Війна 2026 – головні виклики для України і Росії. Аналіз Foreign Affairs

• • Author, Олеся Жигалюк
  • Role, ВВС News Україна
• 5 хвилин(и) тому
• Час прочитання: 4 хв

24 лютого повномасштабне вторгнення Росії в Україну перетне межу п’ятого року. Сьогодні ця війна все більше нагадує змагання на витривалість – хто швидше адаптується до нових умов, у кого більше різних ресурсів і хто довше здатен витримувати тиск.

Цю трансформацію, а також виклики, що постали перед арміями Росії й України у 2026 році, аналізує у статті для журналу Foreign Affairs американський військовий експерт Майкл Кофман — співробітник Фонд Карнегі за міжнародний мир та фахівець із російських і українських збройних сил.

Стратегії сторін

На думку Кофмана, Україна будує стратегію так, щоб зробити війну надто дорогою для Росії.

Йдеться не лише про фронт. Київ намагається одночасно мінімізувати власні територіальні втрати, нарощувати російські втрати до рівня, який Москва не зможе компенсувати, та завдавати ударів по економіці — передусім по енергетичній інфраструктурі.

Розрахунок такий: якщо фінансова ціна війни стане непомірною, Кремлю доведеться переглядати свої вимоги на переговорах.

Москва діє інакше. Російське керівництво сподівається, що постійний тиск на фронті рано чи пізно призведе до прориву, або удари по українській інфраструктурі підірвуть економіку країни й змусить населення залишати міста. Також Кремль розраховував на послаблення підтримки України з боку Заходу.

Однак, як зазначає Кофман, жодна зі ставок Москви поки що не принесла вирішального результату. Російські наступальні дії просуваються повільно й дорого коштують, а західна допомога Україні виявилась стійкішою, ніж очікували в Кремлі.

Російська армія наступає – але не перемагає

Російська армія продовжує тиснути по всій лінії фронту. Вона навчилася діяти малими штурмовими групами, обходити позиції та поступово “прогризати” оборону. Це дає певні територіальні здобутки — але не забезпечує стратегічного прориву.

Вартість кожного кілометра просування залишається колосальною. До грудня 2025 року число непоправних втрат — убитих і тяжкопоранених — почало перевищувати щомісячний набір новобранців, який також знизився.

“Це не означає, що у Москви закінчуються люди, — зазначає Кофман. — Але якщо нинішні втрати збережуться, Кремлю, можливо, доведеться знизити інтенсивність наступу чи скоротити кількість напрямків у 2026 році”.

Без змін у тактиці російських військ або неефективного управління українською обороною надії Москви на прориви згаснуть.

Парадокс у тому, що Росія виглядає наступальною стороною, але насправді не наближається до політичної перемоги.

Вона може захоплювати територію, але не змінює глобальну логіку війни.

Україна не перемагає — але й не програє

Контрнаступ ЗСУ під Куп’янськом показав, як українські підрозділи вміло використовують тактичні інновації, пише Кофман.

Замість того, щоб перекидати штурмові полки для заповнення прогалин або проводити дорогі контратаки, армія застосовує нові методи бою. Постійне використання технологій допомагає компенсувати нестачу особового складу, відзначає аналітик.

На його думку, головне завдання для України — підтримувати боєздатність військ на фронті. Навіть війна з активним застосуванням безпілотників потребує великих людських ресурсів.

Саме тут армія стикається з проблемами. Солдати втомилися, а ЗСУ дедалі важче заповнювати втрати фахівців із БПЛА.

“Тисячі військовослужбовців давно без відпустки. На найскладніших ділянках піхота місяцями залишається без ротації. Коли бойові дії зміщуються до підрозділів і фахівців з безпілотників, відновлювати втрати стає складніше, адже такі солдати потребують значно більше підготовки і спеціальних навичок”, — пише Кофман.

Водночас Україна відчуває проблеми з управлінням силами: нові підрозділи формуються без достатньої кількості офіцерів, особового складу та техніки.

Політика командування, яка фактично забороняє відступати, іноді створює виступи на фронті, через що українські війська ризикують опинитися в оточенні.

“Щоб скоротити втрати і випередити російську армію, Україна має вирішити проблеми з людськими ресурсами та управлінням військами. Країна страждає від виснаження”, — додає Кофман.

Водночас, на його думку, завершити конфлікт на прийнятних для Києва умовах буде надзвичайно складно.

Україні потрібна подальша західна підтримка — особливо у сфері розвідки, технологій та озброєння — а також сильніший економічний тиск на Росію.

Війна у 2026 році

У 2025 році особливу увагу обидві сторони приділяли морському та повітряному театрам: удари по торговому судноплавству в Чорному морі, атаки на російський “тіньовий флот”, демонстративні порушення повітряного простору країн НАТО.

Якщо нинішня ситуація збережеться, такі кампанії, ймовірно, розширюватимуться, вважає автор статті.

Однак, як підкреслює Кофман, навіть невеликі зміни здатні спричинити ланцюгову реакцію: блокування Starlink вже впливає на тактичне управління та використання безпілотників.

За оцінкою експерта, у 2026 році Україні доведеться стабілізувати фронт, знайти дешеві та масштабовані способи захисту інфраструктури і посилити економічний тиск на Москву.

Однак перелом, на його думку, можливий лише якщо Київ зможе не просто виснажувати противника, а контролювати простір глибше за лінію фронту та повернути перевагу в дронах. Зараз Росія домінує у дальніх ударах на відстані понад 30 кілометрів – і цей дисбаланс потрібно усунути.

Політичні ставки Кремля не спрацювали

Кофман також відзначає, що у 2025 році президент Володимир Путін робив ставки, що тиск зламає українську оборону і дипломатія послабить підтримку США. Обидві виявилися хибними: США адаптували формат допомоги, а європейські країни взяли на себе частину фінансування.

Подальший хід бойових дій напряму визначатиме рамки переговорів.

Головне питання лишається незмінним: що виявиться стійкішим — російський наступ чи українська оборона? Події минулого року показують, що військові перспективи Москви не покращилися, тоді як економічний тиск на Кремль зростає.

Як підкреслює Кофман, війна — це не лише зіткнення армій, а й змагання волі та витривалості. Вашингтон проявляє нетерпіння, прагнучи домовленості вже влітку, але нав’язати штучні терміни неможливо. Йдеться не лише про територію. Москва прагне підпорядкувати Україну і зруйнувати її як незалежну державу з власною ідентичністю.

Україна втомилася, але не зламана, вважає аналітик.

Попереду серйозні виклики, але час дедалі менше працює на Росію. Головна проблема Кремля лишається незмінною: невідповідність між реальними військовими можливостями та загальними політичними цілями.