Виконавчий комітет Нововолинської міської ради не надасть громадському активісту Анатолієві Бідзюрі списків осіб, що отримали квартири, земельні ділянки та інше комунальне майно громади міста згідно з рішеннями впродовж 11 років (2004-2015).
До міського голови В. Сапожнікова з інформаційним запитом Бідзюра звернувся 2015 року. Після втручання трьох судів (Нововолинського міського суду, Іваничівського районного та Львівського апеляційного, куди апеляційну скаргу подав сам міський голова) та навіть після відповідних дій нашої міської виконавчої служби виконком уперто не хоче відкривати публічну інформацію!
Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Квартири, які є в комунальній власності – комунальне майно, і саме тому копії документів, на підставі яких вони надаються, є публічними! Так само, як і імена осіб, які отримували це майно – ці дані не є закритими! Механізм простий: якщо ОМС надають комусь майно чи кошти, то громада має знати про це!
Втім, виконком міської ради всупереч ухвалам судів та здоровому глузду прийняв рішення про відмову в задоволенні запиту Бідзюри з рекордно довгою мотивувальною частиною:
Виконавчий комітет Нововолинської міської ради
Волинської області
Р І Ш Е Н Н Я
від 19 січня 2017 року № 32
м. Нововолинськ
Про виконання постанови Львівського
апеляційного адміністративного суду
від 02.11.2016 р. у справі № 876/4288/16
та постанови про відкриття виконавчого
провадження № 53205688 від 28.12.2016
На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 р. у справі № 876/4288/16 та постанови про відкриття виконавчого провадження № 53205688 від 28.12.2016 р. з примусового виконання виконавчого листа № 165/434/16-а, виданого 17.11.2016 р. Іваничівським районним судом Волинської області, Виконавчий комітет Нововолинської міської ради розглянув запит голови Громадської організації «Україна+Польща» Бідзюри Анатолія Миколайовича про надання публічної інформації № 96 від 16.11.2015 р., в якому запитується наступна інформація:
«1) Надати копії всіх рішень виконавчого комітету Нововолинської міської ради про надання житла у Нововолинську протягом 2004-2015 років.
2) Повідомити, чому прийняті рішення виконкому Нововолинської міської ради про виділення і розподіл комунального житла в Нововолинську, не розміщувались раніше, і не розміщуються тепер на офіційному сайті Нововолинської міської ради?»
Розглянувши запит відповідно до вимог чинного законодавства України (в тому числі відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації») виконавчий комітет Нововолинської міської ради приходить до висновку, що запит задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
В п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 р. № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз’яснено: «…визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації».
Вимога, сформульована в п. 2 запиту не охоплюється визначенням «публічна інформація», наведеним в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації». В цій частині запит не є вимогою надати інформацію, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», конфіденційна інформація – інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди – лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
В Рішенні Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 р. надано офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України: «В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так: – інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; – збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
В п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 р. № 5-зп зазначено: «частину четверту статті 23 Закону України “Про інформацію” треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані)».
З положень ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» та висновків, наведених в Рішенні Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 р. і в рішенні Конституційного Суду України від 30.10.1997 р. № 5-зп слідує, що інформація щодо майнового стану фізичної особи і про її адресу є конфіденційною і відноситься до інформації з обмеженим доступом, і поширення конфіденційної інформації про фізичну особу без її згоди є можливим за умови одночасного дотримання двох критеріїв: 1) таке поширення передбачено законом; 2) таке поширення здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Фізичні особи, щодо яких приймались запитувані у запиті рішення не надавали згоди на поширення інформації щодо них.
Крім того, в запиті голови Громадської організації «Україна+Польща» Бідзюри Анатолія Миколайовича про надання публічної інформації № 96 від 16.11.2015 р. не наведено обґрунтування необхідності отримання запитувачем копій рішень виконавчого комітету (які містять конфіденційну інформацію про фізичних осіб, зокрема щодо їх майнового стану та їхніх адрес) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Зважаючи на положення ст. 10 (ч.2) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право запитувача на доступ до конфіденційної інформації про осіб, щодо яких приймались рішення, запитуваних у запиті, може бути обмежено в силу наявності захищеного законом права цих осіб на не втручання в їх особисте життя (в тому числі поширення інформації про їх адреси і майновий стан), що обумовлено встановленням в Конституції України (ч. 2 ст. 32) прямої заборони на поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Також враховується, що у запиті відсутнє обґрунтування мети збору інформації, яка є конфіденційною та мети її використання у разі отримання. Це може свідчити про можливість заподіяння шкоди інтересам фізичних осіб, щодо яких буде поширена така інформація, а також унеможливлює проведення порівняння такої потенційної шкоди з правом запитувача чи будь-яких інших осіб знати таку інформацію саме в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
Згідно ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Отже, будь-які дії органів місцевого самоврядування, в тому числі і щодо розгляду інформаційних запитів повинні здійснюватись через призму цієї статті Конституції України.
Крім того, запитувані у запиті рішення виконавчого комітету за 2004-2011 роки, передані на архівне зберігання до міського архіву. Питання доступу таких документів, які належать до Національного архівного фонду, врегульовано положеннями Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».
Граничні строки тимчасового зберігання документів в архіві установи встановлені відповідно до вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року № 1000/5.
Згідно згаданих вище Правил рішення органів місцевого самоврядування зберігаються в архіві установи протягом 5 років.
Зважаючи на вищевикладене, на підставі ст. 3, ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст.1, ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію», ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновки, наведені в Рішенні Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012 р., Рішенні Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997 р., виконавчий комітет Нововолинської міської ради, –
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні запиту голови Громадської організації «Україна+Польща» Бідзюри Анатолія Миколайовича про надання публічної інформації № 96 від 16.11.2015 р.
Міський голова В.Б. Сапожніков
