Незалежність Європи, самодіяльність Америки та війна в Україні. Про що говорили на Мюнхенській безпековій конференції

Підпис до фото, Еммануель Макрон, Фрідріх Мерц і Кір Стармер на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026

• • Author, Святослав Хоменко
  • Author, Мирослава Пеца
• 33 хвилин(и) тому
• Час прочитання: 14 хв

Відповісти на питання, про що була цьогорічна Мюнхенська безпекова конференція і що ми зрозуміли за її результатами, найпростіше, якщо порівняти її з торішнім Мюнхеном.

Тоді світ намагався вгадати, чого саме чекати від Дональда Трампа, який щойно повернувся до Білого дому, а темою конференції була багатополярність: на обкладинці підготовленого організаторами “Мюнхенського звіту” була намальована земна куля, яка складалася з різнокольорових клаптів.

Але насправді той Мюнхен запам’ятався жорсткою промовою свіжообраного віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у різких висловах дав зрозуміти, що світ за Трампа точно не буде таким, як колись.

Найбільше тоді дісталося Європі: американський гість заявив, що проблеми з міграцією та свободою слова загрожують Старому континенту явно більше, ніж Росія та Китай, і прозоро натякнув на те, що Штати не бачать причин вкладатися в захист європейського континенту.

Минулий рік показав, що нова американська адміністрація справді має намір вкладатися в переформатування світу під своє бачення ідеалу.

Трамп та його послідовники в інших країнах світу відкрито піднімали на прапори прагнення зруйнувати існуючі інститути внутрішньої та міжнародної політики у розрахунку на те, що на їхньому місці з’являться нові, адекватніші запитам суспільства та духу часу.

Саме цим руйнівникам було присвячено новий “Мюнхенський звіт”, виданий перед нинішньою конференцією. Адже саме вони, подобається це нам чи ні, мабуть, найбільше впливають на світ, яким ми його знаємо, і змінюють його до невпізнання.

Підпис до фото, Знесення Східного крила Білого дому у Вашингтоні, жовтень 2025Але одна справа, йшлося у цьому звіті, – коли за вказівкою Дональда Трампа демонтують історичну частину найіконічнішої будівлі Америки – Білого дому – для того, щоб збудувати на його місці новий і прекрасний бальний зал.

А інша – коли волею цих руйнівників руйнується сам світопорядок, встановлений після 1945 року, коли на наших очах зникає світ, заснований на правилах.

Один із виразів цих тенденцій у геополітичному плані – розрив трансатлантичних зв’язків між західними демократіями, на яких протягом останніх десятиліть багато в чому тримався світоустрій.

Адже складно інакше трактувати і риторику Вашингтона щодо Європи, і конфлікт навколо бажання США (чи радше Дональда Трампа особисто) отримати під контроль Гренландію, незважаючи на позицію союзників, який яскраво спалахнув і несподівано згас (чи надовго?)

“Старого світу більше не існує”, – констатував, вилітаючи на Мюнхенську конференцію держсекретар США і глава найчисельнішої американської делегації в історії проведення конференції Марко Рубіо.

“Ми живемо в нову еру геополітики, і це вимагатиме від усіх нас переосмислення, як вона виглядатиме і якою буде наша роль”, – Рубіо фактично задав тон дискусіям Мюнхена ще до його початку.

США: “Ми завжди будемо дитям Європи”

Підпис до фото, Держсекретар США Марко Рубіо й голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішингер на сцені конфереції, 14 лютого 2026У Мюнхені на приїзд Рубіо очікували зі змішаними відчуттями – полегшенням, що цього року промову, а відтак й генеральну американську лінію щодо європейської безпеки виголошуватиме саме він, а не Джей Ді Венс, і тривогою невідомості, які саме меседжі американський дипломат привезе європейцям.

Промова Рубіо очікувано стала центральною подією конференції.

І хоча він повторив деякі меседжі, які торік з подіуму озвучив Джей Ді Венс, Рубіо доносив їх у шанобливій манері і повсякчас посилався на зв’язок між Америкою та Європою. Цього було достатньо, щоби кардинально змінити тональність конференції у Мюнхені і повернути усмішки на обличчя топових європейських чиновників.

Американців він назвав дітьми Європи, які живуть в Західній півкулі, і нагадав, що Нью-Йорк спершу називався Новим Амстердамом.

Для більшого ефекту Рубіо поділився історією про походження власного роду з італійського острову Сардинія та міста Севільї в Іспанії.

Тож коли він заявив, що Америка під керівництвом Дональда Трампа може будувати краще майбутнє і сама, але прагне робити це з європейцями – її “дорогими союзниками та найдавнішими друзями”, але Європа при цьому має бути здатною захистити себе, зала відповіла оплесками. І видихнула з полегшенням. Катастрофи не сталося.

Підпис до фото, Держсеркретар США Марко Рубіо йде на Мюнхенській безпековій конференції, 14 лютого 2026Америка залишається з Європою – так здалося багатьом у залі. Але далеко не всім.

По-перше, у своїй промові Рубіо жодного разу не згадав Росію, яка вже чотири роки відкрито провадить повномасштабну війну проти України, а окупація Донбасу й анексія Криму триває вже 12 років. Не згадав Марко Рубіо й НАТО – безпекової структури, яка завдяки діям і риториці американського президента переживає надглибоку кризу, що здатна зруйнувати альянс.

По-друге, апетити Дональда Трампа щодо Гренландії нікуди не поділися – про це заявила прем’єр-міністр Данії Метте Фредеріксен. Ці амбіції чинної американської адміністрації аж ніяк не узгоджуються з посланням Рубіо до Європи про потребу спільного творення майбутнього. Як Європа може довіряти Америці і покладатися на неї у питаннях безпеки, коли у Вашингтоні, схоже, досі бажають забрати Гренландію – автономну територію Данського королівства, яке завжди було вірним союзником США?

Чого було більше у промові Рубіо – прагматичного усвідомлення, що вже за пів року у разі перемоги демократів на проміжних виборах у Конгрес Дональд Трамп може перетворитися на кульгаву качку та стати потенційним обʼєктом процедури імпічменту, відтак не варто сваритися з головними союзниками, або ж держсекретар просто оголив своє яструбине нутро, завдяки якому він 25 років протримався в Сенаті і став однією з зірок Республіканської партії? Чи зважиться Марко Рубіо йти у президенти у 2028 році, а чи ні, очевидним є те, що держсекретар часто у найчутливіших питаннях зовнішньої політики США стоїть на класичних позиціях маккейнівського зразка, для маскування приправляючи їх вже дедалі менш модною риторикою МАГА і компліментами на адресу Дональда Трампа.

Підпис до фото, Премʼєр-міністр Данії Метте Фредеріксен на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026“Ми не хочемо шматка України”

Підпис до фото, Держсекретар США Марко Рубіо і Володимир Зеленський на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026Цьогорічна конференція в Мюнхені мала стати рекордною за відвідуваністю американськими конгресменами – сенатор Ліндсі Грем мав очолити десант з понад 50 представників обох палат, утім через загрозу урядового шатдауна поїхати змогли не всі. Серед тих, хто доїхав, були сам Грем і Річард Блюменталь – автори законопроєкту про посилення санкцій проти Росії, а також трійка потенційних учасників президентських виборів від демократів – членкиня Палати представників Александрія Окасіо-Кортес, губернаторка Мічигану Ґретхен Вітмер і губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом.

І якщо Грем і Блюменталь повторювали старі запевнення про можливість от-от проголосувати за “пекельні санкції” проти Росії, то Ньюсом на широку аудиторію зміг озвучити свою позицію щодо війни в Україні чи не вперше.

Губернатор Каліфорнії, який є чи не головним шансом для демократів повернутися у Білий дім і який повсякчас характеризує Дональда Трампа як тимчасове явище, назвав промову Зеленського надзвичайною і розкритикував підходи адміністрації Трампа до укладання мирної угоди задля завершення війни в Україні.

Підпис до фото, Губернатор штату Каліфорнія Ґевін Ньюсом і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц на Мюнхенській безпековій конференціїНьюсом розповів, яке враження на нього як батька чотирьох дітей справило відео про повернення двох українських дівчаток, викрадених Росією. Коли він говорив про кадри, де діти вперше після повернення додому прокидаються у власному ліжку, його голос тремтів:

“Ось за що ця війна. За людей. За людську гідність, свободу слова, демократію, Європу, всі цінності, які нам дорогі”.

Ньюсом додав, що сподівається, аби бажання Трампа укласти угоду посприяло угоді, яка буде доброю для Європи і українського народу, та яка задасть тон і напрямок для світу, який аудиторія в Мюнхені намагається збудувати.

Але крім слів, каліфорнійський губернатор обіцяє й дії. Ще раніше Каліфорнія надіслала Україні сім польових шпиталів, а базована там благодійна організація Direct Relief передала на понад $2 млрд допомоги. У Мюнхені ж Каліфорнія підписала меморандум про взаєморозуміння з Львівською областю.

Каліфорнія є найбагатшим штатом США і четвертою за потужністю економікою світу. Не в останню чергу й цим можна пояснити, чому з Ньюсомом у Мюнхені особисто зустрівся канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес.

Губернатор Каліфорнії грав словами “мир” і “шматок” , які англійською звучать майже однаково (peace i piece), коли говорив про мир в Україні, і звинуватив чинну адміністрацію у бажанні заробити на відбудові України: “Я хочу нагадати, що частиною мирного плану, який президент реалізував разом з Джаредом Кушнером, Віткоффом та головою суверенного фонду в Росії, було питання відновлення, і хто отримає свою частку в цьому відновленні. Це знову ж таки не та Америка, в якій я виріс. Тож ми хочемо миру, ми хочемо справедливої угоди, але ми не хочемо шматка України”.

Європа: Змінись або помри

Підпис до фото, Засідання “Берлінського формату” на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026Переломним моментом для Європи у новій геополітичній реальності, звичайно, ​​був минулорічний саміт НАТО у Гаазі. Він, нагадаємо, був зосереджений навколо єдиного питання: або всі члени Альянсу погоджуються із “проханням” Дональда Трампа підвищити витрати на оборону до рівня 5% від свого ВВП, або Штати залишають за собою право вийти з системи забезпечення безпеки Європи.

Кривава війна в Україні та явне наростання загрози з боку Росії не залишили європейським членам Альянсу вибору, і рішення про п’ять відсотків було ухвалено.

Але вже тоді в кулуарах Гааги говорили: мало просто виписати чек “на оборону”, треба розуміти, на що саме витрачати ці гроші та яку саме мету мають переслідувати ці витрати. Врешті-решт, як зростання витрат Європи на оборону вплине на її місце в новій геополітичній реальності, в якій, прямо зазначив у Мюнхені британський прем’єр Кір Стармер, “валютою нашого часу стає фізична міць”.

А міці у Європи справді на очах більшає. За словами голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, витрати на оборону в Європі у 2025 році зросли майже на 80% порівняно з періодом до війни в Україні, а до 2028 року обсяг європейських інвестицій в оборону перевищить суму, витрачену США на ці цілі минулого року.

Але в той же час, констатує той же Стармер, десятикратна різниця в розмірі сумарного ВВП Європи та Росії зовсім не означає, що Європа у військовому відношенні вдесятеро сильніша за росіян.

“Ми маємо величезні оборонні можливості, але занадто часто вони виявляються меншими, ніж сума окремих частин. [Недоліки в системах] планування та закупівель призвели до прогалин в одних областях та до масового дублювання в інших. Європа має в своєму розпорядженні понад 20 типів фрегатів і 10 типів винищувачів, у нас є більше десятка типів основних бойових танків, у той час як у США – лише один. Це вкрай неефективно, і це шкодить нашій колективній безпеці. Американська парасолька безпеки дозволила цим шкідливим рисам розвинутися, але тепер ми повинні їх позбутися”, – говорив у Мюнхені Стармер.

Підпис до фото, Премʼєр-міністр Великої Британії Кір Стармер на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026Спікери конференції називали рецепти, які б дозволили Європі стати сильнішою, незалежнішою, – при цьому постійно застерігаючи, що це нарощування сили в жодному разі не повинно суперечити трансатлантичним зв’язкам європейського континенту з Америкою. Адже, казали спікери Мюнхена, Вашингтону явно вигідніше мати сильного партнера, готового у разі чого підставити плече, ніж слабкого нахлібника, на захист якого ще й потрібно витрачати чималі ресурси.

Що робити, приблизно зрозуміло всім. Нарощування конкурентоспроможності, боротьба з європейською бюрократією, що постійно розростається, руйнування стіни між цивільним та оборонним секторами – у тому ж машинобудуванні, авіакосмічній галузі, ШІ-технологіях. Усі ці рецепти звучали зі сцени, а скептикам, які вважають, що Європа не впорається з усіма цими завданнями, Урсула фон дер Ляєн заочно радила вчитися в українців: “Вони кажуть: змінись або помри. Ми також маємо прийняти цей принцип”.

“П’ята стаття” по-європейськи

Але головне, говорили на Мюнхенській конференції європейські лідери, Європа має вийти з-під американської парасольки геополітики та змінити сприйняття самої себе у новому світі.

“Європа переозброюється, але ми маємо мислити ширше, – говорив у Мюнхені французький президент Еммануель Макрон. – Європа має навчитися бути геополітичною суперсилою. Це не було частиною нашої ДНК. Ми сприймали себе як політичну конструкцію, яка покликана забезпечувати світ, і ми з цим справлялися. Ми сприймали себе як єдиний ринок, що забезпечує зростання та процвітання, – з цим ми теж справлялися… (Але) у новому геополітичному середовищі Європа має стати геополітичною суперсилою”.

Мюнхен-2026, мабуть, став першим місцем, у якому європейські лідери вголос обговорювали не лише створення спільної оборонної стратегії, а й нагадали світові про те, що ЄС має власний аналог п’ятої статті статуту НАТО.

І справді, нагадувала та ж Урсула фон дер Ляєн, стаття 42.7 Договору про ЄС зобов’язує держави-члени ЄС надавати одна одній допомогу у разі збройної агресії “усіма наявними засобами” – і більше того, на думку деяких експертів, це положення звучить переконливіше, ніж знаменита “П’ята стаття”.

Підпис до фото, Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026“Взаємна оборона – це не факультативне завдання, це наше колективне зобов’язання підтримувати одне одного у разі агресії, або, простіше кажучи, один за всіх і всі за одного. Але це зобов’язання має вагу, лише якщо воно ґрунтується на довірі та спроможностях”, – говорила голова Єврокомісії.

Деякі європейські лідери пішли ще на крок далі: канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що почав переговори з французьким президентом Еммануелем Макроном переговори про формування в Європі власної архітектури системи ядерного стримування, яка була б повністю інтегрованою в систему ядерної співпраці в межах НАТО.

Про те, що Франція розглядає можливість розширити дію своєї “ядерної парасольки” за межі власної території, ЗМІ писали ще минулого року.

Втім, саме в цьому плані забігати наперед не варто. Очевидно, приєднатися до цієї ініціативи згодні не всі члени Євросоюзу: принаймні в ході нинішньої Мюнхенської конференції скептично висловлювався на цю тему іспанський прем’єр Педро Санчес.

Одним словом, мюнхенські дискусії показали, що європейці однозначно почули американське бажання перекласти на їхні плечі витрати на забезпечення власної безпеки, – і тепер, хоч і зі скрипом, розкручують маховик переорієнтації своєї економіки хай не на військові рейки, але на більш відповідний реаліям сьогоднішнього світу шлях.

Без Росії, без переговорів

Про місце Росії на Мюнхенській конференції цілком вичерпно свідчить той факт, що цьогоріч (як і щоразу, починаючи з 2023 року), її офіційні представники не отримали запрошень до участі у цьому заході.

У кулуарах конференції можна було помітити представників російської опозиції – саме тут заяву про отруєння Олексія Навального хімічною речовиною зробила вдова політика Юлія Навальна.

Але примітно, що на єдиній тематичній панелі зі словом “Росія” у назві єдина представниця, власне, Росії, політологиня Катерина Шульман, змогла виступити буквально з кількома репліками: ця панель перетворилася на бенефіс сенатора Ліндсі Грема, який у звичній манері хвалив українську армію і говорив про необхідність надати Києву ракети “Томагавк”.

Утім, неозброєним оком було видно, що учасникам конференції просто нема чого сказати про Росію такого, що б не було сказано раніше. Так, ревізіоністська та імперіалістична Москва залишається головною загрозою європейському континенту. Так, додає Еммануель Макрон, в якийсь момент Європі потрібно буде виробити стратегію співіснування з агресивним розлюченим сусідом, оскільки “не в наших силах змінити географію”.

Підпис до фото, Юлія Навальна на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026Але для цього ще треба дожити до закінчення війни в Україні – а тут хороших новин на горизонті не видно. Показовий момент: коли на “Українському ланчі”, що його за традицією організував Фонд Віктора Пінчука на полях конференції, його учасників – п’ятьох лідерів європейських країн – запитали, чи можуть вони спрогнозувати на 2026 рік закінчення конфлікту в Україні, жоден з них не зміг дати ствердної відповіді.

“Ми всі сподіваємося на мир в Україні, але головна проблема – миру не хоче Росія”, – резюмувала спільну думку з цього приводу глава уряду Данії Метте Фредеріксен.

На цьому тлі оптимізм Володимира Зеленського, який на пресконференції заявив, що сподівається на завершення війни цього року, був абсолютно нетиповим.

У цій ситуації, сходилися на думці учасники Мюнхенської конференції, європейці мають невеликий вибір. По-перше, продовжувати допомагати Україні – і, власне, Володимир Зеленський розпочав свою емоційну та тривалу промову зі слів подяки партнерам за цю допомогу, розповівши, до речі, що не раз поставлені ними ракети ППО пускалися в хід упродовж лічених днів після прибуття в Україну. По-друге, тримати кулаки за успіх запущеного Дональдом Трампом переговорного треку.

Утім, саме навколо цього питання на сесіях Мюнхена списи таки ламалися. З одного боку, практично ніхто з учасників конференції не вірив, що переговори, які розпочалися були в Абу-Дабі, а зараз переміщуються до Женеви, здатні дати результат у вигляді миру, на який могла б погодитися Україна. Навіть глава американської делегації Марко Рубіо констатував, що у Вашингтоні не впевнені, чи справді Росія всерйоз налаштована закінчити війну.

З іншого боку, європейці були змушені з деякою часткою фрустрації констатувати, що вони не мають місця за столом переговорів з питання, яке явно стосується їхньої безпеки.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, здавалося, ставився до цієї проблеми досить стоїчно: мовляв, по-перше, ми перебуваємо в постійному контакті з американцями та українцями, а по-друге, росіяни і так не демонструють готовності до справжніх переговорів, тож наша справа – наближати Росію до економічного і, по можливості, воєнного виснаження.

Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський натомість демонстрував радикальнішу позицію: раз Європа платить за озброєння для України, раз це питання безпосередньо її торкається, то вона заслуговує на місце за столом переговорів.

“Європа має бути за столом, оскільки ставки неймовірно високі. Йдеться не лише про майбутнє України, не лише про безпеку східного флангу. Йдеться про місце Європи в майбутній системі розподілу влади, як вона виглядатиме: “Китай – США – Росія” чи “ЄС – США – Китай – Росія”, – обурювався він.

Але ці дискусії були багато в чому безпредметними: їхні учасники погоджувалися, що Володимир Путін просто не хоче сідати за один стіл з європейцями, Дональд Трамп дозволяє йому це робити, а намагання Володимира Зеленського ввести європейських партнерів у процес поки що залишаються безуспішними.

Україна в Мюнхені

Підпис до фото, Міністри закордонних справ України і Німеччини Андрій Сибіга і Йоганн Вадефуль відкривають Український дім на Мюнхенській безпековій конференції, лютий 2026Однозначно оцінити підсумки цьогорічної конференції для України складно. З одного боку, найкровопролитніший конфлікт у Європі після Другої світової війни, який просто зараз триває не так далеко від спокійного Мюнхена, явно не був головною темою форуму – він був радше одним з елементів великої дискусії про майбутній світопорядок.

З іншого боку – предметом гордості українських учасників конференції було те, що вперше в рамках Мюнхена відкрився “Український дім” (подібних домів у рамках конференції було ще всього два – Німецький та Американський). Його відвідувачів вітало згенероване ШІ відео, яке демонструвало кадри прильотів “шахедів” у красиві будинки західноєвропейських міст і таким чином налаштовувало їх на серйозний лад.

Показовим можна вважати навіть той факт, що промова Зеленського переривалася оплесками частіше, ніж спічі всіх його колег за основною трибуною Мюнхена протягом усіх трьох днів конференції.

Але, мабуть, найголовніше – змінилася тональність розмов про Україну на панелях конференції. Якщо раніше найчастіше проблеми безпеки України розглядалися окремо від питань безпеки Європи, то сам тон десятків обговорень зараз свідчив, що до політичного мейнстріму міцно увійшла теза про те, що безпека України – це невід’ємна частина безпеки Європи і розділяти їх просто неможливо.

Підпис до фото, Володимир Зеленський розповідає про людські втрати Росії і територіальні втрати України на війні під час виступу на Мюнхенській безпековій конференції, 14 лютого 2026До цієї теми, знову ж таки, можна підходити по-різному. З одного боку, глава українського МЗС Андрій Сибіга говорив про безцінний досвід, який мають українські збройні сили, і яким вони готові поділитися з арміями європейських держав: “Аутсорсинг безпеки для Європи закінчився. Настав час зміцнювати внутрішню силу. А це можливо лише за умови, що Україна стане невід’ємною частиною нової європейської безпекової архітектури”.

З іншого боку – в рамках конференції вряди-годи звучали тези, співзвучні з ремарками глави Мюнхенської конференції Вольфганга Ішингера, які викликали в Україні обурення. Напередодні відкриття конференції він заявив, що поки українці тримають фронт проти Росії, Європа може почуватися більш-менш спокійно.

Відповів на ці слова у своєму спічі сам Володимир Зеленський: прямо звертаючись до Ішингера, він показав на екрані за своєю спиною кадри зруйнованих російськими ракетами житлових багатоповерхівок і палаючі вагони пасажирського поїзда, ураженого дроном.

“Українці – це люди, а не термінатори”, – говорив Зеленський про ціну, яку Україна платить за відносний спокій європейців під час нинішньої війни.

Ще одна тема, яка часто виникала під час обговорень Мюнхена, – можливе прискорене набуття Україною членства в Євросоюзі. Про це почали говорити наприкінці минулого року, коли виявилося, що це положення фігурує у злитому в пресу плані мирного врегулювання.

Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос у рамках однієї з панелей Мюнхена визнала: нинішні правила членства не дозволяють навіть думати про те, що Київ теоретично може увійти до ЄС наступного року, до початку нового бюджетного циклу Євросоюзу.

“Але методологію (розширення), яку ми зараз використовуємо, створено для миру… Але ми маємо знайти рішення, як подолати розрив між нинішньою методологією та геополітичними викликами. Ми не можемо більше чекати, – сказала вона. – Це – об’єднання Європи… і це набагато важливіше, ніж просто розширення Євросоюзу”.

Володимир Зеленський повторював: технічної готовності увійти до ЄС Україна має досягти вже у 2027 році, і дуже важливо зафіксувати конкретну дату набуття членства в Євросоюзі у мирному договорі, інакше Росія – своїми руками чи за допомогою своїх проксі – може зірвати реалізацію цього плану.

Втім, одноголосної підтримки цього плану навіть на рівні концепції наразі немає: великий друг України, латвійський президент Едгарс Рінкевичс констатував: після розмов з іншими європейськими лідерами в Мюнхені у нього не склалося враження, що вони готові одноголосно затвердити будь-яку конкретну дату вступу України до ЄС.