Справжні «шахтарські війни» розгорілися у Нововолинську. Замість того, щоб думати, як зберегти шахти і робочі місця, їх профспілкові лідери лупцюють один одного на очах у гірників. Тим часом інший, вже колишній керівник профспілки, котрого чи не найбільше було чути і видно, як затятого протестанта проти керівництва ДП «Волиньвугілля», блокує вихід із шахти на знак протесту проти заборгованості по заробітній платі. При цьому не тільки порушує трудову дисципліну, а й правила техніки безпеки. За що з тріском вилітає з роботи і з профспілки. Хоча за таке самоуправство є кримінальна відповідальність. Адже на кону – людське життя.
І поки одні лідери з’ясовують між собою стосунки, а інші зривають робочий процес, на першій копальні повним ходом йде розкрадання державного майна, про що пише голова первинної профспілкової організації «Захист Праці» профспілки Володимир Власюк на своїй сторінці у Фейсбуці: «Дві чергових, гучних крадіжки, які трапились на підприємстві нещодавно, а саме йдеться про викрадення п’ятдесяти труб довжиною 5-10 м. з приміщення бані на першому поверсі адмінбудівлі на які підвішували корзини з шахтарським одягом для просушки. З показів свідків вищезгадані труби викрадали 25.06.2017 в неділю на «День молоді» в третю зміну. Другу крадіжку виявили декілька днів тому, а саме з гаража де знаходилися два навантажувачі було знято замка і викрадено акумулятор та стартер з фронтального навантажувача, який перебуває під арештом виконавчої служби». І додає, що це вже не перша кримінальна справа, відкрита по факту розкрадання майна шахти, яку розбирають шаленими темпами, а колектив при цьому підтримує її директора.
Ще до початку війни шахти повноцінно працювали, давали план, а гірники мали заробітну плату. Хоч і не нове, але завозилось обладнання, надходили державні дотації. Єдина проблема виникала з реалізацією вугілля. Але і її вдавалось розв’язувати. Що ж відбувається тепер із шахтою №1 «Нововолинська», яка потрапила під реструктуризацію, хоча могла б ще працювати і видавати на-гора «чорне золото, якість, до речі якого є найкращою серед інших підприємств Волині? І чому підприємство опинилось на межі банкрутства? Із 1410 чоловік (саме стільки було станом на 1.01.2014) залишилось близько двохсот. Видобутку нема, утім повним ходом йде розкрадання майна. Постає питання: де ж та незалежна профспілка, котра взяла на себе зобов’язання за підбір кадрів і порядок на підприємстві? І чому так і залишились нереалізованими плани її керівника – Анатолія Мухамеджанова, котрий, кажуть, обіцяв китайського інвестора, цех по перемотці двигунів та інші блага? Натомість маємо іншу картину – 6.03.2017 зафіксований факт крадіжки металевої арки. 4.10.2016 – із території шахти зникли 300 кілограм міді та ТК ШВП-250. 6.10.2016 – ТК ШВП-250. 20.11.2016 працівниками поліції був зафіксований факт крадіжки станцустановки СУ. А 16.10.2016 крадії потягнули кабель лебідки ЛВД-24. По усім фактам порушені кримінальні провадження.
За таких обставин керівник копальні мав би бути звільнений, однак продовжує працювати, і його наполегливо захищає незалежна профспілка під керівництвом Мухамеджанова, яка б мала боротися з такими кричущими фактами. А після того як пішли чутки про зміну керівництва, профспілки написали звернення до міністерства з проханням відмінити наказ, якого, до речі, ніхто не бачив, про призначення нового директора. Натомість найактивніші їх члени кинулись шукати прогріхи колишніх директорів, які вболівали за колектив, при яких шахти працювали і видобувалось вугілля. І, до речі, яких підтримували самі ж працівники. Не залишався осторонь і міський голова Віктор Сапожніков, котрий усіляко підтримував вугільну галузь, їздив до Києва, зустрічався з міністрами, заступниками і разом з керівниками шахт відстоював права гірників. Ще три роки тому «Бужанка» видобувала 500 тон «чорного золота» на добу, зараз – 150, дев’ята – 400, сьогодні ледь 200 видає, перша піднімала 250, сьогодні вугілля взагалі не видобувається. Зате зростає кількість крадіжок. І замість того, щоб гнати в шию злодіїв і тих, хто їх покриває, гірники чомусь стають на їхній захист і їздять до Польщі у пошуках заробітку. Коли у той час керівник шахти і профспілковий лідер може дозволити собі відпочинок за кордоном.
Чи був шанс врятувати першу копальню? Пригадую інтерв’ю з її колишнім директором Олександром Онопрієнко у 2015 році, у якому він зазначив, що у випадку переведення у третю групу підприємство щомісяця отримуватиме 3,3 млн. грн., які йтимуть на оплату робіт, не пов’язаних із видобутком вугілля. За ці кошти є можливість придбати насоси і обладнання, що пов’язане з обслуговуванням шахти, а ще виплатити заробітну плату працівникам. Однак, якщо паралельно здійснювати видобуток вугілля, є можливість працювати стільки, скільки вистачить запасів і отримувати достойну зарплатню.
То до чого ж докерувалися нинішні керівники? І скільки ще трудяги-шахтарі віритимуть горлопанам, котрі прикриваючись високими лозунгами, покривають злодіїв? Якщо й далі так піде – інші шахти чекає така ж доля.
Жанна БІЛОЦЬКА
