Семен Глузман серед тих, хто в скарбниці боротьби людства проти каральної психіатрії ‒ Маринович

Семен Глузман був почесним президентом Асоціації психіатрів України і роками домагався проведення реформи психіатрії.

Його називали моральним авторитетом. Він був учасником ініціативної групи «Першого грудня».

Семен Глузман критикував владу, не боячись реакції, різко оцінював те, що відбувалося в Україні і, як кажуть ті, хто його знав, «не загортав правду у красиві папірці».

Що розповідають про Глузмана його друзі? Про що говорив він в етерах Радіо Свобода, яку слухав ще в радянських таборах? Як оцінював у різні роки події в Україні?

Народився у Києві, тут виховувався і навчався, був засуджений, повернувся після ув’язнення і відмовився від еміграції, завжди мав власну точку зору, був реалістом. І залишив цей світ у своєму рідному Києві.

Земне життя Семена Глузмана тривало 79 років. З них десять провів в ув’язненні, пройшов через допити, переніс голод і холод, на собі відчув, що таке несвобода і тотатлітаризм.

Життя і боротьбаСемен Глузман народився 10 вересня 1946 року у Києві у професорській родині. Тут у 1970 році закінчив медичний інститут. Працював психіатром у Житомирі і столиці.

Його долю змінив 1971 рік. Тоді він підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі радянського генерала Петра Григоренка, дисидента, якого засудили за те, що виступив на захист кримських татар, яких сталінський режим насильницьки депортував з їх рідної землі – Криму.

Семен Глузман визнав Григоренка психічно здоровим на основі вивчених медичних документів, які йому таємно передав син генерала – Андрій Григоренко.

В інтерв’ю Радіо Свобода Андрій Григоренко розповів, що привіз виписку з історії хвороби тата, яку зробила Софія Каллістратова, адвокат у процесі над Григоренком:

«Я ще тоді просив Славу Глузмана (так кликали Семена Глузмана близькі люди), щоб був обережним. Він був один у цій ситуації, психіатрів було багато, а лише він знайшов у собі сили сказати те, що не було вигідно системі. Коли ми дізнались, що мене збирались арештувати, то мені потрібно було швидко виїхати з Києва. Семен Глузман купив мені квиток на літак на своє ім’я, це було тоді, коли він працював над експертизою».

Результати експертизи були опубліковані самвидавом.

Незалежна експертиза Глузмана суперечила «висновку» радянського режиму, який примусово утримував Григоренка в психіатричній лікарні, застосовуючи до нього незаконні методи каральної психіатрії.

Глузман своєю експертизою довів, що дії радянської влади злочинні і незаконні. У 1974 році Петра Григоренка змушені були випустити завдяки експертизі молодого психіатра.

Вже значно пізніше у 1992 році у своїй статті «Згода в психіатрії» Глузман написав:

«У тоталітарному суспільстві зловживання психіатрією – не артефакт, це цілком іманентне явище. Немає сенсу очікувати моральної поведінки людей в аморальній ситуації, – це було б героїзмом, подвижництвом унікальних людей. А масово – я поводжуся чесно, якщо є якась чесність довкола. Таке життя. І безглуздо вимагати від людей неможливого».

Але гідну і чесну позицію Семенові Глузману радянські органи не вибачили. 5 березня 1972 року у Глузмана провели обшук, але нічого антирадянського не знайшли.

11 травня 1972 року 25-річний Семена Глузманана заарештували – за самвидав, і обвинувачення опиралося лише на свідченнях. Хоча всім було зрозуміло, що справжньою причиною арешту була заочна експертиза у справі Петра Григоренка.

Сам Семен Глузман повідомив, що він засуджений за те, що виступав за чисту психіатрію: без політики і репресій.

ТабориУ жовтні 1972 року Київський обласний суд засудив Семена Глузмана на сім років таборів суворого режиму у Пермській області і три роки заслання у Тюменській.

Семен Глузман в таборі суворого режиму познайомився з українськими дисидентами Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком, Ігорем Калинцем, Валерієм Марченком.

І так описує в своєму есеї «Запах ненависті» (2004 рік):

«Я не любив в’язницю. Сірий, одноманітний світ прямих ліній, прямих вчинків, прямих думок тривожив і страшив. Потім, через місяці, я навчився ховати свій щоденний страх, компенсувати його вчинком і словом. Я навчився вчинку і слову ненависті, так я виживав.

Мене оточували примари. Юнаки з УПА, що зістарилися у радянських зонах, колишні українські літератори Іван Світличний та Ігор Калинець, недавній київський журналіст Валерій Марченко, вірмени, литовці, ‒ усі ми були примарами. У нас було минуле, але не було майбутнього. Там, у світлому радянському майбутньому, нам не було місця. Хіба що, у в’язниці. Знову – у в’язниці».

З табору Глузман передавав інформацію про умови утримання там політв’язнів. Він двічі оголошував голодування на знак протесту разом з іншими в’язнями.

Там, за ґратами, він написав «Посібник з психіатрії для інакодумців», який присвятив дисиденту Леонідові Плющу. І ця його праця була опублікована на Заході.

У листопаді 1974 року у Семена Глузмана стався серцевий напад. На захист психіатра виступили російський правозахисник і фізик-ядерник Андрій Сахаров та генерал Петро Григоренко.

У квітні 1975 року в Женеві був створений Міжнародний комітет боротьби зі зловживаннями в психіатрії.

Проте вже у вересні 1975 року радянський тоталітарний режим порушив проти Глузмана нову справу. Його звинуватили в збиранні та передачі інформації на волю.

Семен Глузман у відповідь скерував до ООН заяву про відмову від радянського громадянства.

Глузмана неодноразово утримували у штрафному ізоляторі (ШІЗО) і приміщенні камерного типу (ПКТ), умови в яких давно визнані видом тортур.

У 1977 році іменем Глузмана була названа французька клініка Сен-Дені (CAC Saint-Denis «Sémion Gluzman»). А 1978 рік був оголошений роком Семена Глузмана від «Amnesty International».

У травні 1979 року Семена Глузмана перевели на заслання в Тюменську область, де він працював диспетчером у колгоспі.

Глузман брав участь у створенні та діяльності Гельсінської групи.

ЗвільненняУ 1982 році Семена Глузмана звільнили і він повернувся у Київ: виснажений, втомлений, без прописки і права роботи за фахом.

Про важкі часи у концтаборі і на засланні Семен Глузман написав в автобіографічній книзі «Малюнки по пам’яті, або Спогади відсидента», яку почав писати у 1989 році, а презентував у 2012-му.

У його спогадах українські шістдесятники Василь Стус, Валерій Марченко та інші дисиденти показані пересічними людьми, що мали нещастя народитися і жити у країні тоталітарної брехні, але попри це мужньо їй протистояли.

«Мені було дуже важливо залишити свої суб’єктивні спогади про людей, які мене оточували, які вчили мене не дидактикою, а вчили тим, що просто жили поряд. Це були «25-річники», солдати УПА, це були «Лісові брати» з Прибалтики. Це гірка держава і гірка правда, але повірте, я справді тоді був щасливий, незважаючи на карцери і голодування», – сказав Семен Глузман на презентації у Києві.

Семен Глузман своїм вчителем називав критика, літературознавця, дисидента Іван Світличного, який «зумів спрямувати моє мислення в цей бік. Я зрозумів, що… Для мене це було важливо, тому що мої батьки воювали з іншої сторони. Вони були військовими лікарями. Але це не має значення. Вони були в іншій армії. Тим більше, були події від 1939 року, а потім після відбувалися події – для мене дуже важливо було зрозуміти».

Семен Глузман, як український єврей, мав можливість емігрувати за кордон, зокрема в Ізраїль. Влада підсилала до нього різних людей, щоб він підписав документи на виїзд. Але психіатр категорично відмовився заповнювати документи для еміграції, бо вважав це зрадою своїх переконань.

Після здобуття Україною незалежності Семен Глузман очолив Асоціацію психіатрів України і домагався реформи психіатрії. Він був одним із авторів Закону України «Про психологічну допомогу».

Глузман поєднував в собі таланти лікаря і публіциста.

Мирослав Маринович про Семена ГлузманаКолишній політв’язень радянських таборів Мирослав Маринович познайомився із Семеном Глузманом у концтаборі Пермської області у 1978 році.

Під час прогулянки у дворі, куди вивели Мариновича, з вікна ШІЗО він почув голос і побачив не обличчя, а тільки губи. Людина представилася Семеном Глузманом.

При словах «табірні дискусії» пише у своїй книзі спогадах Мирослав Маринович, «відразу виринає у моїй пам’яті один «кадр»: гаряче обстоює якусь думку».

Мирослав Маринович пише, що табірна адміністрація ніяк не могла зрозуміти, що поєднувало єврея Глузмана, вихованого в цілком лояльній радянській родині, з колишніми воїнами УПА чи бандерівцями, які перебували з ним в одному таборі.

«Цілковито природні теплі стосунки між трьома (Євгеном Пришляком, Василем Підгорецьким, Семеном Глузманом) негайно стали приводом для «оперативних розробок».

«Українські дисиденти у таборі радикально змінили уявлення Глузмана і про радянську систему, і про світ взагалі. Він у своїх спогадах прекрасно описує, коли був у таборі і сидів за одним столом з упівцями і спілкувалися, а кадебісти впливали то на одного, то на другого з них і вони потім це обговорювали і з того сміялися. Іван Світличний перевернув світогляд Глузмана», ‒ каже Мирослав Маринович.

Колишній політв’язень радянських часів, правозахисник, викладач Українського католицького університету Мирослав Маринович поділився з Радіо Свобода своїми спогадами про Семена Глузмана:

«Семен Глузман розумів, за що його арештували, бо він зробив дивовижну річ, коли опублікував незалежну експертизу на Петра Григоренка. Цей факт розійшовся по всьому СРСР і його ім’я з тих пір стало знаним. Він свідомо йшов на цей крок і був свідомий, що «отримає по шапці» і отримав. Оцей протест проти використання психіатрії з каральною метою був ним дуже усвідомлений і високоморальний. І він належить до тих людей, які ввійшли в скарбницю боротьби людства з використання психіатрії»

Семен Глузман передусім був чесний сам зі собою, з суспільством, говорив те, що думає і озвучував ті висновки, вже в роки незалежної України, які йому напрошувались, зауважує Мирослав Маринович.

Не всі погоджувались з його думками і він мав проблеми зі сприйняттям українським суспільством його рішучих і узагальнених висновків:

«Я не завжди з ним погоджувався в оцінках, але ніколи не запідозрював його в якомусь лукавстві, якихось збоченнях на користь якоїсь політичної сили. Я розумів, що це його погляд переконання і надавав йому право на це.

Кожне його критичне слово щодо тодішніх реалій, яке не лягало у звичайне ставлення, сприймалося з підозрою, що це, мовляв, проти України. Звичайно, він міг помилятися, бо на це має право кожна людина. Я бачив, що він помилявся в своїх оцінках. Хай Бог пробачить помилки, але оцінить за той героїзм, який він проявив у житті»

Семен Глузман і Радіо СвободаРадіо Свобода повідомляло в часи СРСР про масові арешти представників української інтелігенції, зокрема і Семена Глузмана. Праці дисидентів звучали в етерах радіостанції. Матеріали самвидаву Радіо Свобода отримувало з різних куточків СРСР і у середині 60-х років ХХ століття їх почав передруковувати і зберігати дослідницький відділ Радіо Свобода.

Психіатр, правозахисник Семен Глузман був автором і гостем Радіо Свобода. Ось деякі його думки про політичні, суспільні, соціальні проблеми незалежної України.

• Зокрема, у 2008 році Семен Глузман говорив:

– Я – людина, яка намагається осмислювати те, що відбувається навколо мене і зі мною.

– Вилікувати потрібно суспільство, тобто наступне покоління. Я розумію, що це виглядає, як песимізм, але насправді це реалізм. Люди, які звикли жити так і таким чином заробляти гроші, не озираючись і не боячись нікого, я думаю, що ці люди вже морально невиліковні.

– У нас ненормальний вхід в політику, він закритий, і проникають тільки ті, кого проводять через чорний вхід, через двері, яких не видно іншим.

– Наші партії – не партії, а клани. І в цьому трагедія. Моральні філософи взагалі не можуть бути політиками.

– Я належу до категорії людей, які вважають, що владу не можна любити.

– Найголовніша проблема – це відсутність нормального правосуддя у незалежній українській державі.

– Країна невідворотно прийде до того, що є європейським – сила закону.

• У 2011 році в інтерв’ю Радіо Свобода Семен Глузман різко висловився про наслідки Чорнобильської катастрофи. Зокрема, наголосив, що «для медичних спекулянтів Чорнобиль був дуже гарною медичною темою»:

«Твердження багатьох людей, що їхнє погане самопочуття є наслідком чорнобильської катастрофи, насправді не є проблемою Чорнобилю, це «проблема зневіри в медичній практиці, в медичній науці». Проблема серйозніша: вони не йдуть до лікаря, вони йдуть до аптеки. Це тотально відрізняється від психології західного європейця чи американця. ми маємо вмираючу систему охорони здоров’я».

Те, що третина українців з офіційним статусом післячорнобильської жертви, Семен Глузман назвав спекуляцією. І він зауважив, що під час першого дослідження психологічних наслідків Чорнобилю серед киян довели, що нема шизофренії, серйозної психіатрії. Але є невпевненість, страх і тому є депресія.

• Семен Глузман виступав на підтримку українського режисера Олега Сенцова, якого арештувала Росія у 2015 році і утримувала в російській тюрмі.
• У 2019 році Семен Глузман не приховував свій вибір і говорив про нового президента України, попереджаючи про наслідки:

– Зеленський – не цинік. Однак даються взнаки погані радники, брак діалогу з виборцями і багато невирішених проблем.

– Найкраща психотерапія для нашого президента сьогодні – це очищення від поганих радників і в його групі, і в Кабінеті міністрів, і у Верховній Раді. Якщо він не очиститься, то конкретний психотерапевт навіть за великі гроші йому не допоможе.

– Розмови його оточення, а іноді і його, що в Україні немає тих людей, які повинні допомогти йому, це неправда. Такий людей дуже багато, експертів з різних питань, тобто і юридичних, і соціальних, і медичних, різних. Але ж вони не затребувані, їх ніхто не запитує.

• Семен Глузман наголошував, що президенту Росії Путіну вигідна корупція в Україні.

Про Семена Глузмана говорили як про людину з категоричним характером, але чистою совістю. Та й про себе він казав, що має характер кепський. Не з усіма дисидентами спілкувався після звільнення, вже в роки незалежності держави. Бо були кардинальні розходження щодо політичних поглядів. Багато хто зі знайомих неоднозначно поставилися до вибору Семена Глузмана на президентських виборах у 2019 році, коли він віддав голос за Володимира Зеленського.

Коли в Семена Глузмана запитували, чому він песиміст, то відповідав, що він – реаліст і дуже хоче, щоб люди розуміли, де больові точки, і що треба змінювати.

У радянській Україні та й уже в незалежній українській державі Семен Глузман часом «почувався чужинцем і не тому, що єврей, а тому що був іншим». Але, попри це, не покинув своєї батьківщини.