено, наступною стане одна з країн Балтії, можливо, Литва – про неї часто згадував Путін у своїх тирадах про «виклики», які Росії довелося терпіти після завершення Холодної війни.

Майте на увазі: Путін нам усе сказавОчільник Росії Володимир Путін 10 лютого 2007 року на Мюнхенській конференції з безпеки звинуватив Захід, передусім США, у втручанні у внутрішні російські справи, перешкоджанні зовнішній політиці Росії. Окрему увагу він приділив НАТО, яке «выдвигает свои передовые силы к нашим государственным границам». За словами Путіна, «розширення альянсу не має жодного стосунку до модернізації самого альянсу або до забезпечення безпеки в Європі» (хоча взяті до НАТО за три роки до цього виступу Путіна Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія самі хотіли поповнити альянс, і у НАТО не було формальних причин (військовий конфлікт на території потенційного члена, невирішена територіальна суперечка) їм відмовити. Деякі тези виступу Путіна:«Єдиним механізмом ухвалення рішень щодо використання військової сили як останнього аргументу може бути тільки Статут ООН»«Нас не можуть не турбувати плани щодо розгортання елементів системи протиракетної оборони в Європі. Кому потрібен черговий виток неминучої в цьому випадку гонки озброєнь?» (Представники західних держав заявляли натомість, що ця система скерована не проти Росії, а для захисту Європи від можливих атак із боку Північної Кореї та Ірану)

«Сьогодні ми спостерігаємо майже нічим не стримуване, гіпертрофоване застосування сили в міжнародних справах, військової сили, сили, що втягує світ у безодню одного конфлікту за іншим».«Для сучасного світу однополярна модель не тільки неприйнятна, але і взагалі неможлива»

«Окремі норми, ледь не вся система права однієї держави, передусім, звичайно, Сполучених Штатів, переступила свої національні кордони в усіх сферах: і в економіці, і в політиці, і в гуманітарній сфері та нав’язується іншим державам»

«Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося зраджувати цій традиції і сьогодні»

«ОБСЄ намагаються перетворити на вульгарний інструмент забезпечення зовнішньополітичних інтересів однієї або групи країн стосовно інших країн»

, ми просто не слухали.

Його запитали, що було найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. Варіантів було багато: Перша світова, Друга світова, Велика депресія…

Його відповідь не була жодною з цих.

Він відповів: «Найбільшою геополітичною катастрофою став розпад Радянського Союзу»У посланні Федеральним зборам РФ від 25 квітня 2005 року Володимир Путін згадав, «як зароджувалася новітня російська історія». І передусім визнав: «Крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території. Епідемія розпаду до того ж перекинулася на саму Росію…».Путін повторював цю тезу безліч разів і зрештою перейшов від слів до діла, спочатку напавши на незалежну Грузію у 2008 році, а потім на Україну у 2014-му. У 2018 році на запитання, яку подію з історії Росії він хотів би змінити, він знову відповів: «розвал Радянського Союзу».Володимир Путін послідовно та планомірно впродовж усіх десятиліть свого перебування у владі в Москві реалізовує план реваншу над Заходом за розвал СРСР, і підпорядковує усю внутрішню та зовнішню політику Росії меті відновлення Радянського Союзу в новому форматі, застосовуючи для цього усі методи тиску, аж до повномасштабної війни проти України.. Це дає розуміння того, як він мислить.

Він намагається відродити СРСР у будь-який спосіб: чи то військовими діями (Грузія, Україна), чи то економічними (Євразійська економічна рада – бліда копія ЄС).

Ми маємо бути холоднокровними реалістами щодо того, чого він хоче досягти в Україні, і чітко усвідомлювати: він не задовольниться меншим, ніж те, про що він офіційно заявив. А його вимоги абсолютно обурливі та неприйнятні для України.