“0:00 / 0:00 «Українські практики стануть одним із найважливіших внесків у світову науку про психічне здоров’я та відновлення людського капіталу після війни», — вважає Анастасія Степула, СЕО HealthyMind — української платформи автоматизованої цифрової психологічної оцінки. Анастасія Степула також є директоркою БФ «Бережи себе» та засновницею ГО «Щасливе Сьогодні». Вже багато років вона зосереджена на просвітництві”, — повідомляє: ua.news
0:00 / 0:00
«Українські практики стануть одним із найважливіших внесків у світову науку про психічне здоров’я та відновлення людського капіталу після війни», — вважає Анастасія Степула, СЕО HealthyMind — української платформи автоматизованої цифрової психологічної оцінки.
Анастасія Степула також є директоркою БФ «Бережи себе» та засновницею ГО «Щасливе Сьогодні». Вже багато років вона зосереджена на просвітництві у темі аутизму та допомозі родинам дітей з розладами аутистичного спектру (РАС). Анастасія працювала над адаптацією публічних просторів для людей з ментальними інвалідностями, видала книгу для дітей і дорослих «Світ без меж», яка доступно розповідає про толерантність, рівність та інклюзію. Також вона виховує сина Петрика, у якого діагностовано аутизм.
Що об’єднує всі ці проєкти, професійний та життєвий досвід — Анастасія Степула розповіла в інтерв’ю UA.News. Вона поділилася думками про те, як змінилося ставлення до людей з аутизмом, чому ефективна психологічна допомога неможлива без об’єктивного вимірювання психічного здоров’я і чому після війни доведеться відновлювати насамперед людський капітал.
З 2017 року Ви залучені до просвітництва у темі аутизму, допомагаєте родинам дітей з РАС. Наскільки за останні роки просунулися сучасні дослідження про аутизм?
Анастасія Степула: 10 років тому дискусії навколо аутизму часто точилися навколо пошуку «причин» або навіть «лікування».
Сьогодні наукова спільнота значно більше зосереджена на тому, як допомогти людині реалізувати свій потенціал і покращити якість її життя, а не позбутися аутизму .
Про системні дослідження РАС в Україні мені не відомо. Сучасні міжнародні дослідження суттєво просунулися у розумінні того, що аутизм не однаковий для всіх. Саме тому дедалі більше уваги приділяється ранньому виявленню, індивідуальній підтримці, розвитку комунікації, адаптації середовища та підтримці сім’ї. Сьогодні значно більше говорять про доказові методи підтримки, необхідність раннього втручання, інклюзивну освіту та повагу до нейрорізноманіття.
Водночас важливо чесно сказати, що між науковими знаннями та реальним життям українських родин усе ще існує значний розрив. Ми знаємо набагато більше, ніж десять років тому, але доступ до якісної діагностики, ефективних послуг і професійної підтримки залишається нерівномірним. Втім, на відміну від 10-річної давності, коректна інформація тепер доступна всім, і родини можуть знаходити для себе найбільш підходящі стратегії підтримки своїх дітей.
Ви звертаєте увагу на те, що аутизм не є трагедією, трагедія — це ставлення суспільства та відсутність системної підтримки таким родинам. Чи змінилося щось у цьому питанні, з огляду на те, що держава та суспільство зараз у стані жорстокої війни? Чи заважає війна суспільству бачити та підтримувати таких діток та їхніх батьків?
Анастасія Степула: Я б сказала, що війна мала дві протилежні тенденції.
З одного боку, вона, безумовно, відволікла величезну кількість ресурсів держави й суспільства. Багато родин опинилися в евакуації, втратили доступ до звичних послуг, фахівців, реабілітації та інклюзивної освіти. Для дітей з аутизмом будь-яка різка зміна середовища є додатковим викликом, тому багато сімей пережили надзвичайно складний період.
Але з іншого боку, війна дуже змінила українське суспільство. Ми стали набагато більше говорити про безбар’єрність, доступність і повагу до людської гідності. Через війну сотні тисяч людей отримали поранення, інвалідність або досвід життя поруч із людьми, які потребують підтримки. Це суттєво змінило суспільний погляд на інвалідність.
Ми поступово відходимо від сприйняття інвалідності як характеристики окремої людини й дедалі більше говоримо про відповідальність суспільства за створення середовища, у якому кожен може жити, навчатися і працювати .
Попри війну, перезапустилася й реформа деінституціалізації. Її головна ідея полягає в тому, що дитина має зростати в сім’ї та громаді, а не в інтернатній системі. Це стосується й дітей з аутизмом. Родина не повинна залишатися сам на сам зі своїми викликами. Вона має отримувати підтримку там, де живе: раннє втручання, інклюзивну освіту, соціальні послуги, психологічну допомогу та перепочинок для батьків.
І деінституціалізація, і сучасний підхід до психічного здоров’я мають спільну філософію: ми перестаємо питати «що не так із людиною?» і починаємо питати «що ми як суспільство можемо змінити, щоб жити взаємно добре?» Саме ця зміна мислення, на мою думку, є однією з найважливіших трансформацій, які сьогодні переживає Україна .
Що б Ви сьогодні порадили батькам дітей з РАС? Що для них має стати пріоритетом у цей складний час?
Анастасія Степула: На мою особисту думку, звісно ж, підкріплену ґрунтовним вивченням питання, найважливіше для дитини з РАС — це соціалізація. Тому я б радила робити все можливе, щоб знайомити дитину з життям навколо. І, звісно ж, балансувати всю невизначеність теперішнього часу своєю власною послідовністю і прийняттям.
Розкажіть про платформу HealthyMind та інші важливі для Вас проєкти. Яка екосистема формується навколо них? Кому вони можуть бути корисними?
Анастасія Степула: HealthyMind — це українська HealthTech-платформа, яка автоматизує психодіагностику і була створена як відповідь на виклик браку фахівців і неймовірно великої потреби в підтримці ментального здоровʼя. Ми об’єднали 55 міжнародних валідованих психодіагностичних шкал в один цифровий інструмент, що дозволяє за 8–15 хвилин комплексно оцінити психоемоційний стан людини. Нашою інновацією стала технологія тригерів, яка дає змогу значно скоротити час проходження психодіагностики без втрати її наукової достовірності.
Для мене найважливіше те, що платформа допомагає перейти від інтерпретацій до стандартизованих даних. Вона дозволяє людям краще зрозуміти свій психічний стан, а роботодавцям, медичним закладам, громадам і державним інституціям — ухвалювати рішення на основі об’єктивної інформації, а не суб’єктивних трактувань .
Сьогодні навколо HealthyMind формується екосистема партнерів — бізнесу, медичних закладів, громадських організацій, громад і державних інституцій, які працюють над розвитком культури турботи про психічне здоров’я. Для мене це особливо важливо, адже після війни відновлення людського капіталу стане одним із ключових викликів для України, і якісні рішення мають спиратися на сучасні технології та доказові дані.
Якщо говорити ширше про мій досвід, то всі проєкти, якими я займалася протягом останніх років — від адвокації прав людей з інвалідністю та безбар’єрності, реформи деінституціалізації до керівництва HealthyMind — об’єднує одна ідея.
Я вірю, що сильна держава починається з людини. І що найцінніший ресурс будь-якої країни — це не корисні копалини чи інфраструктура, а люди, які мають можливість жити, працювати, навчатися й реалізовувати свій потенціал. Саме тому інвестиції в розвиток і зміцнення людського капіталу я сприймаю як інвестиції у майбутнє України .
Українців із симптомами тривожних розладів та ПТСР стало більше в рази. Наскільки українська система охорони здоров’я готова до роботи з такими наслідками війни? Чи є релевантний міжнародний досвід, на який ми могли б спиратися?
Анастасія Степула: Передусім варто сказати, що українська ситуація є багато в чому безпрецедентною. Світ має досвід роботи з наслідками воєн — від Ізраїлю та країн Балкан до ветеранів США після Іраку й Афганістану. Але Україна переживає повномасштабну війну в умовах сучасного цифрового суспільства. Ми живемо в епоху, коли воєнні злочини, обстріли та людські трагедії фіксуються й поширюються практично в режимі реального часу. До цього додаються багаторічні повітряні тривоги, масове переміщення людей, досвід окупації, втрати близьких і постійна невизначеність. Такого поєднання факторів людство ще фактично не досліджувало.
Саме тому сьогодні Україна не стільки переймає міжнародний досвід, скільки формує власний, що буде ширити світу. Я переконана, що найближчими роками саме українські дослідження, українські дані та українські практики стануть одним із найважливіших внесків у світову науку про психічне здоров’я та відновлення людського капіталу після війни.
Як керівниця HealthyMind, я бачу ще один важливий виклик. Ми багато говоримо про психологічну допомогу, але значно менше про вимірювання психічного здоров’я. Неможливо ефективно управляти тим, що не виміряне об’єктивно.
Якщо ми хочемо будувати державні програми, підтримувати громади, ветеранів чи працівників компаній, нам потрібні не лише окремі історії людей, а стандартизовані дані про психологічний стан населення, його динаміку та фактори ризику. Саме тому сучасні цифрові інструменти психодіагностики стають важливою частиною системи охорони психічного здоров’я .
Ментальне здоров’я вже стало одним із державних пріоритетів. Понад 25 тисяч лікарів первинної ланки пройшли навчання за програмою mhGAP Всесвітньої організації охорони здоров’я, розбудовується мережа Центрів ментального здоров’я, а Центри життєстійкості інтегрують психосоціальну підтримку в життя громад.
Чи готова система до багаторічних наслідків війни? Думаю, чесна відповідь — ще ні. Масштаб потреб є безпрецедентним, і попереду багато років роботи. Але надзвичайно важливо, що Україна вже рухається від реакції на кризу до побудови системних рішень. Сьогодні ментальне здоров’я — питання економіки, продуктивності праці, освіти, обороноздатності та відновлення людського капіталу країни.
Я дуже сподіваюся, що після цієї страшної війни Україна стане прикладом не лише подолання посттравматичного стресу, а й посттравматичного зростання. Якщо нам вдасться поєднати науку, цифрові технології, сучасні сервіси підтримки та об’єктивні дані про психічне здоров’я населення, наш досвід стане цінним не лише для України, а й для всього світу .
Які психологічні травми сьогодні зустрічаються найчастіше і чи можна вже говорити про формування «покоління війни»?
Анастасія Степула: На мою думку, сьогодні помилково зводити психологічні наслідки війни лише до посттравматичного стресового розладу. У зібраних даних в HealthyMind ми бачимо, що набагато частіше люди стикаються з хронічною тривогою, емоційним виснаженням, порушеннями сну, депресивними симптомами, труднощами з концентрацією уваги та відчуттям постійної невизначеності.
Для багатьох українців це вже не реакція на одну травматичну подію, а життя в умовах тривалого токсичного стресу. Саме тому я переконана, що сьогодні Україні недостатньо просто розширювати доступ до психологічної допомоги. Ми маємо навчитися системно вимірювати психічне здоров’я населення. Неможливо ефективно управляти тим, що не вимірюється .
Коли ми говоримо про мільйони людей, державі, роботодавцям і громадам потрібні об’єктивні дані, які дозволяють зрозуміти масштаби проблеми, виявляти групи ризику, оцінювати ефективність програм підтримки й ухвалювати рішення на основі доказів, а не припущень. Саме в цьому я бачу одну з ключових ролей цифрових інструментів оцінки психічного здоров’я.
Особливо важливо розуміти, що психологічна травма сьогодні є не лише наслідком безпосередньої участі у бойових діях. Це також життя під постійними повітряними тривогами, вимушене переселення, розлука з близькими, втрата дому чи роботи, досвід окупації, невизначеність майбутнього та безперервне інформаційне навантаження. Війна впливає практично на кожного українця, хоча проявляється це по-різному.
Чи можемо ми вже говорити про «покоління війни»? На мою думку, ми повинні говорити про декілька поколінь з 2014 року. Це не лише діти, які зростають під звуки сирен. Це покоління людей, чиє дорослішання, професійний розвиток, батьківство, навчання чи побудова кар’єри відбуваються в умовах війни. Безумовно, цей досвід матиме довгостроковий вплив на українське суспільство.
Водночас я не хотіла б, щоб термін «покоління війни» асоціювався лише з травмою. Людська психіка має величезний потенціал до відновлення, і ми мусимо використати його максимально.
Ви не раз казали, що справедливість є важливою складовою психологічного відновлення. Чому без покарання воєнних злочинців неможливо говорити про повноцінне зцілення українського суспільства?
Анастасія Степула: Я взагалі не розділяю психологічне відновлення і справедливість. Людині дуже важко відчути, що життя повертається до норми, якщо вона бачить, що зло не має наслідків.
З точки зору психології, те що ми вкладаємо в поняття «справедливість» само по собі не лікує травму. Але вона повертає відчуття, що світ знову стає передбачуваним, що існують правила, які працюють, і що життя людини має цінність. Саме це є однією з основ психологічної безпеки .
Ми в HealthyMind багато говоримо про важливість вимірювання психічного здоров’я, але важливо пам’ятати: цифри не існують окремо від контексту. На психологічний стан людей впливають не лише доступ до терапії чи медикаментів, відчуття безпеки, а й віра в майбутнє і, безумовно, відчуття справедливості є вкрай важливим для нашого «одужання».
Чи можна сказати, що психологічне відновлення стане таким самим стратегічним напрямом, як повоєнне відновлення економіки чи інфраструктури?
Анастасія Степула: Я б навіть не ставила психологічне відновлення поруч із відновленням економіки чи інфраструктури. Насправді це не окремий напрям відбудови — це її основа.
Можна відбудувати дороги, школи й підприємства, але якщо люди не зможуть працювати, навчатися, ухвалювати рішення, будувати стосунки та виховувати дітей, ми не зможемо повністю відновити країну.Так само, як ми вимірюємо ВВП, рівень зайнятості чи інвестиції, ми повинні навчитися системно оцінювати стан людського капіталу. Адже тільки те, що ми вимірюємо, ми можемо ефективно покращувати .
Я думаю, що Україна має шанс стати першою країною, яка інтегрує оцінку психічного здоров’я в систему ухвалення управлінських рішень — не лише в медицині, а й у роботі державних інституцій, громад, освітніх закладів і бізнесу. Це дозволить не просто реагувати на кризу, а прогнозувати ризики, оцінювати ефективність програм підтримки та інвестувати ресурси туди, де вони дадуть найбільший результат.
Які почуття чи емоції для Вас важливі зараз? Чи дозволяєте Ви собі радіти життю? І що приносить Вам радість ?
Анастасія Степула: Я не живу на паузі, вважаю, що за нинішніх умов, коли українці виборюють своє право вільно жити щодня в боях і в тилу, забороняти собі відчувати радощі життя — марнотратство. Як завжди, радість — про прості речі. Час з близькими і друзями, цікава книга, виставка чи вистава, нові ідеї і однодумці, в мене ще рослини і город 🙂 Останнім часом ще дуже радію новинам про російські НПЗ. Слава нашим героям!
