«Це ще не кінець». Аналітик DeepState про те, як Росія майже захопила Покровськ та куди...

Російська армія знову просунулася у міській межі Покровська – про це 12 лютого повідомив моніторинговий проєкт DeepState. Судячи із карти, агресор окупував уже близько 95% цього населеного пункту. У «сірій зоні» лишаються кілька кварталів на північному заході міста в бік села Гришине, а також невелика ділянка на півночі в бік міста Родинське. Ці два населені пункти вважаються ключовими для оборони Покровсько-Мирноградської агломерації, і за них, як кажуть українські військові, зараз йдуть найбільш запеклі бої.

На Покровському напрямку Генштаб стабільно фіксує найбільшу кількість атак серед усіх ділянок фронту – приміром, за даними станом на ранок 12 лютого, там відбулося 22 боєзіткнення за попередню добу із 124 по всій Україні. У часи загострень кількість атак армії РФ там може сягати 90.

• Чому Сили оборони зрештою де-факто вже втратили Покровськ?
• У чому феномен величезних «сірих зон», які з’явилися на мапі DeepState останнім часом – зокрема і навколо Покровсько-Мирноградської агломерації?
• Та куди Росія зверне далі із плацдарму, який сформувала після захоплення цих двох міст?

Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) запитали про це у співзасновника та аналітика DeepState Романа Погорілого.

– Якщо дивитися на карту бойових дій вашого проєкту, зокрема, на межі Покровська, складається враження, що місто де-факто захоплене, залишились лічені будинки на півночі й на північному заході в сторону Гришиного. Чи можемо говорити про фактичну окупацію Покровська?

– Можемо. Ми про це говоримо вже останній тиждень точно. В останніх декількох постах пишемо про те, що за Покровськ тривають останні бої. Не можна сказати, що його повністю окуповано, тому що там є і певні позиції, і в цілому [триває] робота [Сил оборони].

Ворог не може закріпитися на останніх ділянках, які ще перебувають в «сірій зоні». Однак я впевнений і, на жаль, змушений казати, що це питання часу. Це вже ті райони, ті залишки, які не можуть переломити хід подій. А більше там просто не дозволяє робити, зокрема, місцевість.

– У вашому телеграм-каналі з’явився цікавий пост, досить симптоматичний, про так звані «сірі зони», щоб пояснити цивільним, що відбувається на фронті. Я так розумію, що це і Покровська певною мірою стосується. Одна з цитат: «Війна набула дивних форм – «секрети», квазіпередній край, інфільтрації тощо». Що таке «квазіпередній край»? Це нове поняття зараз з’явилося на російсько-українській війні.

– На мапі DeepState ви тепер, тицяючи на «сіру зону», будете бачити, що це зона проникнення. Це стосується обох сторін. Але ми всі розуміємо, що здебільшого це стосується саме російських військових, які здійснюють інфільтрацію, і тих бойових дій, які відбуваються у «сірій зоні».

Зараз немає сталої лінії бойового зіткнення, як всі звикли бачити, коли проходить лінія з викопаними траншеями та окопами, всі стоять на позиціях, тримають свою зброю у напрямку ворога і чекають, поки він буде наступати. Зараз всі могли переконатися вже не один раз за останній час, що фіксація ворога відбувається у глибині території.

Дуже часто ворог може, перебуваючи вже за спиною наших позицій, будувати власні, а також закріплятися та ставити спостережні пункти. І це у той час, як в тилу – тобто в глибині фронту – наші бійці ще можуть сидіти так само на спостережних пунктах, на позиціях або, як дуже часто можна чути, в «норах».

У багатьох випадках військові не вилазять навіть зі своїх позицій, зі своїх оцих «нір», бліндажів. Вони ховаються, тому що перше завдання – це вижити, перебувати в тій зоні, мати зв’язок, передавати якусь інформацію і в разі чого в найкритичніших випадках відстрілюватися. Ворог, інфільтровуючись через ці позиції, може навіть не усвідомлювати, що там хтось є, що там наші позиції, і будувати їх поряд.

Була ситуація, яку мені нещодавно розказали: були дві позиції буквально на відстані витягнутої руки. Звідти не вилазив наш боєць, а поряд у бліндаж забіг росіянин, який також потім не вилазив. І тільки «скидами» провізії можна було вирахувати, що там хтось є. Врешті-решт наш військовий пішов і застрелив того росіянина. Але суть не в цьому. Суть в тому, що треба зрозуміти, що «сіра зона» набрала більшого значення в плані реальності війни.

У нас є дуже багато оглядачів, експертів та блогерів, які люблять, побачивши росіянина десь в тилу, зафіксувавши його на відео, яке може бути застарілим, неактуальним чи брехливим, малювати, що це вони (російські військові – ред.) щось окупували і мають контроль. Але ні. І той, хто володіє більшою інформацією, зокрема ми, розуміє, що це означає.

Це означає, що тих росіян вбили чи вони інфільтрувалися і сидять затиснуті, знаючи, що там наші позиції ще існують, і розуміючи, що є певна логістика постійного просочування, але вони не можуть закріпитися. Стараємося це пояснювати в своїх постах, аналітиці та в інтерв’ю щодня. Хто чує – молодець, хто не чує – мені їх шкода.

Треба мати мінімальний розум, щоб додуматися і зрозуміти, що це все означає, а не приходити, зокрема й до нас, з агресивними коментарями, що ми відстаємо. Тут треба ще запитати, хто від чого відстає.

Ми ж не можемо, розуміючи, що там є наші позиції і військові ще мають якийсь вплив, позначати це «червоною зоною». Нас спростують, і це буде факт. Ми не можемо малювати, що це наша зона контролю, тому що там постійно просочується ворог. І як це описати? Хай навіть він помирає, але він там є. Тому ми, звичайно, розширюємо цю «сіру зону» – вона зараз величезна. А як це ще описати професійно? Нехай хтось прийде в коментарі або особисто і скаже, як це правильно показати.

Зокрема, ми об’єктивно працюємо в тому, що часто бачимо, коли садять наших військових у тих «секретах»: вони сидять у спостережних пунктах, не вилазять з тих «нір», і командування за рахунок цього «продає», що вони контролюють ціле село. Ми не ведемося на цю інформацію.

Всі могли бачити «червоні зони». Якщо дійсно позиція українських військових не відіграє якоїсь ролі, і в тилу вже ходять два десятки піхотинців ворога, які вже не те, що вибудовують свої позиції, а вже закріплюються, будують логістику і контролюють конкретно цю місцевість. Нам тоді вже немає значення – сидять там на одній-двох українських позиціях чи не сидять. Потім кажуть, що «у нас там позиції, ви неправильно намалювали, ви погані» і тому подібне. А який сенс тих позицій? Вони не мають відповіді.

Об’єктивність є, обґрунтування є, і це необхідно розуміти.

– На мапі DeepState є «червоні зони», де є позиції українських військових?

– Є, але я не буду уточнювати, звичайно, де це. Але це ті зони, які просто вже не мають свого значення. Там тримають людей безтолково.

Ми, звичайно, внутрішніми каналами також працюємо, щоб їх звідти виводили, не знищували, не втрачали безтолково людей, бо це повний абсурд і дурня.

– Це стосується Покровсько-Мирноградської агломерації?

– Зокрема.

– Це такі «мініоточення», якщо так можна говорити? Там є спостережні пункти?

– Це не можна назвати оточенням. Оточення – це коли є угруповання військ, десь воно перебуває, а навколо нього зібрався ворог.

Згадаємо найбанальніше – Другу світову війну. Зараз, коли боєць перебуває у зоні інфільтрації ворога, у якій ситуація дуже змінюється, або противник просто просочується туди, або закріплюється, чи просто вже перебуває на цій території – це певною мірою навіть прорахунок командування, яке допустило цю ситуацію. Тому що можна аналізувати і передбачати, що це відбудеться, тим паче, що вони бачать цю всю інфільтрацію. Але комусь важливіше подавати наверх, що вони контролюють ціле село, щоб командиру не прилетіло, і утримувати там людей. Це нормально? Ні. Боремося із цим щодня.

Але це ж не означає, що ми мусимо кричати про це наліво-направо. Ми робимо свою роботу. Десь вдається врятувати, десь ні, але стараємося.

– Ще одна теза з цього поста вашого: «Позиції часто не воюють, воюють дрони. І завдання таких позицій – вижити, часто, щоб це виконати, потрібно не видавати себе». А яка зараз взагалі роль піхоти? Навіщо сидіти в окопах місяцями без ротації?

– За дивними обставинами це питання починає гуляти дуже-дуже часто. Ви не перший, хто мені його ставить. Ми з різними людьми на різних посадах обговорюємо, яка дійсно роль піхоти.

Роль піхоти є – ми без неї не можемо. Треба з повагою ставитися до цих людей, тому що дрон не захопить територію і не буде контролювати позицію. Але роль піхоти необхідно дійсно передивлятися.

Я не зможу зараз просто сісти і легко відповісти на це запитання, бо воно складне. Воно потребує великих аналізів. На сьогодні є факт того, що дійсно існує дуже багато позицій і піхотинців, які сидять в «норі», не вилазять, тримаючи зв’язок, аби просто вижити і відбути свою ротацію, при чому це у той час, коли дронами знищують піхотинців ворога, які підходять до цієї позиції, просочуються і намагаються атакувати. Це все координується, зокрема, піхотинцями. Але цілі райони утримуються дронами.

З одного боку, ми бачимо перевагу пілотів і дронів в тому, що зараз війна ведеться саме ними. Але на конкретних позиціях, не в тилу, а на передовій, де ворогу треба ще дістатися до населеного пункту й спробувати зайти в нього, те, що російські піхотинці заходять у село, знаючи, що там можуть бути позиції й що по них можуть стріляти, – це теж відіграє роль.

І коли йдуть вогневі контакти при такому зіткненні – це теж відіграє роль. Це також свого роду оборона, і ми не можемо від неї відмовитися.

Зачистки, які проводяться піхотою, коли інфільтрація проходить у населені пункти, – це теж величезна роль піхоти. Але це мають бути люди, спеціально навчені для цього, щоб такі зачистки проводити. Звичайний піхотинець, на жаль, зробити цього не зможе. Цьому вчаться – це треба визнавати. Тому, так, роль піхоти необхідно передивлятися.

Ми вже не йдемо у наступ великою кількістю піхоти, як це було раніше. Ми навіть характер боїв і те, як проходить оборона, не ведемо вже так, як цього хотілося б і як це було раніше. Треба пристосовуватися до реалій. Пілоти, дрони – це та складова, яку необхідно нарощувати, вчити та не відправляти на відновлення того, що вже втрачено, щоб не втрачати людей в оточених позиціях.

Коли хтось каже: «То що, нам постійно відступати?». Та ні, просто не доводити до цього всього, розуміючи, які нам потрібні ресурси, щоб утримувати позицію. По піхотинцю-росіянину має летіти все, щоб він туди не дійшов, а не щоб потім ми були змушені відходити і відповідати на запитання про «всюди відступати».

Це все вирішується, але для цього треба військова реформа, правильне бачення і нормальний підхід з ресурсами і командуванням. Покровськ зараз показує найгірші прояви всіх цих реалій. Але хто ж може вплинути на вище військове керівництво?

– Ми обговорили системні проблеми, які демонструє оборона Покровська. Після Покровська куди Росія піде далі? Чи може стати село Гришине новим рубежем оборони? З огляду на просування агресора і плацдарми, які там Росія формує – це може бути рух далі на Добропільський виступ, він дуже активний зараз, там теж постійне продовження. Що буде далі після цього плацдарму? Покровськ – це, очевидно, плацдарм.

– Різноманітні розвитки подій та сценарії зараз мусять закінчитися Покровськом-Мирноградом. Взяти Покровськ-Мирноград – це ще не кінець, тому що їм необхідна зона, яку треба в подальшому контролювати, щоб затягувати сили в Покровськ для майбутнього розвитку подій.

Гришине вже стало тією зоною, де ведуться бойові дії, бо вони просочуються туди. Куди вони підуть далі? Вони можуть, якщо їм, передусім, дадуть можливість, рухатися у бік Дніпропетровської області, або зі сторони Родинського в напрямку Шевченка до агломерації маленьких населених пунктів, бо там є логістика, на яку вони завжди полюють.

Впевнений, що буде розподілення угруповання військ, бо там стоїть величезна кількість ресурсів, які будуть перекидатися на інші ділянки. По ідеї, наступний пріоритет у них – Костянтинівка, бо треба відкривати Слов’янсько-Краматорську агломерацію. Вони у 2026 році націлені на захоплення повністю Донецької області.

Добропільський відтинок вже активний. Вони намагаються там прощупувати та просуватися, і якщо буде активізація, то це виключно, щоб перебити нам логістику. Якщо вони побачать там більші можливості, наше слабке місце – бо Костянтинівку ж так легко просто не взяти – вони будуть рухатися там. [Бити по] логістиці для них вигідніше, і це менші жертви, ніж битися лобом об величезний населений пункт.

Це все треба очікувати, передбачати і слідкувати за рухом особового складу, який буде перекидатися. Але все одно зараз увага Покровську-Мирнограду, бо вони готові туди кидати все, що в них є, аби тільки взяти ці міста.

Серед завдань Росії на 2026 рік є захоплення Донбасу і Запоріжжя, казав наприкінці грудня тодішній очільник Головного управління розвідки Кирило Буданов. Про «ключове питання Донбасу» на переговорах говорив і український президент Володимир Зеленський. Спікер Кремля Дмитро Пєсков перед переговорами зазначив, що РФ наполягає на виведенні Сил оборони з вільної частини Донбасу, тому що це нібито є важливою умовою переговорів про закінчення війни. Раніше український президент відкидав можливість такого висновку.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505.